Анастасія Багаліка
Іван Любиш-Кірдей
Андрій Тетерук
Іловайськ не закінчився, він повторився Маріуполем, бо ми не зробили висновки, ким є РФ — Андрій Тетерук
Інтерв'ю
З очевидцями, які на власні очі бачили бої за Іловайськ, говоримо про річницю виходу українських воїнів звідти.
Ведучі1
bbc.com
Гості — ветеран війни, на час подій в Іловайську командир добровольчого батальйону «Миротворець» Андрій Тетерук і журналіст, оператор та фотограф (який опинився разом з іншими журналістами в Іловайському котлі) Іван Любиш-Кірдей.
Спогади про Іловайськ: якими мали бути висновки
Андрій Тетерук: Росіяни просто, скориставшись домовленістю, почали розстрілювати всіх тих, хто виходив з оточеного Іловайська.
І насамперед ми продемонстрували дві речі. Перше, що українці готові битися з ворогом навіть абсолютно в нерівних умовах і не даючи ворогу можливості святкувати свою перемогу, примусивши нас здатися. І друге, те, що ми не зробили з цього висновків, тому що практично більшість українців так і не зрозуміли, ким є Російська Федерація, ким є Московія і якими підступними можуть бути вороги.
У 2022 році ми отримали пряме підтвердження цього.
- Тому що Іловайськ не закінчився оточенням і розстрілом. Він повторився Маріуполем. Бо ми не зробили висновки, ким є Російська Федерація.
І тепер повторно переживаємо біль також від того, що досі тисячі українців, мужніх оборонців Маріуполя, перебувають у полоні та піддаються жахливим тортурам (моральним, фізичним), перебуваючи в полоні у нашого цинічного і споконвічного ворога.
Ось що болить, ось що дає підстави продовжувати нашу боротьбу. Бо якщо ми здамося, нам вже ніколи не буде легко. Ось які відчуття я кожного разу відчуваю 29 серпня і кожного дня, коли ми працюємо над тим, щоб наблизити нашу перемогу.
Читайте також: Ми вірили, що присутність журналістів допоможе бійцям в Іловайську — фотограф Макс Левін
«Ми думали, що війна закінчиться на нашому поколінні»
Іван Любиш-Кірдей: Цей біль завжди буде з нами, хоча з роками дещо забувається, притуплюється. Але біль по Іловайській трагедії, біль по тих хлопцях, які загинули, які потрапили в полон, досі присутній. 29 числа це все згадується. Через 10 років, через цю всю призму, зараз я усвідомлюю, що тоді цей комбайн Російської Федерації з перемелення людських доль, людських життів, тоді тільки запустився, на жаль. І зараз він продовжує свій хід, на жаль.
Але тоді втрати були колосальними, і це дуже жахало. Ці цифри, які ми бачили, які були в заголовках 2014 року — це було страшно. Але зараз є усвідомлення, що на війні гине молоде покоління, яке на той момент ходило в 5-6 клас.
І насправді тоді ми думали, що війна закінчиться на нашому поколінні, і наші діти не будуть воювати. Але, на жаль, зараз воюють наші діти, зараз воює молоде покоління, і показує реально стійкість, показує мужність в боротьбі проти російської агресії. І це насправді надихає і мотивує.
Андрій Тетерук: Я бачу, що дуже багато українців продовжують перебувати в ментальному полоні того, що Росія є великою країною, що є до нас дружньою. І у війні винний тільки Путін, і якщо Путіна забрати, то з росіянами можна буде мирно співіснувати.
Насправді та мова ворожнечі та ненависті, релігія «побєдобєсія», яка зараз є панівною у Російській Федерації, стабільно налаштовує вже не перше покоління росіян, практично ненавидіти у прямому сенсі українців, обвинувачуючи нас у тих негараздах і бідах, в яких вони опинились в результаті свого недолугого вибору, позиціювання і щоденного споживання російської пропаганди.
Навіть робота українських спецслужб з виявлення й арешту українців, які продовжують бути легкою здобиччю для російських спецслужб, щоб стежити за переміщенням українських збройних сил, бути навідниками для російських атак практично відомих, свідчать про те, що серед українців є слабка ланка, і з нею треба працювати.
Треба переконувати українців в тому, що не можна довіряти ворогу, не можна з ними про щось домовлятися, тому що вони вважаються проявом слабкості, а слабкість для них — це практично червона ганчірка для бика.
Вони будуть атакувати, вони будуть використовувати бодай якісь можливі, щоб ще більше послабити українців, а на послаблених ворогів росіяни реагують однаково. Вони нападають, вони поневолюють, вони встановлюють свої диктаторські правила, вони заганяють так, як це було зроблено з часів більшовиків.
Усіх — до в’язниці народів, і знищують ідентичність, знищують культуру, намагаються створити сіру масу людей, які слухають лише те, що каже оця нескінченна російська пропаганда. Я б не хотів, щоб ми в якомусь із варіантів майбутнього програли та знову повернулися до в’язниці народів, якою є Російська Федерація.
У той умовний ГУЛАГ, в який намагається запхати нас оцей оскаженілий маразматик Путін. Тому, на жаль, нам рано вважати, що ми маємо 100% шансів на перемогу.
Нам потрібно дуже багато докладати зусиль не тільки на лінії фронту, щоб вийти переможцями з цього протистояння.
Ситуація продовжує залишатись такою самою небезпечною, як і в 2014 році.
Читайте також: Я воюватиму стільки, скільки треба — медикиня в батальйоні морської піхоти Ярина Чорногуз
Як домовлялися в Іловайську?
Андрій Тетерук: Я дуже добре пам’ятаю, що нам доводили, що ситуація нескладна, ми оточені потрійним кільцем російських збройних сил в купі з так званими арміями «ЛДНР».
І єдиною вимогою, щоб залишити нам життя — було скласти зброю, скласти бойову техніку і виходити з піднятими руками і білим прапором. Ці позиції озвучувалися нам практично 27-го і 28-го, але до честі добровольчих підрозділів, і військових підрозділів, вони навіть не були на розгляді порядку денного тих нарад, на яких я особисто брав участь.
Ми категорично не розглядали цей варіант, це вважалось практично неможливим. І ми розуміли, що якщо наше оточення здасться, то на інших ділянках фронту це може мати ефект доміно. І дуже послабить ту оборону, яку відчайдушно вибудовувало вище військове керівництво.
Тому ми розуміли, що наша стійкість і військова потуга, яка б вона не була слабкою у порівнянні з ворогом, який нас значно перевищував (кількісно і технічним оснащенням), все ж таки ми мали шукати варіанти прориватися з боєм.
А те, що в процесі подальших бойових дій особовий склад і керівництво були ліквідовані — така доля окупанта і вона не може бути інакшою. І я більше скажу. Навіть після того, як ми викинемо ворога за межі державного кордону, я думаю, що це полювання на військових злочинців буде не тільки продовжено, а й масштабовано.
І вони не знайдуть сховку не тільки на території Російської Федерації, але і далеко за межами. Я думаю, що Україна набере такої потуги, щоб знаходити і притягати до відповідальності. І краще, щоб це була юридична відповідальність, ніж інша (для тих, хто брав участь у скоєнні воєнних злочинів на території нашої держави).
Слухайте також: Із ракетами «Taurus» Україна зможе завдати ударів по Керченському мосту і всіх портах Криму — Романенко
Чи були інші варіанти, окрім як виходити з Іловайська?
Андрій Тетерук: Були, безумовно. Позиція виходу і прориву з боєм — це був наш свідомий вибір. Натомість скажімо, на столі залишався варіант підійняти руки та здатися ворогу. Я не думаю, що цей варіант був би для довгострокової перспективи оборони нашої держави допоміжним.
Я вже казав у своїх словах, що ми чітко усвідомлювали, що якщо ми здамося, то це буде свідчити, що і добровольчі підрозділи, які тоді, у 2014 році, практично задавали темп оборони нашої держави (тому що більшість підрозділів були сформовані на Майдані Незалежності). Після революції гідності гідність була одним із потужних мотивувальних факторів об’єднання військових і цивільних в добровольчих підрозділах, щоб захищати нашу країну.
Якби ми, наприклад, здалися, то на решті ділянок фронту могли б панувати песимізм і зневіра. І це б послабило нашу державу, яка тільки-тільки відновлювала Збройні сили. Після абсолютно руйнівного панування президента-зрадника Януковича, який ставив і міністрів оборони, і громадян Російської Федерації, і всіляко сприяв тому, щоб ми, українці, були максимально послаблені, чим ворог, власне, і скористався.
Тому я вважаю, що вибір, який ми зробили, був абсолютно правильний. І зустрічаючись з бойовими побратимами біля стіни пам’яті, або під час поховання наших бойових побратимів, які гинуть і сьогодні, ми згадуємо тих, хто залишився на полі бою.
Попри абсолютно жахливі умови прийняття рішення, я особисто можу за себе сказати: я б знову заходив на допомогу підрозділам, які потребували допомоги, я б знову приймав рішення прорватися з боєм і в жодному разі не здався б у полон. Бо це б дуже демотивувало і послабило нашу країну.
Так що це платня за те, що ми продовжуємо жити, за те, що ми продовжуємо боротись і за те, що ми продовжуємо вірити в наше майбутнє. Бо якби ми підкорились, ми б віддали всі ці речі на розсуд ворога, а ми бачимо вже з плином часу як ворог приймає рішення щодо українців. Він нас просто знищує, просто тортурами позбавляє життя (молодих, осіб похилого віку, всіх, кого бачить в полі досяжності своєї зброї)
Так що при всьому виборі, який в нас був, я вважаю, що ми робили правильний вибір. І він відіграв велику роль в тому, як українська нація продовжувала себе захищати, себе боронити та робити все, щоб перемогти в цій війні.
Читайте також: Важливо підтримувати ветеранів на всіх етапах: лікуванні, реабілітації, адаптації — Тарас Ковалик
Нагадаємо, у березні 2023 року українські військові ліквідували офіцера російської армії Дмитра Лісіцкого, який був одним з організаторів Іловайської трагедії.
У 2021 році тоді ще речник української делегації в Тристоронній контактній групі Олексій Арестович в ефірі Громадського радіо заявив, що, на його думку, однією з причин Іловайської трагедії була нескоординованість. Це призвело до того, що рішення ухвалювалися несвоєчасно, не була своєчасно адекватно оцінена ситуація, Збройні сили не координувалися з добробатами.
Того ж року Офіс Генерального прокурора України повідомив про підозру двом генерал-полковникам Збройних сил РФ у посяганні на територіальну цілісність і недоторканість України, веденні агресивної війни та порушенні законів і звичаїв війни, поєднаному з умисним вбивством. За даними слідства, начальник Головного штабу Сухопутних військ — перший заступник Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних сил РФ (з січня 2015 року — заступник начальника Генерального штабу ЗС РФ) та начальник Центрального командного пункту Генерального штабу Збройних сил РФ у серпні 2014 року, «ігноруючи норми міжнародного гуманітарного права, нехтуючи людським життям, з метою досягнення своєї мети щодо окупації частини Донецької та Луганської областей України, організували та здійснили віроломне вбивство українських захисників біля міста Іловайськ під час їхнього виходу з оточення так званим «зеленим коридором», безпечність якого гарантувалася ЗС РФ».
Іловайськ — місто на Донеччині, від якого майже однакова відстань як до Донецька, так і до кордону з Росією. І до війни на сході України назва цього населеного пункту з’являлася в новинах доволі нечасто. У серпні 2014-го добровольчі батальйони та Збройні Сили України зайшли в Іловайськ, щоб звільнити місто від проросійських сепаратистів. Офіційно: загинули 366 бійців, 429 зазнали поранень, 128 військових взяли у полон полонених, а 158 – вважаються зниклими безвісти.
Тоді в Іловайську проти 1400-1700 українських бійців воювали близько 3-4 тисяч російських армійців. Бої за місто велися від 10 серпня. Однак більшість українських військових загинули пізніше — під час виходу з оточення, так званим «зеленим коридором». Згодом бої за Іловайськ почали називати Іловайським котлом.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
