Ілля Чопоров: За лаштунками театру — війна, рівність і культура

Розберемо феномен «Кабаре» — чому ця вистава стала знаковою, як іронія та гротеск допомагають говорити про складне. Це подкаст про культуру під час війни, відповідальність митця, внутрішню трансформацію та про те, чому сцена залишається місцем правди навіть у найтемніші часи.

Анастасія Багаліка: Хочу дізнатися ваші відчуття зараз, коли український театр переживає бум розквіту. Як ви почуваєтеся в усій цій хвилі уваги і слави?

Ілля Чопоров: Я відчував себе добре і коли ще не було цього театрального буму, бо коли ти любиш свою роботу, тобі не важливо, чи приносить тобі ця робота популярність. Ти просто любиш її, приходиш, виконуєш свою роботу і отримуєш від цього задоволення. Звісно, коли почався «театральний бум», це було неочікувано, але насправді зрозуміло.

Бо в часи, коли більша частина російського сегменту вийшла з наших територій завдяки людям, які перестали його споживати, я переконаний, що люди таким чином змогли відкрити для себе українське. Це не тільки театр, це кіно, музика, — будь-що насправді. Бо коли щось зникає, це природньо, що треба це заповнити. І ми заповнили це дійсно якісним продуктом, нашим продуктом. Багато часу ми не звертали на нього відповідної уваги.

Ще хочеться сказати, що театральний бум насправді не про розквіт театру, це пов’язано з глядацьким бумом. Тобто бум стався саме в головах глядачів. Вони пішли в театр, вони створили цей шалений попит. Не без допомоги тік-току, звісно, треба ж розуміти час, в який ми живемо. Бо театр, музика, кіно — все це робилося. Питання тільки в тому, що глядач нарешті знайшов українське.

Мені в цьому приємно, звісно. Я не можу сказати, що мені не подобається, що театр став популярним. У мене немає таких снобських думок щодо театру. Мені здається, що це нехай інтелектуальний, але інтертеймент.

Тому я шалено радий, що ми переживаємо зараз всю цю історію. Мені дехто каже, що це не навічно, але я з цим не дуже згодний, бо відбувся поштовх і цей поштовх зараз дуже важко зупинити. У глядачів є попит, у режисерів і акторів є бажання.

І це такий сніговий ком, який накручується-накручується, і виходять класні прем’єри. Це не закінчується на «Конотопській відьмі». Вистави стають складніші, цікавіші, нові імена з’являються, з’являються більш брутальні постановки. Мені дуже подобається час для театру, в якому ми зараз живемо…

Повністю розмову слухайте дивіться на Youtube-каналі Громадського радіо NextGen