Аліна Сарнацька
Це перша війна, де так багато відкритих ЛГБТ-військових — тактичний медик Боря
Інтерв'ю
Про евакуацію поранених на фронті, поняття воїна та про те, як це — бути відкритим геєм у війську
Ведучі1
Гості1
Гість — тактичний медик, інструктор, правозахисник і громадський діяч Боря. Повернувся з Німеччини в Україну, очікував на повномасштабне вторгнення. 24 лютого зустрів у Львові в готельному номері. Вирішив повернутися до Києва, у той час, коли всі виїжджали звідти.
Аліна Сарнацька: Скільки людей ти врятував під Кремінною?
Боря: Я не знаю, дивлячись, що вважати за «врятував»?
Аліна Сарнацька: Скільки евакуював?
Боря: 30,40, може навіть 50. Важко сказати, бо епіцентр цих подій (про який навіть згадав Буданов у своєму інтерв’ю, так було приємно) — це відомий ліс, де відбувається багато усього.
Померти в трусах або без трусів — один з найбільших страхів на фронті
Боря: У нас була доба, щоб зібратися на фронт. Звичайно, я у першу чергу збирав усю медицину, яка мені була потрібна. Але паралельно я знав, що мені потрібні Ecoflow, генератор, Starlink — все, що потрібно для комфортного життя. Якщо є будь-яка можливість зробити умови свого перебування на війні більш комфортними, то чому цього не зробити? Ми заїхали в розбомблену хату, а за два дні в нас вже було все — цілодобове світло, інтернет, гаряча вода. Мені здається, це була єдина така хата.
Дуже швидко ми зрозуміли, що це нормально, коли вибухає сусідній будинок і кулі свистять над вікнами… У будинку була мінусова температура, ми не могли його обігріти, бо він був весь дірявий.
Узагалі три мої основні страхи на фронті:
- Померти в трусах або без трусів. Померти в душі, або в якійсь дурній позі. Це, звичайно, смішно, але я знаю випадки, коли дуже героїчні люди, які воювали багато років, помирали в туалеті під час обстрілу. Це тема сенситивна. І, звичайно, це ніяк не зменшує героїчність, але… Срать ходить страшно…
- Залишитись без зв’язку. Зв’язок на війні — топ один пріоритет. Якщо залишаєшся повністю без зв’язку — зрізаєш свої шанси залишитись живим.
- Залишитись без коліс. Ти ніколи не хочеш бути без автівки на фронті.
Діставши 14-річну Софію з-під завалу, почула: «Можна я вже вмру»: історія військової
Хто такий «воїн»?
Аліна Сарнацька: Потім ти вивозив людей, було багато поранених, і ти їх рятував.
Боря: З прекрасного лісу, в якому були навіть росіяни, які залишилися «сидіти» в автобусі назавжди. «Куда-то єхалі» пару місяців, правда… І чомусь вони нікуди не доїхали… Ліс дійсно страшний. Мені здається, це найстрашніше, що я бачив у своєму житті. Там дуже активно тривали бойові дії, відбувався російський наступ. Там було дуже багато ДРГ, постійно висять дрони, відбуваються обстріли, перестрілки, Ти заїжджаєш туди, і розумієш, що прямо не факт, що виїдеш, доїдеш до позиції, до точки евакуації. Бувало по-різному, тому що дуже важко, мабуть, з точки зору командування батальйону організувати евакуацію в умовах, коли відбувається постійно наступ на твої позиції. Коли позиції кожну годину міняються, обмежені ресурси. Тому в підрозділі, куди ми були командировані, був трохи організаційний хаос, кожний раз евакуація відбувалась по-різному.
Я дуже продавлював, щоб евакуація відбувалась так, як потрібно. І, здається, такою вона і була.
Аліна Сарнацька: І за це ти отримав нагороду від президента.
Боря: Так, за оборону України.
Аліна Сарнацька: Як ти думаєш, хто такий воїн?
Боря: Воїн — це, мабуть, покликання має бути. Це людина, для якої війна — це покликання. Є дуже невеликий відсоток людей, які кайфують від війни й звикли в цьому жити. Їх дуже небагато, але вони є.
Аліна Сарнацька: А ти не воїн?
Боря: Ні, я — правозахисник, громадський активіст, керівник правозахисного проєкту, але не воїн.
Аліна Сарнацька: А якщо покликання в тебе немає, то що покликало тебе з Німеччини у Львів, а звідти в Київ?
Боря: Цінності. Я вважаю, що це базова штука, яка має бути у всіх людей. Цінності — те, що взагалі визначає нас як людей, а не просто істот. Моя базова цінність — це особисте відчуття свободи, віра в демократію, віра в права людини, справедливе суспільство. Ці всі цінності мене ведуть все життя.
Аліна Сарнацька: Готовність зі зброю захищати свої цінності — це не те саме, що бути воїном?
Боря: У моєму розумінні ні. Коли ти говориш слово «воїн», я собі уявляю вікінга з татуюваннями, який на дракарі пливе кудись…
Про військових та економічний фронт
Аліна Сарнацька: Відчуваєш себе військовим?
Боря: Відчуваю.
Аліна Сарнацька: А як давно? Коли відчув?
Боря: Мабуть, після того, як побув тимчасовим виконувачем обов’язків начмеда батальйону. Коли ти знайомишся з журналом обліку журналів і з журналом видачі мила, коли починаєш розписуватись за те, що ти ознайомлений з інструкцією про заборону одиночного купання в лютому…
Журнали — це половина нашої армії.
Читайте також: Про зарплату в IT і в ЗСУ, побут піхотинців, першу зброю: інтерв’ю з програмістом, який пішов воювати
Аліна Сарнацька: А що б ти сказав цивільним, які думають, чи не піти їм в армію?
Боря: Піти.
Аліна Сарнацька: Чому?
Боря: Тому що ми в армії вже досить довго. Це виснажує — психічно, морально, взагалі в будь-якому сенсі. Величезна кількість людей, які воюють від лютого місяця і до зараз, і мали за цей час до 5 днів відпустки… Є люди, які воюють і не бачили своїх рідних близько року… 5-10 днів відпустки за рік на фронті — це абсолютно неспівмірні речі, з цим треба щось робити. Я думаю, найближчим часом це питання постане досить гостро.
Люди не можуть служити вічно.
Сумна тема, але все більше і більше людей асоціюють себе не з армією, а з тими, кого армія має захищати. І таких людей реально більше з кожним днем. Людей, які тримають «економічний фронт», купуючи лавандовий раф на Хрещатику, стає більше. Це відчувається. Суспільство відмежовується від війни. Я не засуджую, я розумію, чому так відбувається. Але ми маємо пам’ятати, що війна ще не закінчилась. Ми все ще воюємо з величезною махіною, яка здатна вигравати війни, здатна знищувати народи, і ми все ще маємо шанси програти цю війну. Якщо ми не будемо мобілізовані.
В українській армії величезна кількість ЛГБТКІ+
Аліна Сарнацька: Ти відкритий гей в армії. Як тобі було з цим?
Боря: Ну «відкритий гей в армії» звучить цікаво. Тому що, мені здається, в армії всіх пох**. У тебе є посада, в тебе є звання. Ось твоя самоідентифікація в армії. Я можу собі уявити хвилю хейту за жарти про гендер і сексуальну орієнтацію, але в армії твій гендер — це молодший сержант, а сексуальна орієнтація — помічник гранатометника.
Особливо на фронті. Ти воюєш, твоє завдання — виконувати ті обов’язки, які на тебе покладені. Я важко собі уявляю ситуацію, коли поранений, якому відірвало ногу, у швидкій, дізнавшись, що його рятує гей, сказав би: «Ні-ні-ні, стопе, чувак, зупиняємо „швидку“, хай я буду без ноги, але тільки, щоб не ти мене рятував». Такого, звичайно, немає.
У нас взагалі величезна кількість ЛГБТ-військових, які воюють в Україні. У нас є організація ЛГБТ-військових, яка досить ефективна зараз і об’єднує кілька сотень відкритих ЛГБТ-військовослужбовців. А їх в десятки раз більше.
Ми зараз не можемо оцінити масштаб того, що відбувається, в контексті прав ЛГБТ-військових. Але маємо усвідомлювати, що це перша війна у світі, в якій така кількість відкритих ЛГБТ-військових бере участь. І це матиме вплив не тільки на ситуацію з правами ЛГБТКІ+ людей в Україні, але матиме значення і в усьому світі. Тому що це руйнує дуже багато стереотипів про ЛГБТ-людей. Стереотипів, які досі живуть всюди, у тому числі й в західних суспільствах.
Читайте також: Завжди будуть люди, які казатимуть, що щось «не на часі» — військовий про права ЛГБТ
Попередні випуски подкасту:
- Діставши 14-річну Софію з-під завалу, почула: «Можна я вже вмру»: історія військової
- Росіяни крили звідусюди, снаряд застряг за авто, яким вивозив поранених — доброволець Регбі
- Про зарплату в IT і в ЗСУ, побут піхотинців, першу зброю: інтерв’ю з програмістом, який пішов воювати
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
