facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

«Моїм дітям сказали, що тато не приїде, а я зміг дістатися до Москви за два дні» — історія полоненого з Маріуполя

Мешканець Маріуполя Євгеній Межовий 45 днів провів у колонії Оленівці, а в цей час його трьох дітей окупанти вивезли до Москви. Історію, яка пробирає до кісток і яка точно не поодинока в нашій країні, ми розповіли у черговому ефірі програми «Звільніть наших рідних».

«Моїм дітям сказали, що тато не приїде, а я зміг дістатися до Москви за два дні» — історія полоненого з Маріуполя
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Довідка: Євген Межевой маріуполець, батько трьох дітей, який виховує їх самотужки. Під час боїв за Маріуполь він із дітьми ховався у бомбосховищі однієї з лікарень міста. Звідти його і дітей забрали російські військові нібито на евакуацію. Євгена змусили проходити фільтрацію, його з дітьми розлучили. Дітей забрали в Донецьк, а сам Євген опинився в колонії Оленівки, де росіяни протримали його 45 днів. Коли чоловіка відпустили, виявилося, що дітей примусово вивезли в Москву і планують віддати на усиновлення. Чоловікові вдалося встигнути доїхати до російської столиці і забрати дітей. Потім родина виїхала у Латвію.

День 24 лютого

Євген Межевой: На момент 24 лютого я перебував на роботі — на заводі імені Ілліча. Коли почалися обстріли, я одразу відпросився у майстра і поїхав додому до дітей. Ми з дітьми зібрали тривожну валізу, я викликав таксі і поїхав у своє кафе, яке я тільки нещодавно відкрив, і взяв продукти, які можна було приготувати на вогнищі. Коли я приїхав додому, почали стріляти сильніше. Посидівши у підвалі будинку пару годин, я зрозумів, що навряд чи цей підвал зможе нас врятувати, якщо у будинок буде влучання. Так ми вирішили рухатися далі. Деякий час пожили у бомбосховищі в іншому районі, а згодом перейшли у бомбосховище лікарні імені Мацука.

«Ну все, ты наш…»

Євген Межевой: 7 квітня у бомбосховище лікарні спустилися двоє військових. Один з них сказав, що потрібно терміново евакуюватися у безпечне місце, адже, мовляв, за ними слідом йдуть чеченські війська, які будуть проводити жорстку зачистку. Я почав збиратися, набрав продуктів, щоб можна було протриматися хоча б тиждень, адже я не знав, куди нас вивозять. Шестеро військових нас провели до музичного училища, де нас посадили в автобуси і повезли у Виноградне. Там нам виділили машину і повезли на блокпост, де почали перевіряти сумки і документи. І я, розраховуючи на адекватність людей, показав їм свій військовий квиток. У ньому написано, що я ніде не брав участь у воєнних діях, що я був простим штабним військовослужбовцем, перебував весь час у Яворові, ходив у наряди. Але це не тому, що я чогось боявся, просто у 2016-му році від мене пішла дружина, я залишився єдиним годувальником у дітей і мене не відправляли у зону бойових дій. Але, побачивши мій військовий квиток, вони сказали: «Ну все, ты – наш».


Читайте також: «Ненавиджу сонячну погоду, бо окупанти краще бачать»: як зараз живе Херсон?


Мені дозволили посадити дітей  в автобус, я помахав їм рукою і вони поїхали. Коли росіяни передивлялися речі, я своєму сину випадково повісив свою маленьку сумочку з усіма моїми телефонами, а там були мої фото зі служби. Я вдячний Богу, що так сталося, тому що я бачив, що відбувається з тими, у кого знаходили подібні фото.

  • Забирали навіть за те, що сфотографувався з танком на виставці. Я сидів із такими

«Коли нас вели  колоною, люди плювали у нас і викрикували образи…»

Євген Межевой: Коли діти поїхали, мене вивезли у Безіменне. Там були два намети: в одному фільтрацію проходили звичайні люди, інша була як прес камера. Мене повели саме туди. Там було десять столів, за ними сиділи люди в різних формах. Коли я туди зайшов, у кінці намету зі зв’язаними руками та ногами сиділи два молодих хлопці та дівчина.

Після перебування у тому наметі ми ще довго каталися по Донецькій області: і у Новоазовський ІТУ, і у Донецькому УБОП, потім Ленінське РУВД, і далі – Центральна лікарня. На лікарні хочу детальніше зупинитися, тому що був такий момент, коли нас вели колоною, люди слідом кричали на нас, плювали й ледь не кидалися на нас. Мовляв, через нас гинуть їхні діти, ми стріляємо по них вісім років і не даємо їм спокою.

  • Один дідусь з палкою кричав: «Віддайте мені їх на фазенду, вони будуть у мене картоплю копати»

Потім нас відвезли в Донецький ІТУ. Там я зрадів, що у крані була вода, тому що під час бомбардувань воду дістати було неможливо. Ми її зливали з батарей, з бойлерів, з пожежних гідрантів, топили сніг.

Коли нас на ранок виводили з ІТУ, один з амбалів мене спитав: «Ну что, русских убивал?». Я відповів, що я не стріляв ніколи, що я  — штабний робітник. Щось йому у моїй відповіді не сподобалося і мене почали бити. Єдине, що нас тоді повеселило, це те, що одного з охоронців вкусила собака і всі чоловіки аплодували собаці.

  • Одного з охоронців вкусила собака і всі чоловіки аплодували собаці

Фільтрація, яка нагадує німецький концтабір…

Євген Межевой: Нас засунули в автобус — 33 людини. Серед нас було троє дівчат. Так ми поїхали в Оленівку. Коли ми вийшли з автобуса, спецпризначенець кожному ставив питання з особової справи. Якщо ти відповідав, що щось забув чи запинався, спецпризначенець у тактичних рукавицях починав «поправляти пам’ять». Потім давалася команда бігти до місця, де нас всіх вишиковували, з піднятими за голову руками. І поки людина біжить, її б’ють спецназівці. Коли черга дійшла до мене, я вже надивився на все це і виконав задачі, які вони поставили: назвав чітко своє прізвище, дату народження, місце реєстрації, роки служби, місце служби, посаду тощо. Я це все назвав і побіг.

  • Я так швидко побіг, що жоден спецпризначенець не встиг мене вдарити

«Йшов дощ, ми йшли пішки, але нам було байдуже — ми дихали вільним повітрям…»

Євген Межевой: 26 травня о 18:30 мене відпустили з Оленівки таким же дивним чином, як і забрали — без пояснень. У довідці вказали «233 статтю, ч. 2». Коли я вийшов, я нічого не знав про дітей. Випускають завжди тільки після 17:00, бо останній автобус до Донецька о 17:00. Нас випустили зі співкамерником. Був вечір, але ми, зрозуміло, не схотіли ночувати поблизу тюрми, тому просто пішли пішки. Йшов дощ, але нам було байдуже. Ми не могли надихатися цим вільним повітрям. Лив дощ, по нас стікала вода, але ми йшли. Якась машина і солдатами нас підкинула до донецької траси й ми пішли пішки до Донецька.

  • Ми не могли надихатися цим вільним повітрям. Лив дощ, по нас стікала вода, але ми йшли

Коли ми дійшли вже до середини шляху, побачили машину, але не звернули на неї уваги. З неї по нас відкрили вогонь на ураження. Я одразу дав команду упасти на землю і повзти у бік автобусної зупинки. На зупинці ми переночували. Зранку знайшли відкритий російський сухпайок, перекусили, бо були голодні, і пішли далі.

Я повернувся, а дітей нема…

Євген Межевой: Коли прийшли у Донецьк, то зайшли в УБОБ за документами. Тут почалося найцікавіше — в моїх документах не було свідоцтв про народження дітей. Я спитав – де вони, на що мені відповіли, що мої діти сьогодні о 5 ранку вилетіли в Москву. Звісно, я почав нервувати, істерити, але згодом, коли мені пригрозили, що знову заарештують, я зрозумів, що з тюрми я своїм дітям нічим не допоможу. Мені дали телефон начальниці «соціальної служби «ДНР», яка мені сказала, щоб я написав заяву у Новоазовську, де вкажу, за якою адресою я буду проживати з дітьми і що проти «республіки ДНР» зброю підіймати не буду.


Читайте також: Окупанти вивезли щонайменше 4400 українських дітей-сиріт


У Новоазовську я попросив, щоб мені дали можливість зв’язатися з дітьми. Це був наш перший зв’язок з моменту розлуки і я залишив дітям свій номер телефону. Мій син час від часу виходив зі мною на зв’язок, як тільки випадала можливість. У нього не було сім-карти, аж поки йому не купила карту Львова-Бєлова, яка контактувала з дітьми. Я так розумію, що всіх дітей, яких вивезли, готували на усиновлення, тому що діти проходили ретельний медогляд, у них брали навіть аналіз на сифіліс. Так майже всіх дітей з цієї групи, окрім моїх, згодом і розподілили по російських родинах.

  • Я так розумію, що всіх дітей, яких вивезли, готували на усиновлення, тому що діти проходили ретельний медогляд, у них брали навіть аналіз на сифіліс

Дітям сказали: «Тато по вас не приїде»…

Євген Межевой: Мені зателефонував син Матвій і сказав, що приїхали якісь жінки, які сказали, що табір за п’ять днів завершується, тому дітей потрібно десь дівати. Але, у зв’язку із тим, що на Донецькому напрямку посилилися обстріли, вони сказали, що не можуть повернути їх у Донецьк. Тому, за їхніми словами, їм запропонували «тимчасово» розміститися у прийомних родинах. Я відповів сину, що приїду і щоб діти відмовлялися від цих родин. Матвій їм так і передав, а вони, у свою чергу, почали його переконувати, що тато не встигне приїхати і забрати їх за такий стислий термін. Тобто вони називали всі логічні причини, через які я міг би не встигнути: відсутність коштів, відсутність документів, відсутність можливості перейти російський кордон особам чоловічої статі. Вони про це знали і максимально намагалися донести це сину. Просто Матвій у мене вірив більше, ніж вони. Я дістався до дітей за два дні.


Читайте також: Ми не знаємо остаточну мету депортації українців, але йдеться про мільйони людей — Альона Луньова


У Москву за два дні….

Євген Межевой: Я зв’язався з волонтерами і вони написали лист на пошту російському президенту з вимогою видати дітей законному представнику. Зі мною зв’язався Олексій Артурович Газарян, який з розумінням поставився до моєї проблеми, але сказав, що йому потрібно зв’язатися з донецькою «владою». Поки це все відбувалося, я їхав. Згодом мені передзвонили і сказали, що все врегульовано. Якась Майборода дала добро. Тим часом я дістався Москви, а на ранок мене волонтери посадили у машину і ми поїхали в табір. Ми приїхали, вийшов цей Газарян із психологом. Спочатку я поспілкувався з психологом, розповів свою історію. Потім я ту саму історію розповів Газаряну, медсестрі, завідувачці пансіонату. Вони змусили Матвія написати заяву від імені дитини, що він просить передати його і сестер законному представнику — татові.

Неприємно у цій ситуації те, що тепер оця Львова-Бєлова розповідає, що це вона організувала мій приїзд до дітей, навіть допомогла фінансово. Коли я слухав, то хапався за серце.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Ця програма виходить за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля та Громадського радіо і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Марʼяна Безугла: Я прийшла з командою президента, з його командою і піду

Марʼяна Безугла: Я прийшла з командою президента, з його командою і піду

Угорщина крутить Європейським Союзом як хвіст собакою — Григорій Перепелиця

Угорщина крутить Європейським Союзом як хвіст собакою — Григорій Перепелиця

Я мав честь пролити свою маленьку краплинку крові за Україну — Максим Курочкін

Я мав честь пролити свою маленьку краплинку крові за Україну — Максим Курочкін

Головна мета — зберегти життя наших військових: Іван Ступак про відхід від Кринок

Головна мета — зберегти життя наших військових: Іван Ступак про відхід від Кринок