Громадське радіо
Законопроєкт №3650 – про утворення і ліквідацію районів нардепи можуть проголосувати вже 16 липня.
Зміна меж районів, вибори до райрад, облрад та рад ОТГ за партійними списками: як це загрожує децентралізації? Про це поговорили із експертом з політики та місцевого розвитку Олександром Солонтаєм.
Тетяна Трощинська: Давайте почнемо з укрупнення районів. Що це таке?
Олександр Солонтай: Було багато районів, їх об’єднали разом і вони стали великі. Але питання не в цьому, питання в тому, що хочуть засунути в райони тих, хто в цих районах ніколи не був.
У нас станом на зараз 490 районів об’єднують приблизно 20% мешканців, а більшість людей живе зовсім не в районах. Наприклад, це Київ, Буча, Бориспіль, Біла Церква і так далі – міста, які ніколи не були в районах. Є своя міська рада, міський голова, а зверху обласна рада. І от між міською радою і обласною радою пропонують вставити в середину районну раду.
Тобто фактично нашим виборцям пропонують прийти на виборчі дільниці 25 жовтня і обрати, окрім міської ради, ще додатково районну та обласну раду. Що таке обласна рада, вже наші люди звикли, а що таке районна рада – ніхто не дає відповіді. Враховуючи, що зараз її не існує, це означає, що ця нова районна рада над містом відбере у міста щось. Що – невідомо. Влада не оголошує. Влада каже: давайте зараз ми зробимо райони, потім пройдуть вибори до районних рад, а тоді ми вже вирішимо, що саме ми в міст відберемо.
Тетяна Трощинська: Але ж є застереження в європейському законодавстві стосовно цих змін за рік до виборів? Це ж зміна територіального устрою.
Олександр Солонтай: Звичайно. З точки зору європейських стандартів, ці кроки не мають відбуватися за три місяці до голосування. Які можуть бути за цей період зміни виборчих правил, адмінтерустрою, законодавства про місцеве самоврядування? Цього взагалі не може відбуватися. Тобто ніяких змін у правах громади за такий короткий термін в нормальній цивілізованій європейській державі бути не може. За три місяці що має відбуватися? Інформаційно-просвітницька кампанія. Людей мають збирати і пояснювати, що протягом минулого року було змінено, які у кого права і обов’язки.
А в нас паралельно відбувається зміна взагалі всіх сільських, селищних, міських рад в результаті об’єднання громад. Пропонується об’єднати всі населенні пункти в громади, але про це попереджали багато років. І от користуючись цим хаосом, що на цих виборах планується 7 тисяч сільських і селищних рад об’єднати у півтори тисячі і люди в основному думають про це, під шумок цього окремі люди під гаслами децентралізації хочуть всунути назад вертикаль, зручне адміністративне управління, повернути назад силу губернаторів, силу Офісу президента і районного феодалізму. І зверху на ті нові ОТГ хочу накинути нову сильну районну ланку. Причому накинути її не просто так, як було колись, бо так навіть у 90-х не було, а охопити цією районною ланкою не тільки сільські, селищні ради та маленькі містечки, а й охопити районною ланкою тих, хто ніколи в районах не був. Більшість мешканців живуть у великих містах, а у цих містах ніколи не було двовладдя.
Тетяна Трощинська: Візьмемо, наприклад, Кривий Ріг. Тепер що, над Кривим Рогом, окрім міської влади, пропонується створити району раду?
Олександр Солонтай: Криворізьку районну раду.
Тетяна Трощинська: І вона за вертикаллю має бути вищою?
Олександр Солонтай: Так. І у неї не буде свого виконавчого органу, але в цієї криворізької районної ради буде своя райдержадміністрація. Голова цієї адміністрації не буде обиратися, як міскголова Кривого Рогу, а буде призначатися президентом. А зверху ще залишатиметься Дніпропетровська обласна рада і Дніпропетровська обласна держадміністрація, яка нікуди не зникає.
Тепер зверніть увагу – як житимуть наші люди? Наші люди до кінця не знають, що вирішує президент, прем’єр-міністр, Верховна Рада, а що має вирішувати міська рада. А якщо всунути між містом і державою ще районну раду, то не просто в людей буде плутанина і хаос, плутанина буде і в керівників. Цей дурдом накриє всю країну, це не просто районний феодалізм, це буде просто хаос, двовладдя і вічні конфлікти. І як цього не розуміють центральні керівники, мене просто дивує. Якби запровадження крупних районів шкодило лише самоврядуванню, я б ще думав, що центральна влада собі хоче зробити вертикаль, а інтереси громади байдуже. Але це і центральній владі нашкодить. Тому що завтра всі ці люди на місцях, обрані від імені президента, які будуть керуватися президентом, будуть мати підставу у своїх місцевих проблемах звинувачувати президента.
Тетяна Трощинська: Навіщо це президентові і монобільшості, як ви гадаєте?
Олександр Солонтай: На мою думку, тут є суміш кричущої некомпетентності і умисного діяння централізаторів. Після кожної революції приходить контрреволюція, після кожної децентралізації приходить бажання спробувати повернути централізацію. Є люди, які роблять це спеціально, які вважають, що повинна бути вертикаль, вони кажуть, що потрібно в країні побудувати трирівневу систему самоврядування: громада, район, область, вони кажуть, що неправильно робити систему – громада і область. Їх меншість, але це все накладається на нерозуміння представниками влади на те, як влаштована Україна.
Ми п’ять років йшли у протилежному напрямку. П’ять років всі великі міста, які не входять до складу районів, забирали у районів все. Забирали передмістя, школи, лікарні, навколо міст сільські ради разом із землями і людьми. Всередині залишків районів росли об’єднані громади. Сільські та селищні ради об’єднувалися і забирали в них податки, гроші, майно та управління. Таким чином районна ланка зникала і розпадалася. І ми мали просто прийти до логічної системи двох рівнів – громада і область. Все. Не потрібно ніякого районного посередника: в містах його давно немає, в селах вони самоліквідувалися шляхом зміцнення громад. І тут просто карколомний розворот у протилежну сторону.
У додачу до усього пропонують зробити партизацію — вибори за партійними списками до районних рад та деяких рад ОТГ. Такого в нас навіть у часи Януковича не було. Це вже імперативний мандат, це контроль за депутатами, це зробити так, щоб були відірвані депутати від людей, щоб люди не могли їх контролювати. Що означає партизація? Це означає, що є, наприклад, ОСББ чи дачне об’єднання, чи ГО, чи прості жителі – ніхто з них не може висунути кандидата у депутати. Зараз може. За виборчим кодексом, і ми цим дуже пишалися, що ми це вибороли, в міські ради, в невеличкі міста, крім 30 найбільших, можна висувати кандидатів у депутати від громади, від людей. Що нарешті цією децентралізацією можуть користуватися не тільки князі, боси, «смотрящіє», а нарешті люди зможуть виставити кандидатів у місцеву раду. Для цього була зроблена і багатомандатна система. І тут вони вирішили, що, мабуть, громадянське суспільстві в Україні – це зарано. Бо прийдуть якісь журналісти, писатимуть невідомо що, активісти шумітимуть, бюджет вимагатимуть. Тому давайте ми все-таки повернемо назад, як було – партійні списки. Наші багаті люди куплять на місцях собі франшизи, сформують своїх працівників, а місцева громада посидить на лаві запасних.
Питання у тому, що будь-яка чесна, нормальна людина не хоче балотуватися від партії. Оця партійна система відсікає на автоматі величезну кількість чесних адекватних людей. Наприклад, є якась людина, яка займається гаражним кооперативом, чи ветеранами, чи благодійництвом, чи батьківського комітету. Вона що хоче відстоювати? Питання цієї теми, якою вона займається. І тут їй кажуть, що для того, щоб тобі балотуватися і займатися місцевою політико, тобі треба стати або маленьким на місці Зеленським, або Порошенком, або Тимошенко. І людина відмовляється ставити себе під партійні прапори. Бо партія в Україні асоціюється зі словом «лайно».
Тетяна Трощинська: Хто це придумав?
Олександр Солонтай: Це придумали Янукович, Тимошенко і Ющенко з Морозом та Литвином у 2005 році. Партизація міських, районних і обласних рад без сільських і селищних в нас триває вже 15 років. З того часу неодноразово на місцевих виборах було доведено їхню шкідливість, саме тому у Виборчому кодексі була виправлена ця помилка. І тут такий раптовий розворот у протилежну сторону. І за три місяці до виборів у поєднанні з цим районним ковпаком, у поєднанні зі скасуванням фінансової децентралізації, у поєднанні з передачею коштів ДФРР до МВС, у поєднання з тим, що скасована інфраструктурна субвенція на підтримка ОТГ – все це разом називається скасування децентралізації і швидка централізація.
Тетяна Трощинська: А хто це дістав зараз?
Олександр Солонтай: Нардепи, які хочуть продавати партійні франшизи. Опозиція цьому аспекту протистояти не буде. Подивіться на логіку «Батьківщини» чи ОПЗЖ – чому їм протистояти партизації, якщо в них, на відміну «Слуги народу», розбудована партійна мережа? Вони тільки ручки потерли і сказала, що якщо ви собі самі робите вистріл у ногу, ми вам допоможемо підняти пістолет.
Тетяна Трощинська: І що це, безвихідь?
Олександр Солонтай: Ні, це не безвихідь. За ці три тижні вдалося зробити багато. Уже переклали голосування за ці великі мегарайони, подивимося, можливо, ми зможемо достукатися. Зараз величезна кількість нардепів у живих розмовах переходить на «сторону світла», коли вони дізнаються про те, які цьому всьому наслідки. Боротьба небезнадійна, тому що, якщо б це було в шкоду самоврядуванню і людям, то можна було б сказати, що владі не звикати робити собі добре, а людям погано. А тут йдеться про те, що усе це принесе добро тільки Путіну, який порадується, що в Україні знову феодалізм, знову хаос на місцях.
Усе це просто підриває як безпековий фактор країни, так і питання здатності нас цією країною управляти. Тут немає вигоди набувачів, тут є вигода тільки для місцевих феодалів і Путіна. Тому я сподіваюся, що центральна влада очується і зрозуміє, що вони не тільки стріляють політично в людей, а й в самих себе.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.