Анастасія Багаліка
Ігор Котелянець
«Маю надію, що навіть якщо РФ і не підтвердить полон моїх рідних, їх все одно обміняють» — мати і дружина полонених
Батько і син возили їжу для односельців: історія двох цивільних заручників з Харківщини у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних»
Гості1
Михайло і Дмитро Павленки — цивільні заручники росіян. У квітні 2022 року 47-річного Михайла Павленка та його 26-річного сина Дмитра росіяни викрали з дачного будинку на Чугуївщині. Михайло з сином їздили до Харкова закуповувати їжу для всіх місцевих, які не встигли виїхати після повномасштабного вторгнення. Ймовірно через це росіяни і затримали чоловіків. Вже рік їх утримують у полоні.
Ми поспілкувалися із матір’ю і дружиною полонених — Ларисою Павленко.
Як Михайло і Дмитро опинилися у полоні?
Лариса Павленко: Я переконана, що їх затримали саме за те, що вони їздили за продуктами, були активними, а не тихо сиділи вдома. Дуже багато людей після повномасштабного вторгнення приїхали у наше дачне селище, їжа скінчилася буквальна за два-три дні і треба було щось робити, тому хлопці їздили. Але забрали не тільки їх: з одного будинку забрали мого сина, мого чоловіка і нашого кума, а з інших будинків забрали ще двох чоловіків — Стального Костянтина Олександровича і Зубка Олега Юрієвича. Тобто в один день забрали п’ять чоловіків з одного селища.
Як опинилися на дачі?
Лариса Павленко: Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми прийняли рішення поїхати з Харкова на дачу до нашого кума. Там перебували три тижні, і протягом цього часу хлопці їздили у навколишні села та Харків по продукти. А через три тижні до цього селища пришли двоє військових, спитали, в якій стороні розташована Росія, попросили закурити. Син тоді сказав, що нічого хорошого від того не буде, і що мені потрібно виїжджати. Мне чоловік вивіз на Харків і я поїхала до Польщі. А вони лишилися там. Місяць вони ще займалися доставкою продуктів, а 12 квітня цю територію окупували росіяни. Вже 13 квітня їх забрали. Зі слів сусідів, мого чоловіка, сина і кума виводили з будинку з мішками на голові і забрали у невідомому напрямку.
Забрали саме тих хлопців, які були активні, які їздили до Харкова, які їздили по селищу на машині. Тих, хто тихо сидів дома, не забрали. У нас можуть бути тільки здогадки, хто здав хлопців.
Чи є відомості про Михайла і Дмитра?
Лариса Павленко: Перед Новим роком я отримала листи від чоловіка і сина. Там було декілька слів: живі-здорові, з нами все добре, сподіваємося на скоріше повернення. А місяць тому від звільненого з полону хлопця, я дізналася, що він був ув’язнений разом з моїм чоловіком, сином і кумом. За Костянтина і Олега він нічого не знав. Особисто на контакт він не йде, щоб можна було розпитати подробиці, всі відомості він передав через відповідні органи. Хоча я сподіваюся, що він мені ще перетелефонує, у нього мій номер є.
Читайте також: На яку допомогу можуть претендувати політв’язні та полонені?
«Сім місяців мій син і чоловік були у статусі зниклих безвісти…»
Лариса Павленко: Як тільки я дізналася, що моїх хлопців викрали, я одразу написала заяву до поліції, до Червоного Хреста, до СБУ. Сім місяців хлопці перебували у статусі зниклих безвісти. І сім місяців я навіть не знала, де вони і що з ними. А коли від них прийшли листи, я приїхала з Польщі до Києва, до Координаційного штабу, до Лубенця і там писала заяви. Адже без підтвердження у них не могло бути статусу полонених.
Зараз їх статус — «ймовірно полонені…»
Лариса Павленко: Наразі мої син і чоловік перебувають у статусі — «ймовірно полонені», тому що російська сторона не підтвердила їх місцеперебування. Листи, які я отримала перед Новим роком, надіслав Червоний Хрест, але вони були без адреси і без дати. Я неодноразово зверталася до Червоного Хреста, але жодної інформації там не дають — пишуть: «Чекайте, вашою справою займаються». Я думаю, що Червоний Хрест не знає, де перебувають хлопці, а їм просто передали ці листи. РФ не підтверджує їх місцеперебування у РФ, хоча Червоний Хрест робив такий запит. Проте я маю велику надію, що навіть якщо їх і не підтвердять, їх все одно обміняють.
- РФ не підтверджує їх місцеперебування у РФ, хоча Червоний Хрест робив такий запит. Проте я маю велику надію, що навіть якщо їх і не підтвердять, їх все одно обміняють
Шахраї не зупиняються
Лариса Павленко: Коли мені подзвонили і сказали, що моїх хлопців забрали, я через день зробила пости у соціальних мережах із закликом допомогти у розшуку. Через якийсь час мені задзвонили на Viber і голос молодого чоловіка сказав: «Мам, я в плену». Ви навіть не уявляєте, як це почути. Я не одразу зрозуміла, що то не голос мого сина. У мене вимагали 200 тисяч гривень за його звільнення.
Потім ще були шахраї, які говорили, що мій син перебуває у місті Ізюм і вони можуть його звідти вивезти. Також хотіли грошей.
Слухайте також: 99% Telegram-каналів, що обіцяють інформацію про військовополонених — шахраї — Тетяна Катриченко
Таких дзвінків було багато і всі хотіли грошей. Коли я їм говорю, що спочатку інформація, а потім — гроші, люди зникають. Спочатку у мене був шок, а зараз я вже звикла до того, що мені пишуть щось подібне, а писати продовжують.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
Ця програма виходить за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля та Громадського радіо і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
