facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Варто готувати нашу державу до того, що ця війна на роки — доброволець Сергій Гнезділов

Інтерв'ю

Непроста розмова з військовослужбовцем Сергієм Гнезділовим про невідворотність війни, як до неї готуватись, штурм у Пісках та… чорні пакети.

Варто готувати нашу державу до того, що ця війна на роки — доброволець Сергій Гнезділов
1x
Прослухати
--:--
--:--

Авторка подкасту — сержантка ЗСУ, медикиня Аліна Сарнацька. До повномасштабного вторгнення — аспірантка із соцроботи та менеджерка громадської організації.

Гість — військовий 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, ідеолог та організатор фестивалю української культури у місті Вилкове «ВиделкаFEST» Сергій Гнезділов.

«В армії всі люди роблять щось важливе»

Аліна Сарнацька: Ти доєднався до армії в дев’ятнадцять?

Сергій Гнезділов: Так. У 2019-му році я пішов в академвідпустку й одразу приніс документи у військкомат. Я шукав відпочинку від світу дорослих, тому що він мене дуже розчарував на той момент. Я шукав людей, які дійсно ідейно щось роблять. Тому що більшість громадських об’єднань, навіть на той час, здавалися мені грантожерськими організаціями, які «пиляють» гроші й не роблять нічого змістовного. Вони не входять в опозицію до влади, роблять щось неефективне, абсолютно ніяке.

  • В армії ж взагалі всі люди роблять щось важливе. Це мене надихнуло й досі тримає чотири роки в армії.

У мене навіть виходить часом поєднувати службу з якимись дуже важливими проєктами як, наприклад, «ВиделкаFEST». Ти швиденько-швиденько робиш цей проєкт в окопі, потім приїжджаєш на три дні й швиденько-швиденько його реалізовуєш. Ти повертаєшся в окоп більш натхнений, тому що ти розумієш, що культура важлива, і ти зробив дуже важливе там, де за 30 років не лунала українська мова й культура.

Ми зробили божевільний триденний фестиваль, де було й українське кіно, й українська музика, й Український ПЕН та все-все.

Про «ватну» Одещину

Сергій Гнезділов: Дуже дивно споглядати, як зараз військкомати гребуть тупо всіх в армію.

Свого часу я прийшов у Кілійський, а потім Одеський РТЦК, і мене, звісно ж, перевіряв психолог. Він сказав мені, що я ненормальний, бо хочу вбивати братів. Як, буцімто, я взагалі міг на це погодитись? Він сказав, що напише, що я ненормальний. У результаті я просто сказав, що дам йому «по рилу», а також те, що він «сепар» та  «ватник», і що вся Україна дізнається про це.

Він нервово підписав папірець і сказав, що молодь абсолютно «закінчена», хоче вбивати своїх братів, не хоче жити у мирі, йде на війну.

  • Якщо ми говоримо про Одещину, то там абсолютно «ватна» інтелігенція, ми не можемо це ніяк оминути.

Серед якихось професіоналів, людей своєї справи там не знайти суперпроукраїнських людей, їх дуже мало. Тому що це все освіта. Освіта, яка тривалий час була «ватною», 30 років розповідала про Україну як про якусь недієздатну країну, як про країну 404.

Одеська інтелігенція абсолютно не змінилась. Я приїхав у Вилкове, був в Одесі. Одесу засрали, не побоюсь цього слова. Вона вся у смітті, в якихось незрозумілих написах на стінах. Те, що Одеса під охороною ЮНЕСКО, не означає, що це якось їй допомогло. Тому що мер не любить своє місто, це видно по Одесі. Так само у Вилковому.

Вся інтелігенція залишилася якоюсь посередньою. Тому що вона вважає, що війна десь там, а вони тут, у Вилковому, сюди війна точно не дістане, Одесу війна не дістане. Інтелігенція вважає, що там за щось борються, а вони собі якимось анклавом в Україні будуть жити. Нащо їм той фестиваль, та українська культура? Це все досі дуже важко.

Міськрада, замість того, щоб допомагати з «ВиделкаFEST», намагалась чинити перешкоди. Одна людина навіть сказала, що цей фестиваль відбувся не завдяки, а всупереч.

От в якому стані зараз знаходиться Одещина та інші регіони, які тривалий час були під серйозним впливом російської пропаганди та культури.


Читайте також: Могила Ватутіна у центрі Києва є дуже недоречною сьогодні — В’ятрович


Про місця, де воював, та важливість гласності

Аліна Сарнацька: На яких локаціях побував?

Сергій Гнезділов: Де я тільки не побував. Більшість часу я провів у Пісках Донецької області, це передмістя Донецька. Потім Піски в нас відбили. Це було повне знищення всього, що там було.

Ворог використав шість з половиною тисяч снарядів 152-го калібру менше, ніж за добу.

Від Пісків нічого не залишилось, навіть від тих руїн, в яких я був. Там просто нічого немає, абсолютно випалене розвалене поле.

Ми трішки побували у Мар’їнці, трішки в Красногорівці, в селах, що поруч знаходяться. У нас не було постійного місця перебування, ми постійно блукали. Потім нас вивели трішки перепочити в Гуляйполе. Ми там були, відновлювали свої сили, бо там дійсно була ситуація краще, вона не була настільки жорсткою, як в Пісках.

Потім, після двох-трьох місяців в Гуляйполі нас кинули під Бахмут, де ми зараз і знаходимося.

Аліна Сарнацька: Ти написав у 2022 році відомий пост з Пісків. Він був про те, що вам терміново потрібна допомога. Пост дуже поширився в суспільстві, була велика суперечка, чи варто було його писати, чи ні. Як це було? Як це сталося? Що ти зараз про це думаєш? (У тексті йшлося про недостатність артилерії в українській армії для оборони Пісків, а також про значні втрати української сторони. Текст посту можна почитати ТУТ).

Сергій Гнезділов: Якби мені треба було написати ще раз такий пост, я б його ще раз написав. Попри всю критику, яку я тоді отримав від якихось політруків, які сидять в «київських котлах» і розповідають, що армію не треба дискредитувати.

Це не була дискредитація армії. Я розповідав про те, що піхота гине без артилерії, і що нам потрібен якийсь вихід з ситуації. Нам тоді терміново була потрібна артилерія, яка з нашого боку мовчала. Нам потрібна була хоча б контрбатарейна боротьба, яка б змушувала ворожі стволи заткнутися.

І нас тоді почули. Менше ніж через тиждень артилерія прибула, і через суспільний резонанс в тому числі. 

  • Тому важливо говорити про проблематику, яка є у нашому війську. Інколи, в якихось певних випадках, як той, треба вносити це на загал, тому що не залишається іншого вибору.

Я б ще раз так зробив, і не раз, якби я міг би врятувати хоч якісь життя, і хоч якось допомогти своєму рідному підрозділу, який я дуже обожнюю.


Читайте також: Артилерія противника не відпочиває, їх треба «тушити»: як українська САУ «Богдана» нищить окупантів під Бахмутом


Про війну в Пісках

Аліна Сарнацька: Розкажи щось про Піски, як там було, ну, і взагалі про те, якою для тебе є ця війна зараз.

Сергій Гнезділов: Я потрапив в Піски на другий день підписання свого контракту. Тобто я підписав контракт, мене завантажили в автобус. Проходить декілька годин, і у ніч нас просто вивантажують з цього автобусу. Я бачу розбиті будинки, якісь джунглі.

У 2019 році природа в Пісках брала своє: вже якісь дерева крізь трасу пробивалися, все таке. Ти бачиш це все, тобі кажуть, що це війна, а твоя голова не може зрозуміти цього насправді. Тобі буквально 19 років, ти щось там чув, щось бачив, а війна зовсім інша.

  • Війна настільки жахлива, що це не покаже телевізор, це не передадуть по радіо. І навіть всі розмови друзів про війну виявились якимись нікчемними, ти не зміг їх зрозуміти, поки сам того не побачив.

Але ти знаєш, коли ти знаходишся з класними людьми, коли всі вони знають, що робити, для чого вони тут.

Фото: Facebook / Сергій Гнезділов

У нас позиція називалася «Ібіца». Потім, через навалу ворога, через його ідеологічний наступ, ми перемістилися з Пісків. Вони взяли три кілометри Пісків, ми втратили Ібіцу. Згодом я сидів у Первомайську й думав про неї: ми сиділи там в затишному підвалі, по нас валили під час ООС, валили на початку повномасштабної війни, але це була наша Ібіца, це був наш форпост, де ми себе відчували в затишку, навіть під шквальним вогнем.

Ми знали, що цей підвал витримає. Ми могли під звуки «виходів-приходів» співати, планувати щось, стояти. Я б не сказав, скільки років ми так могли там стояти.

Аліна Сарнацька: Що було в Пісках 24 лютого 2022 року?

Сергій Гнезділов: Я був на позиції. Перед тим ми читали, що Путін щось там визнав. Це була якась просто дика маячня, ми посміялися з цього, я пішов на позицію. Після того приходить наша зміна. Дев’ята ранку. Повна тиша на фронті. Нас ніхто не чіпає. Ми навіть задумались, що відбувається, чому така тиша?

Йде зміна, 300 метрів до «сепарів», забігає «Одеса» і кричить, що на нас напала Росія, Путін бомбить Київ. Я думаю: «Боже, що він несе?» Ми йдемо «дорогою життя». У нас є така дорога в Пісках: з двох сторін «сепари», і тільки оця дорога. Ця дорога може прострілюватися з двох боків, а ми йдемо в повний зріст, нас ніхто не чіпає. Ми приходимо на базу, я відкриваю новини й розумію, що воно почалося. 

  • В принципі, війна продовжилася, як і до того. Обстріли були масовіші, інколи тихіші. Лились рікою «200-300-ті», але я не відчував, що це не ООС. Тобто, може, ООС, але помножено на два.

Абсолютно шалене почалось через 2-3 дні після 24 лютого, коли ворог почав просто засипати село «Градом», «Ураганом» (БМ-21, БМ-27 — ред.) тощо. Потім він почав засипати село «Змієм Гориничем» (УР-77 — ред.). Коли ворог брав п’ятиповерхівки, він використовували УР-77 і всякі дуже страшні речі. Я дивився в екран монітора дрона, і був у шоці від того, що взагалі воно так може вибухати. 

До того я бачив приліт «Града» і для мене це було найстрашніше. А тут я побачив УР-77, який просто «складає» п’ятиповерхівку за секунду, просто, як картковий будинок, наче в якомусь жахливому фільмі. І потім лише на 3-4 день я зрозумів, що там тих п’ятиповерхівок реально немає, їх не існує.

Про прощання із загиблими

Аліна Сарнацька: Що робили у Пісках з «двохсотими»? Чи була евакуація?

Сергій Гнезділов: Так, в нас була евакуація «двохсотих». Якщо ти говориш саме за штурм Пісків, то не можу сказати, що ми всіх дістали, тіла там так і залишались. Насправді після деокупації буде важко, тому що нам треба буде ідентифікувати цих всіх людей, наші вони чи ні.

Там були груди тіл насправді, і більшість з наших ми витягли. Це були чорні пакети.

До речі, саме тоді, в Пісках, коли почався штурм, я зрозумів, який на дотик чорний пакет. Бо раніше були ноші. Тобто на ноші клали «двохсотих», і ти розумів, що, людини немає. А тут ти відкриваєш новенький чорний пакет, кладеш туди людину, укладаєш її, застібаєш чорний пакет.

Це, в принципі, була церемонія прощання, бо ми розуміли, що на поховання ми не потрапимо. Ми розуміли, що зараз така ситуація, коли немає людей, коли немає нікого, і нам треба бути на фронті.

Тож застібання чорного мішка — це був ритуал, в якому ми говорили «пробач нам» і прощались.


Читайте також: «Усі, хто його бачив у тюрмі, кажуть, що він боєць і воїн» — історія військовополоненого «айдарівця» Ігоря Гайохи


До чого готуватися?

Аліна Сарнацька: Якщо нас слухає молодий студент, який схожий на Сергія Гнезділова, яким той був у 2019 році, і думає, чи не піти йому в армію, то що ти йому скажеш?

Сергій Гнезділов: Я йому скажу, щоб він не йшов у армію. Коли почалась війна, я всім казав, щоб вони йшли в армію, бо нам треба захищати країну. Зараз я скажу лише одне: «Будь корисний для своєї країни, знайди те, в чому ти корисний, і готуйся до того, що тебе мобілізують».

Варто готуватись, стріляти, освоювати «медичку» тощо. Добровільно не варто йти, тому що навряд підготують. А треба бути підготовленим. Тому що мені пощастило, коли я вийшов у Пісках серед розбитих будинків, а комусь може не пощастити.

  • Тому варто готуватись до війни. Готуватись до того, що рано чи пізно абсолютно точно потрапиш на неї.

Тому що війна на роки. Війна майже назавжди. І нам всім треба розуміти це, готувати нашу державу до того, що ця війна на роки.

Нам треба протестувати проти міністра культури (колишнього міністра культури Олександра Ткаченка — ред.) й інших людей, які знижують нашу оборонну здатність, які не опікуються нашою культурою, не опікуються тим, що нам треба робити пенсійну реформу, легалізувати медичний канабіс тощо.

Варто готуватися до цього й протестувати. Як казав Роман Ратушний: «Ніколи нічого не бійтеся». Я зрозумів це дуже давно. Зрозумів, що не тільки на війні не треба нічого не боятися. Треба всіх мерів не боятися, відкривати ногою їхні двері.


Читайте також: Після бою побратими стали на мене по-іншому дивитися — військовослужбовиця Олена Риж


Попередні випуски подкасту:


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

«Повернення свого»: про що цьогорічний фестиваль пам’яті Романа Ратушного

«Повернення свого»: про що цьогорічний фестиваль пам’яті Романа Ратушного

Можна констатувати безпорадність російських систем: військовий експерт про удари по Криму

Можна констатувати безпорадність російських систем: військовий експерт про удари по Криму

Психолог може принести шкірі більше користі, ніж косметолог — косметологиня Ольга Тітова

Психолог може принести шкірі більше користі, ніж косметолог — косметологиня Ольга Тітова