Коли російські військові зайшли в Україну, ми зіткнулися з ненормальним обличчям культури насильства — психотерапевтка

Марія Фабричева: Це злочин. Він має бути покараний. Але в мирні часи ми не маємо справу з декількома людьми, військовими. Крім того, ці люди зі зброєю, які мають тотальну владу, силу та безкарність.

Це не просто показ домінування над жінкою, це прояв неповаги до члена суспільства конкретної національності, над країною в обличчі цієї жінки. Це інше. У військової людини більше влади, більше сили.

Тетяна Трощинська: Чому у російському суспільстві толеруються зґвалтування й інші види насильства?

Марія Фабричева: Це і є та сама культура насильства, якою пронизані багато росіян. Вони вважають це нормою. Будь-яка форма насильства у них знаходить виправдання. А якщо його чинить людина, яка має владу чи гроші, це 100% виправдовується. «Спровокували», «ні в чому не винен» і т.д. Росіяни живуть в тоталітарному режимі, але виправдовувати насильство цим — не правильно. Коли російські військові зайшли в Україну, це все переросло в гіпертрофовану форму — «я цар і Бог», «мені можна все». Ми зіштовхнулися з викривленим, ненормальним обличчям цієї культури насильства.

Читайте також: Окупанти ґвалтують дітей: однорічний хлопчик помер, дворічна дівчинка ледь вижила

Тетяна Трощинська: Чому важливо чутливо ставитись до теми зґвалтувань?

Марія Фабричева: Є первинні травми. Це ті, хто мав контакт з ґвалтівником. Є друга хвиля травм — жінки, які мають досвід зґвалтування у мирний час. А таких жінок в Україні, на жаль, дуже багато. Коли вони дізнаються про те, що відбувається зараз, прочитали, розказали, почули, у них прокидаються старі травми. Є ще третя категорія — страх. Коли жінка постійно боїться бути зґвалтованою. З такими страхами мало хто працює.

Коли ми маємо уявлення про ці три категорії, ми розуміємо як може спрацювати одна лише некоректно та не етично подана новина. З присмаком подробиць, жахливим зануренням. Це може мати невідворотні наслідки. Для тих, хто постраждав, хто постраждав колись давно, тих, хто цього панічно боїться та тих, хто з жахом думає про можливість такого досвіду своїм дітям.

• Страх бути зґвалтованою — один із самих потужних страхів людини.

Тому ми повинні:

— виробити у собі нульову толерантність до насильства;

— етично ставитися до тих, хто постраждав від насильства.

Тетяна Трощинська: Як виявити повагу до уцілілих від насильства людей?

Марія Фабричева: Якщо раптом ми знаємо, що у нашому оточенні є людина, яка вижила після такої травматичної події, я б рекомендувала не робити «різких рухів». Наприклад, ви знаєте людину. Потім дізналися, що з нею таке сталося. Не потрібно різко ставати зверхтурботливими або, навпаки, дистанціюватися. Поводьтеся так, як ви робили це раніше. Поки людина не «запросить» вас до розмови про цю тему, краще її не підіймати. Не давайте порад. Ні в якому разі.

• Якщо нас слухають ті, хто пережив насильство, ви повинні знати:

1. Ви ні в чому не винні. Та біда, яка з вами сталася — не ваша вина. Ні граму вашої вини в цьому немає. Акт насильства завжди народжується в голові ґвалтівника, не жертви.

2. Придумайте як мінімум 5 причин жити далі.

3. Якщо маєте почуття провини, пробачте себе.

4. Подякуйте собі за те, що ви вижили та маєте 100% право дивитися в очі тим, хто навколо вас. І з піднятою головою йти далі по життю.

Читайте також: Уцілілий будинок не означає, що війна не зруйнувала життя — психологиня

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS