Чергова історія російського полону, в який потрапила українська жінка, — у новому випуску програми «Звільніть наших рідних».
Ірина Навальна — жителька Маріуполя, цивільна заручниця росіян. Її викрали у вересні минулого року в окупованому місті, коли Ірина повернулася на окуповану територію провідати стареньку бабусю. Росіяни звинуватили дівчину у тому, що вона нібито намагалася підірвати одну з виборчих дільниць під час проведення фейкового «референдуму» про приєднання окупованих територій до Росії. Дівчину незаконно утримують в Донецькому СІЗО вже 11-й місяць.
Про Ірину Навальну ми поговорили з її мамою Олександрою Столяр.
Олександра Столяр: Для нас, як і для всіх, повномасштабне вторгнення РФ почалося 24 лютого 2022 року о 4:00 ранку. До 2 березня у нас були світло, зв’язок та якісь комунікації, ми були вдома, але постійно бігали у підвал. У середині березня ми вже лишилися у підвалі на два тижні. Коли ми звідти вийшли, навколо були руїни. Я час від часу полишала наш сховок, щоб вигуляти собаку.
Коли наш район перестали активно обстрілювати, ми вийшли та почали якось налагоджувати свій побут, зокрема, намагалися знайти воду — ходили по неї аж за 6 км. Тоді я почала думати про те, щоб виїхати. Шукала якусь вцілілу автівку, яка могла бути на ходу. Підходила, запитувала, чи не може хтось нас вивезти із собою, але всі відмовлялися, оскільки у нас була велика собака.
Олександра Столяр: Згодом я дізналася, що з Донецька до Маріуполя інколи приїжджають волонтери «ДНР», і з ними можна домовитися про виїзд за кошти. І ми домовилися. Нас було четверо – я, моя донька, собака і стара кішка, якій вже було 15 років. Виїхали ми 9 травня.
Звичайно, у нас була одна мета і ціль — виїхати на підконтрольну територію України, нам потрібно було вижити, тому ми все це перетерпіли.
З Маріуполя ми рушили на Донецьк, де я пройшла фільтрацію. Далі перевізниками — на Москву, з Москви — на Прибалтику, з Прибалтики — у Польщу, а там далі — на Львів і на Житомирську область.
Читайте також: Керівники Оленівки стояли в кінці алеї, на якій падали і помирали «азовці», і просто пили каву — Тетяна Катриченко
Олександра Столяр: Ірина пройшла фільтрацію раніше, ще у Маріуполі. Є за містом таке село Безіменне, де розташований фільтраційний табір. Хтось мав залишитися з собакою та кішкою вдома, тому ми мали проходити фільтрацію по черзі. Першою поїхала донька із сусідами. До неї одразу виникли питання через прізвище. Її одразу розвернули обличчям до стіни, приставили до голови пістолет і утримували понад дві години, залякуючи та допитуючи. Передивлялися телефон, залякували, що щось там знайшли, запитували з приводу військових «АЗОВа», роздягали її догола.
Також вона наголосила, що я не зможу витримати таку фільтрацію, тому я туди і не поїхала.
У Донецьку я пройшла цю процедуру без проблем, тому що це теж можна було зробити за гроші, і окупанти не встигли здогадатися, що до мене можна причепитися через доньку. А от доньку тримали майже дві години на російському кордоні. Теж роздягали, теж продивлялися ноутбук, телефон, з нею працював їхній психолог на допиті. Ми вже думали, що вона залишиться і ми не зможемо виїхати, але, на щастя, нас випустили.
Олександра Столяр: Їхали ми три доби. Коли приїхали у Житомирську область, почали обживатися на новому місці. І тут я побачила новини. І якщо у мене ще і лишалося волосся свого кольору, то після того, як я прочитала про події, які відбувалися, поки ми були в окупації, я посивіла остаточно. Це витримати просто неможливо.
Але життя триває… Ми почали влаштовувати свій побут, купувати речі, собака просто ожила, і перше, що вона зробила, коли ми з нею вийшли на прогулянку – розігналася і з усього розбігу заскочила на мене і повалила мене у траву. Потім вона мене всю облизала. Це було собаче щастя від того, що вона може спокійно гуляти, що вона не чує вибухів. Це все тривало до серпня. У серпні донька не витримала, попросила мене поговорити з бабусею, оскільки та влаштовувала їй кожного вечора істерики, що не може без внучки, що їй дуже погано, що вона дуже сумує, що, можливо, Ірина зможе приїхати до неї провідати. Бабуся дзвонила з Маріуполя, з окупованої території. На той момент у Маріуполі вже провели світло.
Олександра Столяр: Моїх батьків уже немає, але коли вони ще були живі, ставилися до Ірини, як до ще однієї доньки. Тому Іра так була вихована, що бабусю і дідуся сприймала як других батьків. Коли їх не стало, вона всю свою любов спрямувала на маму свого тата. Вона якийсь період навіть з нею жила. Ірина свою бабусю дуже любить.
Коли ми виїжджали, ми не просто просили бабусю виїхати, Ірина на коліна ставала перед нею:
«Бабуся, поїхали з нами».
Проте та не погодилася ніяк. Говорила, що хоче залишитися і померти вдома.
Читайте також: «Усі, хто його бачив у тюрмі, кажуть, що він боєць і воїн» — історія військовополоненого «айдарівця» Ігоря Гайохи
Олександра Столяр: Ірина вважала, що їй не буде нічого загрожувати, тому що перед цим з’їздили дві її подруги, вони забрали своїх тварин. На той момент перевізники уже почали возити людей туди-сюди. Потім моя колега поїхала у Маріуполь за документами, невдовзі – наші сусіди. Тобто були приклади успішного повернення жінок. І, знаючи, що у базі фільтрації вона значиться як та, що не представляє загрози, вона поїхала у Маріуполь. І туди вона в’їхала абсолютно без проблем.
Олександра Столяр: Я вже на той момент дізналася, що у нашому будинку є сусіди, які збирають інформацію про жилі та нежилі квартири. Я абсолютно впевнена, що мою доньку здали сусіди. Вони, напевно, помітили, що у до цього порожній квартирі став хтось з’являтися.
Іра зникла 27 вересня 2022 року. Вона вже збиралася виїжджати з Маріуполя. У неї вже були зібрані речі. Зранку 27 вересня вона від бабусі пішла до нашої квартири по ці речі і ввечері на зв’язок вже не вийшла.
Окупанти невдовзі зв’язалися з бабусею. Надіслали відео з допитом Ірини. Я дуже за неї перелякалася, тому що на відео сиділа перелякана дитина. Вона і так виглядала молодше своїх 24 років, а там взагалі сиділо мишеня – з наляканими очима, вся червона. І на відео вона повторювала все, що їй казали. Росіяни звинуватили її у тому, що вона хотіла «підірвати виборчу дільницю».
Олександра Столяр: Чому окупанти її схопили, я можу тільки здогадуватися. Але я точно знаю, що за нашою квартирою стежили. Можливо, вони були готові, що там є дівчинка Навальна. Насправді, у ці дні «референдуму» окупанти схопили дуже багато цивільних людей на вулицях.
Місяць ми про неї нічого не знали. Потім окупанти приїхали до бабусі, допитували і розповіли, що її онучка перебуває у Донецькому СІЗО. З цього моменту ми почали робити у «прокуратуру», та «МГБ «ДНР» офіційні запити, щоб дозволили передачі, побачення. Звідти відповідали, що у них такої людини нема. Тільки через місяць нам прийшло підтвердження, що Ірина справді перебуває у Донецькому СІЗО.
Тим часом росіяни продовжували знімати про Ірину відео, навіть фільм зняли «Терористки Зеленського». Там говорять про неї та ще двох дівчат.
Бабусі дозволили два побачення. Одне було до Нового року, інше – на початку квітня. До квітня були дозволені передачі. Можливо, вони розуміли, що ховати її немає сенсу, оскільки показали її скрізь, де тільки можливо.
Олександра Столяр: Коли її привезли у камеру Донецького СІЗО, вона була дуже побитою — усе тіло чорне, окрім обличчя. І дівчата, які сиділи у камері, дуже переживали за її стан. Вони не знали, що у неї всередині, бо ззовні було чорне місиво. Але потроху вона прийшла до тями, начебто всередині нічого не боліло, тобто, наче, все функціонує.
Наразі вони всі хворіють. Вони роздирають до ран своє тіло і ті рани не загоюються. Це, швидше, за все стрептодермія, яку потрібно лікувати антибіотиками і лікувати одразу, тому що у запущеній формі це не лікується. Це якась інфекція, яку потім, коли дівчата виходять з полону, дослідити неможливо.
Бабуся, коли передає Ірині передачі, закуповує всю аптеку — і знеболювальні, і мазі — все, що пропускають у СІЗО. Щоб у медпункті ізолятора це все було, якщо дівчата звернуться за допомогою, адже їм особисто це все не віддають, тому що все йде на санчастину.
Слухайте також: Політв’язнів у справі «другої джанкойської групи» етапували до російського СІЗО
Олександра Столяр: Ми чекаємо на «суд». Мої юристи вже вивчили все російське законодавство, отже знаємо, що протягом року росіяни мають висунути звинувачення і передати справу в суд. Якщо протягом року цього не відбувається, вони зобов’язані її відпустити. 28 жовтня 2022-го року на неї відкрили справу, відповідно, ми чекаємо до 28 жовтня.
З російської сторони у Іри є «адвокати», але це не адвокати. Спочатку була одна «адвокатка», яка у бабусі взяла 80 тисяч гривень і зникла. У квітні з’явився інший «адвокат». Він зі мною виходить на зв’язок, але я йому не вірю — ми його вже двічі ловили на брехні. І от він уже двічі говорив про те, що протягом двох тижнів справу передадуть у суд. Тобто обвинувачення висунули і справу закривають та передають на суд.
З нашої сторони адвокати працюють, як годиться. У нас країна така — у нас все, як має бути, як годиться. Я сподіваюся, що її обміняють. На даний момент алгоритму обміну цивільних полонених досі немає, але я сподіваюся на Офіс омбудсмена, що там досягнуть якихось успіхів у цьому плані. Пошуки механізмів і шляхів тривають — я з юристами постійно на зв’язку, я це точно знаю.
Нагадаємо, що у тимчасово захопленому Маріуполі загарбники почали нову хвилю тотальних перевірок, унаслідок чого катівня в будівлі поліції переповнена незаконно затриманими містянами.
Крім того, під Маріуполем російські окупанти створили ще один полігон, кількість особового складу в місті та навколо становить до 40 тисяч осіб.
А тим часом Росія розробила «план розвитку» тимчасово окупованого Маріуполя, який передбачає збільшення його населення на 300 тисяч росіян. За даними радника міського голови Маріуполя Петра Андрющенка, завезені у Маріуполь будівельники, інженери й військові перевезли свої сім’ї. Тож нині в окупованому місті наразі перебувають близько 50 тисяч росіян.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS