Росіяни на Харківщині жили в сільських хатах, погрожуючи місцевим Бучею — волонтерка

Про життя в окупації громад на Харківщині розповіла волонтерка Олена, яка народилася та виросла у смт Борова. Від початку бойових дій вона допомагала  місцевим виїжджати.

Ведучі

Анастасія Багаліка,

Ігор Котелянець

Гостi

Олена

Росіяни на Харківщині жили в сільських хатах, погрожуючи місцевим Бучею — волонтерка
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/06/hr-znr-2022-06-28_olena_kharkivshyna1.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/06/hr-znr-2022-06-28_olena_kharkivshyna1.mp3
Росіяни на Харківщині жили в сільських хатах, погрожуючи місцевим Бучею — волонтерка
0:00
/
0:00

Олена: Я люблю рідне смт Борова, наших людей. Відчуваю моральний обов’язок щодо них. До Ізюма від нас 30 км. Наша громада розділена річкою навпіл. Частина, яка ближче до Ізюма, захоплена росіянами ще 26 лютого. Решта Борівщини залишалася вільною до 10 квітня. Люди жили у страху, під звуки сирен та вибухів. Мені вартувало великих зусиль вмовити рідних виїхати до мене у Київ, вдалася до залякування. Вони покинули селище за три дні до окупації. З того часу я почала волонтерити.

Нині половина мешканців громади, а це майже 6 тисяч людей, в окупації. Евакуаційні автобуси обласна влада в останній момент скасувала, пояснивши, що така поїздка є небезпечною. Хтось виїхав своїм транспортом. Ті, хто не мали авто, залишилися.

Як вдалося вивезти людей з тимчасово окупованих сіл?

Олена: З початку окупації Борівщини нам разом з іншими волонтерами вдалося за 4 рази упродовж останнього місяця евакуювати майже 6 тисяч людей з нашої та Куп’янського й Ізюмського районів. Я не думала, що таке можливе.

На дамбі через Печенізьке водосховище є російський блок-пост. Він на наполовину зруйнованій дамбі — на межі окупованої та неокупованої частин Харківщини. Нею проїхати машиною складно, можна пройти пішки. Росіяни пропускали місцевих на неокуповану територію у понеділки. Щоразу через цей пост проходило усе більше людей. До цього виїхати з окупації не можна було. Є чеська організація «Helping to leave». Вона міжнародна, це тепер мої партнери. Вони мають у Telegram бота, за допомогою якого приймають заявки на евакуацію з усіх окупованих регіонів України.

Коли бачать з якогось регіону багато заявок, то шукають партнерів серед українських волонтерів, щоб організувати усе на місці. Побачили шалену кількість таких заявок з Куп’янського та Ізюмського районів, вони знайшли партнерів, волонтерів з Харкова. Це безстрашні хлопці, спортсмени, які організувалися у проєкт евакуації й допомагають людям фізично на дамбі проходити, переносити речі. Вони координуються з нашими ЗСУ. Так вдалося вивести людей упродовж чотирьох останніх понеділків. Зараз росіяни почали запроваджувати нові правила. До цього вони дозволяли проходити усім дітям до 18 років. Нині не випускають хлопчиків старших 14 років. Не випускають і чоловіків з довідками про онкохвороби:

«Будете лечиться в России». 

За гроші, а в окремих випадках без грошей, подекуди пропускають і чоловіків віком від 18 до 60 років. Ми не розуміємо логіки росіян.


Читайте також: В’їхати на Херсонщину дуже складно, авто в черзі по 7-10 днів — Кулигіна


Чеські волонтери реєструють людей і закріплюють за кожним координатора, який допомагає з логістикою та іншими питаннями: житлом, медичною допомогою. Вони супроводжують людей доти, доки вони не будуть у надійних руках.

На підконтрольній Україні території людей зустрічає місцева влада. Нам допомагають представники Харківської ОВА, надають автобуси. Людей, що вийшли з окупації, перевіряють співробітники СБУ. Після цього 95% людей забирають родичі. Небагато евакуйованих потребують помешкань.


Слухайте також: Найстрашніше горе — не війна, а байдужість: історія Мрії з Харкова, що знайшла нову маму


З Борівщини виїздять неохоче, ізюмці використовують найменшу нагоду

Олена: З тимчасово окупованої Борівщини нині мало людей хочуть виїжджати. З Ізюма люди готові пішки йти понад 50 км до дамби, бо вони там настраждалися і звідти складно вирватися. Вони використовують найменшу можливість вирватися.

Є історія про чоловіка та жінку поважного віку, які виїздили з окупації старенькою автівкою. На останньому блок-пості їх розвернули росіяни. Вони знову повернулися у чергу. І пройшли з другої спроби. Чоловік планував лише відвезти дружину. Коли побачив на тому боці вільну Україну, покинув автівку, перейшовши дамбу. Біля неї по той бік ще чимало покинутих машин.

Обличчя окупаційної самопроголошеної влади

Олена: На території Борівщини російські окупанти намагаються ужитися з місцевими, поставили там свою «владу». Вона демонструє там «справедливість» — показові покарання мародерів, інші речі, які імпонують місцевим.

У Боровій від окупантів діють два «керівники». Один з них — росіянин Сергій Роздорожний, підполковник з Новосибірська, який воював у Сирії. Він самопроголошений «військовий комендант». Підпорядкував собі керівників місцевих комунальних установ. Три тижні тому з’явився ще один «керівник» — Андрій Семашко. Він з Білорусі. Був там заступником голови Барановичівського виконкому Брестської області.


Слухайте також: Маємо списки усіх колаборантів в Енергодарі. Їм не втекти — мер Дмитро Орлов


Заборонено передавати будь-яку інформацію

Олена: З тимчасово окупованими територіями, про які говоримо, комунікація складна. Там нема зв’язку уже два місяці. Про те, що відбувається там, дізнаємося від людей, які виїздять звідти по продукти. Є можливість зловити слабкий сигнал і поспілкуватися з рідними. Але окупанти забороняють передавати будь-яку інформацію. Росіяни встановлюють у різних місцях «машини-глушилки» мобільного зв’язку, передислоковують їх. Також вони фізично контролюють розмови місцевих. У місці, де з’являється мобільний сигнал і скупчилися люди, щоб потелефонувати рідним та знайомим, ходять росіяни з автоматами й слухають, про що люди говорять.

Не можна фотографувати ворожі колони техніки, навіть підіймати очі. Район транзитний, через нього росіяни переганяють багато своїх військових, техніки з Росії на Донбас. Інформацію про їхні маршрути ретельно оберігають. Раніше вони рухалися селами, зараз ховаються у «зеленці».

  • У сусідній громаді зникли три жінки. Їх звинуватили у тому, що вони знімали пересування ворожої техніки. Випадки зникнення людей — численні.

Є кілька сіл, які закриті на в’їзд та виїзд. Там розташовували щось на кшталт штабу. Що там відбувалося, ми не знаємо. Є маса поховань уздовж доріг біля одного з цих сіл. В одному селі його староста пішла на відкриту співпрацю з росіянами. Там відбуваються найбільш жорстокі ситуації: облаштована катівня для членів родин наших солдат, атовців, тероборонівців. Часто ці люди потім зникають. Тіла убитих українців не дають ховати тижнями:

«Ви всі маєте це бачити».

У селі Піски-Радьківські є майданчик, на якому багато свіжих могил. Є загадкові випадки смертей в окупованих селах.

Буряти-мародери, чеченці-«джигіти» та обшарпанці з «Л/ДНР»

Олена: Солдати групами селилися у сільських хатах, погрожували місцевим, що можуть повторити тут злочини, вчинені у Бучі, хизувалися цими вчинками. Буряти займалися мародерством. В окремих селах були кадирівці. Вони грають роль «справедливих джигітів». В одне село зайшли якісь нові росіяни, зовні охайніші від попередніх, очевидно резервісти. В інше село прийшли побиті, голодні, поранені та злі російські солдати. Їх, імовірно, перекинули десь з-під Ізюма на реабілітацію.

  • Різні підрозділи весь час між собою конфліктують. Найбільше — росіяни з «Л/ДНР-івцями».

Останні — найгірше забезпечені, ходять  у гумових капцях, виглядають більше, як безхатьки. Місцеві з них насміхаються. Вони зляться і відіграються на місцевих чоловіках: влаштовують «допити», пресинг. Їхній наратив:

«Це ти мав бути тут замість мене. Чому не ти воюєш з бандерівцями, а я?».

Було багато п’яних бійок, тож солдатам заборонили вживати алкоголь.


Читайте також: У полон беруть дуже багато жінок — правозахисниця про ситуацію на окупованій Луганщині


«У боротьбі за виживання люди змінюються»

Олена: Життя в окупації — це коли ти перетворюєшся на своїй землі у безправну людину, живеш у постійному страху, без грошей, зв’язку, продуктів, ліків. У боротьбі за виживання люди змінюються. Цим користається окупаційна самопроголошена влада. Людям пропонують якісь «блага» за інформацію. Почалися доноси шалених обсягів, як у 20-30-х роках минулого століття. Дуже сильно працює роспропаганда:

  • телебачення;
  • персональна комунікація.

Є кілька меседжів, які вкорінюються у головах місцевого населення:

  • «Украина вас бросила, про вас все забыли»;
  • «Харьков давно под Россией»;
  • «мы наведем порядок».

За відсутності інформації з України під постійним примусом і страхом люди починають вірити, що нібито «це надовго, треба якось жити». Настрої змінюються. Люди не розуміють, як їм далі жити.

З молоддю взагалі — окрема тема. Ніхто з нею не працював, невідомо як це робити. Також невідомо, як донести інформацію до працівників бюджетної сфери в окупації, де взяти рекомендації. Є коментарі експертів, однак це не роз’яснення держорганів.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS