Фото: Pexels
Ситуація з водопостачанням у Луганську є більш-менш нормальною, каже журналістка Валентина Троян. Якщо вода в місті зникає, то це тимчасово, не так критично, як в Донецьку.
«Я схиляюся до думки, що це дійсно екологічна катастрофа, але чому про Луганщину в медіа й інформаційному полі не так говорять, тому що вся увага прикута до Донецька. Це місто значно більше, ніж Луганськ, там реально велика кількість людей страждає, і вже не можна мовчати.
На Луганщині така ситуація склалася у невеликих містах, тому менше розголосу. Це навіть не доходить до того ж Луганська. Там не чують людей. Моє джерело з окупованої території на Луганщині сказало, що у нього не було води з крана з 2 червня.
У Донецьку визнають проблему з водою, бо дуже складно закрити двері, не відповідати, коли люди розлючені. Навіть за умов репресій вони не можуть вже стримуватися. На Луганщині ж страждають невеликі районні міста, такі як Кадіївка, Ірміно, Сокологірськ. Також проблема в таких містах, як Антрацит, Хрустальний», — говорить Валентина Троян.
За її словами, люди скаржаться не лише на дефіцит води, а й на те, що коли її дають, то вона має погану якість. Місцеві мали свербіж після контакту з водою.
«До прикладу, місто Ірміно — маленьке. Якщо туди підвозять воду, то лише в одну точку. Привозить не РФ, а хтось з місцевих резервів. Там мешкають переважно літні люди, не всі вони можуть дійти до тієї точки. Не кожна літня людина може собі знайти людину, яка допоможе і принесе воду. Припускаю, хтось реально може страждати від зневоднення.
Якщо людина не може помитися з 2 червня, а таких людей багато, то це загрожує інфекційним захворюванням. Це може поширюватися і призвести до епідемії», — зауважує вона.
Від дефіциту страждають як приватні будинки, так і багатоквартирні, каже журналістка. Зробити свердловини дорого і треба дуже глибоко копати. У людей в колодязях вода зникла, зʼявляється рідко.
Читайте також: 8 років у «ДНР» нічого не ремонтували, бо думали «всунути» її Україні — Гармаш
Валентина Троян пояснює, що в маленькому місті Ірміно немає влади. Ірміно — місто-супутник Кадіївки. Коли Україна контролювала цю територію, то постійно повноваження місцевої влади Ірміно забирали й віддавали до Кадіївки. Під час окупації цей апарат взагалі розформували й Ірміно стало придатком Кадіївки.
«Ремонтувати водогін власними силами не можна, бо за це навіть на підконтрольній Україні території можна сісти в вʼязницю. Це все-таки критична інфраструктура і втручатись без повноважень, навіть якщо ти розумієшся, не можна. Зношеність труб була ще до війни десь 80%.
Люди дзвонили в місцевий водоканал, там їм казали, що вони воду качають. Місцеве окупаційне підприємство або не хоче бачити проблеми, або ігнорує проблему, або просто їм смішно і вони газлайтять місцевих жителів. Тобто у водоканалі кажуть, що у вас вода є, ми ж вам її подаємо, користуйтесь», — розповідає журналістка.
За словами Валентини Троян, деяким людям допомагають знайомі, які мають колодязі, але їх не так багато, як і води в них.
«Про те, як миються, не можу сказати. Та люди запасаються одноразовим посудом. Вже до того дійшло. У пріоритеті помитися, а не мити посуд. Купують серветки. Я ще не дізнавалася, але можливо через брак і великий попит, ціни на ці товари стали більшими», — говорить вона.
Журналістка каже, що на окупованій Луганщині виникають проблеми з певними ліками, не все можна знайти. Був період, коли не було медичного спирту, він був у дефіциті.
«Днями говорила зі знайомим, і він казав, що дуже мало в Луганську залишилося хороших медиків. Їх одиниці, тому на них великий попит. Його знайомий, який бізнесмен, був змушений їхати до Москви чи Петербурга, щоб йому зробили операцію. Це така операція, яку раніше могли б зробити в Луганську якби були фахівці та те, що потрібно для цього», — зауважує Валентина Троян.
Читайте також: У 2014 році ми їхали з Луганська «на кілька тижнів», минуло 10 років — журналіст
Лисичанськ, певною мірою Рубіжне, закривають, бо росіянам невигідно, щоб там була якась жвавість, говорить журналістка. У цих населених пунктах поганий інтернет. Ймовірно, окупанти зберігають там техніку. Вона гадає, що там теж є певні проблеми з водою.
«Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Рубіжне мають проблеми з водою. Чому це не так кричуще? Там менше людей. З тої ж Кадіївки повиїжджало чимало людей, але не так багато. Виїздили ті, кому некомфортно жити в окупації саме через зміну влади, а не через побутові обставини.
А там багато людей виїхало не тільки через те, що неприйнятна для них окупація, а просто тому, що комусь вже немає де жити. Зараз люди раділи тому, що поставили якісь вагончики й вони просто на вулиці милися. Тому стан людей там трохи інакший, не такий, як на тих «староокупованих» територіях. Люди вже радіють таким речам, які нас могли б навпаки обурювати», — каже Валентина Троян.
За словами журналістки, окупаційна влада складає списки у Сіверськодонецьку так званого «нічийного майна», тих хто виїхав. Вони намагаються це аналізувати. Зараз окупанти позбавляють російського громадянства, щоб виселяти людей, які ідеологічно не прийняли окупаційну владу.
«Учора Денис Казанський поширив відео, де жінку, яка підтримувала так зване ополчення «ДНР», виселяють з її квартири, яку вона купила вже після того, як почалася війна.
Жінка говорить про те, що ця квартира була від людини, яка була змушена виїхати з якихось ідеологічних мотивів. Вона зверталася до так званого нотаріуса «ДНР». Вона з усією серйозністю розповідає про це. РФ усе підганяє під своє законодавство, тому угоди, які нотаріуси так званих «ЛНР», «ДНР» робили, будуть визнаватися недійсними. Паспорти так званих «ЛНР», «ДНР» — це вже нічого, вони недійсні», — зауважує Валентина Троян.
Читайте також: Історії зниклих голосів: як війна змінила медіаландшафт Луганської області
Гуманітарна катастрофа дісталася і Сокологірська, що на Луганщині. Там сталася аварія на застарілому обладнанні на насосних станціях.
Про це повідомив начальник Луганської обласної військової адміністрації Олексій Харченко.
За його словами, уже третю добу в місті відсутнє водопостачання. Про терміни завершення ремонтних робіт не повідомляють.
Цю публікацію було профінансовано урядом Великої Британії в рамках проєкту «СRITICAL INFORMATIONAL NEEDS RADIO CONTENT FOR FRONTLINE AND BORDERLINE UKRAINE COMMUNITIES», що реалізувався Громадським радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете: