Говорили з Максимом Хильком, головою правління Фонду «Ініціатива з дослідження східноєвропейської безпеки», директор програми Російські та Білоруські Студії Ради зовнішньої політики «Українська призма».
Максим Хилько: Досить давно зрозуміло, що Україну на цей саміт запрошувати не будуть. Думаю, тут кілька чинників. На цьому саміті Альянс збирається перш за все розглянути своє власне майбутнє до 2030 року. Був прийнятий ряд внутрішніх рішень, членство України в НАТО найближчим часом не передбачається.
У НАТО накопичилось чимало питань для обговорення, які не потребували залучення партнерів. Цей рік не найбільш вдалий для запрошення таких партнерів, як Грузія та Україна. У Грузії затяжна політична криза, демократія під питанням. Україна ж заявила про бажання отримати статус ПДЧ на саміті НАТО до кінця року, що викликало негативну реакцію. Зазвичай такі речі обговорюються на дипломатичному рівні, а потім вже ставлять у публічну площину. Думаю, певна ультимативність формулювання питання не порадувала наших західних партнерів. Це теж зіграло роль в тому, що нас вирішили не запрошувати.
Нам важливо не мати завищені очікування, які часто продукують наші політики. Бо потім це призводить до розчарування громадян. Юридично НАТО нам нічого не винна. Ми — партнер НАТО, але ми не є членом НАТО, вони не зобов’язані нас захищати від збройної агресії Росії. Коли ми виставляємо претензії до НАТО, то нам треба ставити питання собі: а чи ми завжди поводились, як віддані партнери та союзники й виконували свої зобов’язання? Давайте будемо об’єктивними. А чи захищала б Україна інші держави від збройної агресії? Якщо взяти місію в Афганістані, то, мабуть, Вірменія та Азербайджан відправили туди більше людей, ніж Україна.
Розмову можна прослухати у доданому аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS