«Пропагандист самого себе» Дмитро Гордон: піар Гіркіна, голограма Азарова та просування Смешка

Народився у Києві. Навчався у Київському інженерно-будівельному інституті. Служив у Радянській армії. Перше інтерв’ю взяв у 1984 році. Щотижневик світської хроніки «Бульвар» пізніше називатиметься його іменем. Його авторську програму показували на «Першому національному», «Тонісі», «112», телеканалі «НАШ». Моя бабця вважає його еталонним журналістом. А він ще й встиг видати майже пів сотні книг та сім музичних альбомів.

Сьогодні говоримо про шоумена, політика та журналіста Дмитра Гордона. А точніше: про журналістику через призму його останніх інтерв’ю.

Дмитро Гордон записав відеоінтерв’ю з колишньою «прокуроркою» окупованого Криму, нині депутаткою Держдуми Росії Наталією Поклонською та колишнім ватажком російських бойовиків Ігорем Гіркіним або Стрєлковим.

Реагуючи на протести громадськості, Гордон заявив, що ці інтерв’ю проходили «у співдружності» з українськими спецслужбами й матеріали вже направлені в Міжнародний суд Гааги.

В СБУ ж сказали, що подібна «співпраця» з журналістами не передбачена законом, а «вони діють виключно в рамках закону».

Керівник Центру моніторингу та аналітики «Детектора медіа» Отар Довженко акцентує увагу на тому, що, якби інтерв’ю справді бралися не для гайпу, а у рамках співпраці з СБУ — Гордон би їх не оприлюднював. А інтерв’ю з Гіркіним та Поклонською — небезпечні у тому форматі, в якому ми їх зараз побачили.

«Чому це небезпечно? Тому що багато людей можуть сприймати ці слова, як заклик до дій. Не заборонено мати такі думки, заборонено висловлювати їх у тому форматі, який може спровокувати когось також порушувати закон. Гордон підігрував цим людям, не сперечався з багатьма їхніми антиукраїнськими тезами. У тому числі зі словами про те, що Крим — це Росія, а Україна — насправді частина Росії.

У відповідь на ці претензії журналіст може сказати, що це, мовляв, його творчий метод для того, аби витрусити якомога більше зізнань з негідника. Нібито втирається йому у довіру. Але це просто цинічний аргумент. Аргумент, який показує, наскільки непорядна, хитра і підступна перед нами людина. Ці розмови, скоріше за все, були організовані для гайпу, популярності, шуму, переглядів. Для демонстрації того, що конкретний персонаж Дмитро Гордон — впливовий, що він може сам, без допомоги великих структур чи телеканалів, демонструвати такий ексклюзивний продукт.

Спецоперації не транслюються у прямому ефірі. Якби його попросило СБУ, він міг би взяти інтерв’ю у цих персонажів і віддати матеріали в СБУ. Для чого було показувати ці інтерв’ю водночас сотням тисяч людей — незрозуміло. Вони не можуть сказати нічого, що б вплинуло на розслідування. По-перше, їхні слова не можна перевірити. По-друге, це не свідчення у суді».

Ігор Гіркін — громадянин Росії, який брав участь у процесі анексії Криму і командував бойовиками, котрі у квітні 2014 року захопили Слов’янськ. В Україні Гіркіну висунуто підозри за низкою статей Кримінального кодексу: за тероризм, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, тортури й умисні вбивства.

Він також перебуває в міжнародному розшуку і є одним із чотирьох підозрюваних у справі про катастрофу Boeing-777 рейсу МН17 на Донбасі в липні 2014 року. На борту повітряного судна перебували 298 осіб – усі вони загинули.

А Наталя Поклонська під час окупації та анексії Криму стала однією із символів цих незаконних дій, практично не залишаючи телеекрани й сторінки інтернет-видань з різкими заявами щодо протестів на Майдані, які призвели до повалення президента Віктора Януковича, і критикою на адресу нової української влади.

Я запитала в Отара Довженка, чи можна порівнювати інтерв’ю з цими двома персонажами з інтерв’ю з терористами.

«Інтерв’ю з Гіркіним — точно, адже він був членом організації, яка в Україні принаймні частково визнана терористичною. Поклонська — радше політикиня, Гіркін — це бандит. Але точно можна констатувати, що і Гіркін, і Поклонська — представники країни-агресора Росії, а конкретно влади, яка безспосередньо здійснювала цю агресію. Очевидно, що прирівняти це просто до розмови з публічною людиною не можна.

Розмова з Гіркіним здається мені не тим самим, що розмова з Поклонською. Поклонська — певною мірою символ анексії, але все-таки вона не вбивала нікого, не давала наказів наступати, стріляти, захоплювати, не чинила безспосередніх військових злочинів. Чи те, що я кажу, правда, може визначити лище суд, але поки що вона ніким не засуджена».

Голова правління ГО «Громадське радіо» та голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов теж звертає увагу на поблажливість Дмитра Гордона до своїх спікерів.

«На мою думку, інтерв’ю зроблені дуже низькопрофесійно. Дмитро Гордон виявляє таке поблажливе ставлення до своїх інтерв’юантів, особливо в розмові з Гіркіним, що іноді складається враження, ніби розмовляють двоє приятелів. Гордон постійно усміхається, схвально хитає голову, іноді словами підтримує його. Не кажучи вже про те, як він представляє і Поклонську, і Гіркіна, кажучи, що у них, мовляв, велика мужність, бо вони погодилися на ці інтерв’ю.

За професійними стандартами, Гордон мав би реагувати на сумнівні, м’яко кажучи, тези, вимагати у них поточнень, пропонувати інший погляд. Бодай для того, щоб авдиторія, яка звикла дивитися інтерв’ю цих персонажів і вважає їх позитивними персонажами нашої історії, отримала уявлення про те, що існують інші погляди.

За понад три години інтерв’ю Гіркіна я не почув практично нічого нового. Хоча він справді зізнався у скоєнні цілої низки воєнних злочинів, підривної діяльності проти України і у тому, що був причетний до початку російської агресії».

Про відсутність нової інформації у цих інтерв’ю каже і журналістка-розслідувачка, експертка Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Ксеня Кириллова. Гіркін фактично отримав майданчик для піару.

«Усі свої найяскравіші, найважливіші для Гааги зізнання Гіркін вже зробив давно у своїх відеоінтерв’ю російським сайтам. Гордон лише попросив його підтвердити ці слова, сам наводячи у своєму інтерв’ю цитати зі слів Гіркіна, сказаних раніше. Гіркін усе це підтвердив, але за великим рахунком ці підтвердження не були потрібними. Адже старі відеоінтерв’ю Гіркіна досі є у вільному доступі. І так, вони теж задокументовані, адже теж у відеоформаті.

Крім цього, у своїх підтвердженнях Гіркін не сказав нічого нового, крім висловлення власного ставлення до певних подій, політичних процесів. По суті він отримав простір для пропаганди, де говорив про свої погляди, підкреслював свою ідейність, опозиційність та принциповість. Гордон питав його про ставлення до Путіна, про його погляди на майбутнє Росії.

Ось, наприклад, дослівне питання Гордона: «Чи не ображені ви на Путіна за те, що він приписав собі усі плоди перемоги і повернення Криму до рідної гавані?».

Журналіст повинен дотримуватися принципу «не нашкодь», каже Ксеня Кириллова. І зважувати, наскільки важливо насправді виводити у публічний простір ту чи іншу інформацію.

Транслювати чужу пропаганду — зовсім не завдання журналістів.

Скільки б експертів не звертали уваги на некритичність Гордона, його підігрування, відсутність справді нової та цінної інформації, найнебезпечнішим у цьому всьому є те, що Дмитро Гордон досі залишається кумиром для багатьох українців. І озвучені Гіркіним та Поклонською тези легітимізуються саме через постать Гордона, який бере у них ці інтерв’ю. Разом з тим право журналіста брати інтерв’ю у будь-кого Андрій Куликов під сумнів не ставить.

«Інша справа — у якому вигляді, що і у який спосіб говориться. Якщо Дмитро Гордон і журналіст, то дуже поганий. Він має власні активи бере активну участь у політичній діяльності і, на мою думку, є пропагандистом самого себе».

Дмитро Гордон називає себе українським, та навіть проукраїнським журналістом. При цьому він не гребує з’являтися на російських каналах. Через зростання кількості Медведчука йде зі «112» на не менш проросійський «НАШ». Отар Довженко зауважує, що журналісти в Україні ставляться до Дмитра Гордона неоднозначно.

«Є люди, для яких це якесь старперське, дике, совкове бурмотіння з персонажами з радянських фільмів. А є такі, що диференційовано до нього ставляться, тобто визнають його вміння будувати стосунки засновані на взаємній вигоді з цікавими героями — політиками, зірками і такими персонажами, у тому числі, як Гіркін, Поклонська, Азаров.

Цікаво, як люди швидко забувають. Після розмови з Гіркіним багато хто у Facebook писав, жартуючи, що наступний Азаров. Але ж був уже. Минулого року на каналі «НАШ» Гордон спілкувався з голограмою Азарова».

Людина пізньорадянського часу, яка вдало експлуатувала російських знаменитостей тоді, коли у суспільстві межа між російським та українським була набагато менш помітною. Людина, яка у журналістиці досі використовує підходи радянського телебачення. Так сприймає Дмитра Гордона Отар Довженко.

«Вступаючи у дискусію, він називає себе проукраїнським. Просто у нього така проукраїнськість, яка українське сприймає у відриві від мови, культури та незалежності. Я думаю, що це все-таки виразник інтересів проросійської частини українського суспільства. Принаймні тієї частини, яка тяжіє до відновлення прихильної до Росії невизначеності, яка була за Кучми, у 1990-ті. Це люди, які пов’язують з тими часами якусь свою ностальгію.

Я не думаю, що вони реально мріють про відновлення Радянського Союзу. Це скоріше про «колись було тихо, спокійно, не стріляли, долар був по 1 гривні 70 копійок, ковбаса була одного сорту, але її можна було купити, а я був молодший на 20 років». Гордон годує таких людей їхньою культурою, зрозуміло для них формує медійний продукт».

Для молоді Дмитро Гордон відомий своєю прихильністю до паранормального. Адже свого часу він користувався особистим гороскопом від Павла Глоби й навіть перейменував видання на основі передбачень. А також рекламував «золоті піраміди», відмовляючись брати відповідальність за антинаукову рекламу у своїх медіа.

У 2014—2016 роках Дмитро Гордон був членом фракції БПП «Солідарність» у Київській міській раді. А минулого року під час президентських перегонів Гордон очолив штаб кандидата Ігоря Смешка, згадує Отар Довженко.

«Рік тому перед виборами, спочатку перед президентськими, потім перед парламентськими, він ходив на всі ток-шоу і відкрито закликав: «Не голосуйте за Порошенка, голосуйте за Смешка». Значною мірою його сам і розкрутив, як кандидата».

Складність оцінки діяльності Гордона також у тому, що його авторські програми найчастіше виходять у форматі інтерв’ю.

«Ми ніколи не моніторили його власні програми, бо це інтерв’ю сам-на-сам. Цього формату, по-перше, дуже багато. По-друге, оскільки він авторський, то до нього дуже важко застосувати хоча б якусь методологію оцінки. За великим рахунком, журналісту можна будь-що, крім порушення законів. Не можна сказати, що людина, ведучи інтерв’ю у прямому ефірі порушує стандарт точності, достовірності і тому подібне. Звичайно, ми можемо визначати якісь маніпуляції. Але і це досить складно привести до одного, більш-менш відстороненого, неупередженого знаменника

Але ми про нього пишемо. Кілька днів тому мій колега Ярослав Зубченко написав прекрасний текст «Кобзон української журналістики. Хто такий Дмитро Гордон», де є діагноз явищу пана Гордона».

Інтерв’ю Гордона з Поклонською та Гіркіним поставили перед суспільством загалом та журналістами зокрема важливі запитання. Наприклад, з ким і про що можна говорити? Це питання постає чи не перед кожною журналісткою та журналістом.

Разом з тим ці інтерв’ю вкотре звернули увагу на те, хто в Україні є лідерами думок та до чого це може призвести.

Звісно, ви можете мати власну думку про те, наскільки гарний журналіст і чи журналіст взагалі Дмитро Гордон. Але важливо не забувати, що Гіркін — військовий злочинець, Наталя Поклонська пропагує «руській мір», а Дмитро Гордон рекламує «золоті піраміди» та використовує медіа для просування своїх політичних кандидатів.

А також можна ознайомитися із заявою Комісії журналістської етики щодо оприлюднення Дмитром Гордоном інтерв’ю з Наталією Поклонською та Ігорем Гіркіним.