facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

«Усі, хто його бачив у тюрмі, кажуть, що він боєць і воїн» — історія військовополоненого «айдарівця» Ігоря Гайохи

Він вижив, хоча побратими бачили, що він помер. Він вижив, хоча опинився у полоні з важкими пораненнями, без медичної допомоги і можливості себе обслуговувати. Він — воїн батальйону «Айдар». Його, як і інших 17 побратимів і посестер з «Айдару», РФ показово судить за «зраду народу Донбасу»

«Усі, хто його бачив у тюрмі, кажуть, що він боєць і воїн» — історія військовополоненого «айдарівця» Ігоря Гайохи
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

У черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» історія військовополоненого Ігоря Гайохи. Історія, у яку важко повірити, але яка дає розуміння, що Україна бореться навіть там і тоді, де боротьба стає неможливою.

Гостя студії — сестра Ігоря, Галина Гайоха.

Ігор Гайоха — військовополонений, боєць Айдару, воює з 2014 року. Вчора у  Ростові-на-Дону Російська Федерація влаштувала показове судилище над 18 бійцями 24-го Окремого штурмового батальйону «Айдар». Ігор Гайоха – один з них. Він родом з Луганщини. Ігоря звинувачують у насильницькому захопленні влади, у спробах змінити конституційний лад. Йдеться про території фейкового утворення — так званої «ДНР». Також є звинувачення в участі у «терористичній організації» за так званим «кримінальним кодексом» окупованих територій.

«Вони кажуть, що Ігор посягає на територіальну цілісність якогось вигаданого утворення…»

Галина Гайоха: Ми бачили, що в залі суду є так звані журналісти — РТР, «Звєзда», Russia Today. Я промоніторила їхні статті перед засіданням цього судилища і можу сказати, що все знову на голову перевернуто, все брудно і неправдиво.

Скріншот відео з суду, опублікованого російськими пропагандистськими змі

Але факт залишається фактом — хлопці сидять за ґратами,  дівчата в цьому «шоу-суді» звинувачують в тероризмі, але ж вони — військовослужбовці ЗСУ і захищають свою землю, свою країну. Тим паче, що майже всі там вихідці з Луганщини та Донеччини. Але маємо абсурдність звинувачень у тому, що всі вони мають прописки цих територій і не мають права воювати. Росіяни виставляють їх зрадниками Донбасу. Вони кажуть, що Ігор посягає на територіальну цілісність якогось утворення, якого не існує на жодній мапі, немає в жодному атласі.


Читайте також: У «ДНР» до 13 років виправної колонії суворого режиму засудили двох бійців полку «Азов»


Хто ці 18 людей, яких судять?

Галина Гайоха: Там двоє дівчат, наскільки я знаю, медики. Хлопці з різних підрозділів, вони всі в різний час служили, хтось проживав на окупованій території та був затриманий, як написано у статті — «не встигли втекти». Але вони всі так чи інакше пов’язані з «Айдаром». Ігор у них вважається  ветераном, бо він з 2014 року служив у «Айдарі» і весь час був на першій лінії захисту.

Ігор Гайоха/Фото з відкритих джерел

Як Ігор потрапив до «Айдару»?

Галина Гайоха: До лав Збройних сил він потрапив у 2014-му році, одразу після Майдану.

6 квітня було захоплено приміщення ОДА Луганська. Він приїздив у цей час на Луганщину, але зазнав нападу зі сторони проросійських прихильників. Він виїхав і намагався піти служити хоч кудись, але його ніде не хотіли брати, бо він не мав військового досвіду, навіть не служив у армії та не мав військового квитка.

В решті його взяли лише у «Айдар» і то кухарем. Він майже рік був кухарем. Там він потроху вчився, відкривав для себе військову справу, дуже хотів захищати, бо ми тоді ще були в окупації. Він знав, як нам важко, бо до нас через тиждень приходили з обшуками та погрозами.

«Над нашим будинком в окупації висів український прапор»

Галина Гайоха: У нас були такі прецеденти, що і вночі з обшуками приходили, і в день мене з дітьми намагались стратити за прапор над будинком. Наш будинок розташований за три кілометри від кордону з Росією, але прапор ми не знімали, хоча через наш будинок постійно йшла техніка ночами. Всім він не давав спокою, тому до нас постійно приходили з тим, щоб ми його зняли. Зрештою ми його зняли, і через добу з мінімальним багажем виїхали останнім потягом. Після нас потяги з Луганська вже не виїжджали. Більше можливості виїхати через Україну звідти не було. Це був липень 2014-го року.

Ігор в цей час вже був в батальйоні, ще кухарем, але він вже тоді мав намір звільнити наш будинок на окупованій Луганщині.

  • Він казав: «Я буду битися до тих пір, поки не повернуся до своєї батьківської хати». Я вірю і сподіваюся, що ми його повернемо, і рано чи пізно повернемося додому.

Згодом Ігор отримав військовий квиток, став військовослужбовцем і весь час подовжував контракт. Він всі ці роки не був ні вдома, ні з нами, він був або на навчаннях, або на «нулі». Під час повномасштабного вторгнення він був зі своїм батальйоном на передовій.

«Росіяни все дізналися про Ігоря і нашу родину…»

Галина Гайоха: Росіяни відстежували інформацію щодо нашої родини в інтернеті, а це легко зробити, бо у нас доволі рідкісне прізвище. Свого часу у 2014-му році ми давали інтерв’ю, щоб наголосити на тому, що це саме Росія вдерлася на територію України, що це ніяка не громадянська війна. Також в Ігоря був у свій YouTube канал, де він показував, як займався спортом, бо він завжди виступає за здоровий спосіб життя, він навіть на передовій собі купував гантелі та спортприладдя. Усе це фільмував і викладав в мережу.

Росіяни це все знайшли й тепер використовують проти нього, мовляв, ось — це терористи, які бігають, займаються спортом, готуються «донбіть Бомбас». Бо у нього є декілька відео, де він каже, що «лупашить по «ДНР».

І це йому тепер ставлять у провину. І, звичайно, звинувачують, що у  на його сторінках портрети Бандери, що він — націоналіст, що він пости пише українською та говорить лозунгами.

  • Все те, що вважається нормальним для громадянина України, йому ставлять у провину.

«4 березня 2022 року нам сказали, що Ігор загинув…»

Галина Гайоха: У них були позиції десь під Волновахою. 25 лютого він вийшов на зв’язок, запитав, що відбувається, бо вони не зрозуміли, як їх оточили, як їх почали обстрілювати, бо зв’язок там був нестабільний. І я йому пояснила, що це повномасштабне вторгнення, що війна по всьому периметру, по всьому кордону, що обстрілюють усі міста. Тоді він сказав:

«Наш час настав, будемо захищати».

4 березня нам повідомили, що він загинув. Мовляв, в його автівку влучив снаряд і Ігор отримав не сумісні з життям травми.

  • Нам казали, що бачили його травми й переломи, і що він не подавав ознак життя. Але точився бій і можливості винести його тіло не було.

Нам висловили співчуття, наголосили, що він — герой і що його вічно будуть пам’ятати.

А потім десь за тиждень з’явився його сигнал в мережі та на його сторінках. Ми здивувалися, тому що техніка у нього була — Apple, а ми всі знаємо, що зайти в айфон без власника на сторінки у соцмережах неможливо. І тим паче, минув тиждень, зрозуміло, вже не могло бути ні відбитка пальця, ні фейс-контролю.

Тоді з’явилась надія, що він якось вижив. Така надія рідних на диво. І справді, за тиждень нам зателефонувала  невідома жінка і сказала:

«Не хвилюйтесь, ваш син попросив сказати, що він живий, щоб ви не плакали за ним».

Ніяких даних вона нам не надала, просто сказала — знайте, що він живий. Ми подумали, що, можливо, це якісь аферисти чи шахраї, бо ми ж не розмовляли з Ігорем та не бачили його. Проте потім ще за тиждень нам повідомили, що він живий, його врятували, але він у важкому стані — йому потрібна операція, потрібне лікування. Але лікувати в окупації можливості немає, тому нас попросили забрати його з Донеччини.

«Цивільні знайшли на полі бою»

Галина Гайоха: Це були якісь цивільні, які знайшли його на полі бою, майже через добу, роздягнутого з елементами насильницької смерті, бо з їх слів, він нібито був ще додатково розстріляний.  Це непевно відомо, але він був роздягнений, бо всі хлопці, що загинули на тому полі, були без шевронів та без документів. Це були й росіяни, і українці, судячи з форми.

Коли місцеві намагалися поховати ці тіла, Ігор прийшов до тями й попросив допомоги. Вони кинули поховальну процедуру, завантажили його і десь сховали.

Він погано почувався, тому що були переломи та ніби кульові поранення. Але не було чим його лікувати, йому робили різні перев’язки, якісь примочки, ховали постійно. Але окупація поширювалась і його вивозили, переховували та зрештою сховали у лікарні смт Нікольське під легендою, що він — жертва автотрощі.

Ми дуже сподівалися, що вивеземо його як цивільного. У нього не було документів, не було патріотичних татуювань, у той час і евакуаційні автобуси направляли до Маріуполя.

Але потім з’явилась інформація, що приїхали «кадирівці», забрали його з лікарні та вивезли у невідомому напрямку. Тоді ми втратили надію, бо знали, що прізвище Ігоря відоме, і він був на всіх російських пошукових сайтах усі вісім років війни.

Проте 12 квітня з’явилось відео з Ігорем на сайті Телеграм-каналу «Отыщи хохла по чубу».

Як «кадирівці» знайшли його у лікарні?

Галина Гайоха: Усю інформацію я знаю зі слів тих, хто його бачив. Хтось у Нікольському  здав Ігоря як військовослужбовця. Тому його звідти забрали у полон. Спочатку його вивезли в лікарню Донецька та кинули там. Ходити він не міг, він сам майже не міг себе обслуговувати, бо рука була поламана і тазова кістка.

  • У лікарні так звані медсестри відмовлялися йому допомагати, бо він — «зрадник» території.

У лікарні він пробув недовго. Туди приїхали представники ФСБ, зачитали йому звинувачення, зачитали його так звані «права» та вивезли знову з лікарні у невідомому напрямкові. Ми тоді не знали, куди саме. Це було у квітні 2022-го року.

Ми довго-довго шукали,  бо ті, хто його бачив у лікарні, не знали, куди його повезли, живий він чи не живий, яка його доля, ніхто не знав. Але 6 червня 2022-го року мамі на телефон з донецької мережі «Фенікс» зателефонували та сказали, щоб ми швидко встановили на цей номер Viber — зараз буде дзвінок.

Ми встановили Viber і нам зателефонував Ігор. Менш як дві хвилини ми його бачили. Він сказав, що він у Донецьку, сказав, щоб ми не сумували:

«Я в нашому Донецьку, і не сумуйте, я живий, ніхто ж не вмер. Побачимося роки через два».

Я відповіла, що ні, ми побачимося раніше. Але ось вже минуло півтора року…


Читайте також: Я повернулася на окуповану територію з упевненістю, що зможу визволити свого чоловіка — дружина цивільного полоненого


«Всі, хто бачив Ігоря у тюрмі, кажуть, що він воїн і боєць…»

Галина Гайоха: Я знаю про нього від звільнених хлопців, які сиділи з ним у Донецьку. Ті, хто його бачив, кажуть, що він дуже сильний духом, що його на загальних умовах кинули в камеру, без медичної допомоги. Всі розуміють, що умови там непридатні для нормального життя здорової людини, а якщо ти ще й не можеш рухатись, якщо ти не можеш повноцінно не те що ходити, а навіть стояти, то це дуже важко. Ув’язнені не бачать ні сонця, ні повітря, сидять по 30 людей у камері, розрахованій на 30 людей. Але він все витримав. Зараз, за останньою інформацією, навіть майже не кульгає.

  • Сильно схуд, але незламний духом та підтримує всіх морально. Він знає, що він — українець, він знає, за що він боровся, він не відступає від своїх принципів. Він такий з дитинства — якщо він у чомусь упевнений, то буде за те стояти вірою і правдою.

В тюрмі він намагається займатися спортом у міру сил, харчуватися рівномірно тим, що дають, схуд, але має сили для боротьби.

  • Ті, хто його бачив, кажуть, що він воїн і боєць.
Ігор Гайоха/Фото з відкритих джерел

Чи може бути обмін після завершення «суду»?

Галина Гайоха:  Це судилище ще буде довго. Але я сподіваюсь, що ми цим «судом» привернемо увагу до цього свавілля, до цієї ситуації, де норма і закони ніяк не поважаються і не виконуються, і у фіналі ми повернемо наших захисників додому. Але це буде непросто.

  • Ми втратили багато часу, бо всі мовчали. Всі вірили, що просто так буде обмін, що рано чи пізно повернуть всіх. Але дійшло вже до того, що ми маємо зараз інформаційний вибух — всі російські канали залучені, для них це показовий суд над «зрадниками».  

За півтора року повномасштабного вторгнення не віддали жодного  «айдарівця». Для чого вони їх тримали, знають лише вони, але очевидно, що зараз покарання будуть показовими.


Читайте також: Згода визнати злочини, які приписує російське слідство — не гарантія обміну — Михайло Савва


Нагадаємо, що 25 липня у російському Ростові-на-Дону росіяни влаштували показове судилище над військовослужбовцями та медиками батальйону «Айдар». Серед «обвинувачених» є дві жінки: медикині Марина Міщенко та Лілія Прутян. 

Росія робить злочинців із тих, хто боронив рідну землю. Так на своїй сторінці у Телеграм-каналі назвав дійство окупантів Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.

«Українським захисникам інкримінують насильницьке захоплення влади, зміну конституційного ладу так званої «ДНР» і участь в діяльності терористичної організації. Це ті люди, які не вдиралися на чужі території, а лише боролись за свою свободу, державу, сім’ю і життя. Світ має реагувати на такі ганебні судилища захисників України, адже очевидно для всіх, що на лаві підсудних мають опинитися не ті, хто захищається, а ті, хто зі зброєю в руках прийшов на чужі території», заявив Дмитро Лубінець.

Тим часом кримську громадянську журналістку Ірину Данилович, яку ув’язнили за сфабрикованою справою, етапували із Сімферополя до російського Краснодара


Ця програма виходить за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля та Громадського радіо і не обов’язково відображає погляди Європейського  Союзу


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Шукала сина серед живих і мертвих: історія викраденого в Бучі Владислава Поповича

Шукала сина серед живих і мертвих: історія викраденого в Бучі Владислава Поповича

Чому дорослі вчаться у профтехах: пояснює заступник міністра освіти і науки

Чому дорослі вчаться у профтехах: пояснює заступник міністра освіти і науки

Ми бачимо провал державної комунікації у сфері енергетики — Володимир Омельченко

Ми бачимо провал державної комунікації у сфері енергетики — Володимир Омельченко