Якби Україна мала достатньо снарядів — уже були б на кордонах 91-го — військовий

Аліна Сарнацька: У нас уже 20-й айтівець, напевно. Половина всіх добровольців на цьому подкасті — айтівці.

Роман Котляревський: Це легко пояснити. Айтівці — розумні, відповідальні. Тому 24 лютого вони себе проявили. Багато знаю хлопців, які з IT-сектору, які пішли на війну.

Як пішов в армію

Роман Котляревський: Я морально готувався до війни дуже давно. З 15-16 років, коли ще був у школі. Починалося усе з Помаранчевої революції. У часи Януковича ми робили багато заходів проти тогочасного режиму. Я з Вінниці.

У 2014 році, коли почався Майдан, я не пішов на Майдан через сімейні обставини. Потім почалося АТО, я знову ж таки не зміг піти. І мене це дуже-дуже довго їло зсередини. Хоч морально готувався дуже давно.

Це Росія, наш одвічний ворог, і ми з ним будемо воювати завжди.

24 лютого я пішов у військкомат Печерського району. Не мав військового квитка та досвіду. Було лише бажання і мотивація. Нас не брали.

За допомогою знайомого я потрапив у «піратський» загін. Ми неофіційно там двіжували, воювали. Ми були, ніби при 207 батальйоні, хоча досі це досить таке спірне питання. Нам тоді вони видали зброю. Але через місяць, коли ми повернулися з-під Ірпеня, нам сказали: «Хлопці, хто такі, здайте зброю, ідіть додому».

Згодом ми долучилися до Сил спеціальних операцій ЗСУ. Від них влітку поїхали на Херсонщину. Де я працював аеророзвідником, літав на Mavic 3. Тоді ще не було «тешок», камер. Училися на ходу. Займалися коригуванням, дорозвідкою, зв’язком.

---

Читайте та слухайте також: Не бідкайтесь, робіть щось, бо помрете: військовослужбовець Максим Колесніков

---

Аліна Сарнацька: Коли ти вперше їхав у зону бойових дій як ти почувався?

Роман Котляревський: Я більше можу сказати про перший артилерійський обстріл, під який ми потрапили. Можливо, трішки пафосно, але… Мені настільки було страшно, настільки було образливо. Коли лежиш, по тобі прилітає, біля нас криють, аж на тебе земля сиплеться, ти просто розумієш, що ти їхав сюди, щоб просто по тобі зараз прилетіла якась залізяка і ти просто отут біля цієї огорожі помреш. Це не був жаль. Це було: «Ну не так же усе мало бути!»

На Херсонщині моя група штурмувала деякі точки, поселення з переважним успіхом. Там була дуже важка така лінія, яку дуже довго не могли пробити. Давидів Брід. Морпіхи потім її взяли. Ми займалися аеророзвідкою. Поєднання артилерії та аеророзвідки на той час було ефективним. Дрони дали артилерії другий подих.

Маючи досвід 2014 року, артилерія працювала дуже точно. На відміну від росіян, ми працювали як боги. Артилеристи — це люди, які забезпечували нам прорив, наступ, врятували просто, сотні тисяч життів. Не тільки військових, але й цивільних. На той час, якби у нас були засоби, снаряди, ми б були дуже далеко. По лінії 91 року.

У середині серпня нас вивели з тої точки. І з нас почалася формуватися наша сухопутна база.

Про настрої жителів Херсонщини та фауну регіону

Роман Котляревський: Про Херсонщину думав, що це дуже такий сепарський регіон, з «неправильними людьми», дуже проросійськими. Насправді ж виявилося, що там дуже адекватні люди є, проукраїнські.

Щодо флори-фауни, є певні нюанси. Коли ми заїхали в розбиту хату, ліг там на підлозі. У мій спальник заліз павучок розміром з долоню. Думав, що то — мишка, а то була ніфіга не мишка.

Звісно, там певна є специфіка.

Аліна Сарнацька: І змії.

Роман Котляревський: Змії, так. Хлопці з іншої бригади розповідали. Змії відчувають тепло, залазять у спальник. Приємності з цього мало.

Які треба навички, щоб стати аеророзвідником?

Роман Котляревський: Треба мати відчуття самого дрона. Ти маєш відчувати його так, як він рухається. Те, що на нього впливає.

Якщо дрон під дією РЕБ, тобі ніщо не запищить ніщо, не заблимає ніяка лампочка. Ти маєш сам це відчути. Там GPS немає. Навички орієнтування дуже сильно допомагають.

Дуже сильно допомагає робота з картами безпосередньо. Своїм знайомим, яким радив аеророзвідку, казав, банально відкрий там якісь Google Maps і спробуй зорієнтуватися, знайти свій будинок.

---

Читайте також: Варто готувати нашу державу до того, що ця війна на роки — доброволець Сергій Гнезділов

---

Що було найважче?

Роман Котляревський: В армії було найважче, це армія. Саме не війна, а служба. Служити в армії важко, воювати трошки легше. Як би це не парадоксально звучало.

Свого часу до нас приїжджало дуже багато перевірок. Дуже багато перевіряльників насправді дають правильні мотиви, але дуже застарілими методами.

Заради чого воює Роман Котляревський?

Роман Котляревський: Заради держави. Моя уся родина в Україні. Батьки мої весь час у Вінниці.

Аліна Сарнацька: Скільки ти готовий ще воювати?

Роман Котляревський: Усе життя. Тобто, скільки витерплю. Ця війна — не назавжди.

Аліна Сарнацька: Якщо нас слухає молодий айтівець схожий на тебе і думає, чи йти йому в армію, що ти йому скажеш?

Роман Котляревський: Йти. Він має переглянути свої цінності. Людей не готують до армії, до іншого світогляду, стилю життя.

Я хочу цьому айтівцеві сказати, друже, переглянь свої погляди. Якщо для тебе ця держава хоч щось важить, ти повинен готуватися, якщо ти відчуваєш, що це твоє, це твоя цінність, за яку ти готовий не помирати, а вбивати, ти маєш готуватися. Тому що прийде час, ти маєш когось замінити. Загиблого, пораненого. Це не обов’язок, це наша мета. Ми нація, яка воює завжди. У нас не було мирних часів. Це просто останні 70 років, якщо не брати радянську окупацію, ми звикли, що ми не воюємо. Ми завжди воювали.

Мій дід воював в окупаційних силах СРСР в Берліні. Мій батько воював в Афганістані. Я зараз воюю в війні за незалежність. Мій прадід воював ще в російській імперії. Тобто, я четверте покоління, яке воює. Надіятися на те, що п’яте покоління не буде воювати? Я з цієї країни нікуди не виїду.

---

Попередні випуски подкасту читайте та слухайте  ТУТ

---

Над подкастом також працювали:

• Монтаж звуку — Юлія Соганчі
• Обкладинка — Анастасія Рибакова
• Текст — Мирослава Станкевич
• Продюсерка проєкту — Ана Море

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі