Анастасія Багаліка
Певний час окупанти затримували людей без розбору, для кількості, бо не знали, скільки їм треба «обмінного фонду» — Тетяна Катриченко
Про те, як журналісти та правозахисники допомагають розслідувати викрадення українців говорили з Тетяною Катриченко, координаторкою Медійної ініціативи за права людини.
Гості1
Як повідомляє Міністерство внутрішніх справ, оператори гарячої лінії МВС опрацювали вже понад 2,6 тис. звернень родичів полонених, зниклих безвісти та загиблих військовослужбовців. Прийом звернень розпочали з 1 червня.
Зазначається, що переважна більшість дзвінків надходили з питань особового складу ЗСУ, понад 17% — від родичів нацгвардійців, майже 7% — від родин прикордонників. Громадяни також цікавляться долями родичів з ТРО та Нацполіції.
Номер цілодобового багатоканального телефону довіри — +38 (089) 420 18 66
Тетяна Катриченко: Ми працюємо з цією темою ще з 2014 року. Після 24 лютого нічого особливого та нового не з’явилося. Звісно, масштаби стали набагто більшими. Окупованих територій стало більше. Після їх звільнення ми можемо розуміти наслідки цієї окупації. Концентрація затримань велика. До 24 лютого були сотні, зараз — тисячі. Крім того, вони стали більш жорстокими.
Складно працювати, коли треба дізнатися інформацію, а доступу немає. Наприклад, у Херсонській області. Там зараз немає зв’язку. Але все ж таки місцеві знаходять можливості цей зв’язок якось знайти та передати хоч якісь дані. Це дуже ускладнює робочий процес, але він можливий. Інформацію ми шукаємо самостійно. Також до нас постійно звертаються рідні полонених. Ми збираємо, опрацьовуємо та передаємо в Офіс генерального прокура.
- У статистиці генеральної прокурорки частина нашої роботи.
Куди везуть затриманих українців?
Тетяна Катриченко: Зараз ми намагаємось сфокусуватися на певних регіонах. Наразі ми займаємось Київською, Сумською, Чернігівською, Херсонською, Запорізькою областями та частково Маріуполь.
Київщина — це неочікувана окупація. Коли вона сталася, люди не були готові, що до них у подвір’я прийдуть російські окупанти. Місцеві не погоджувалися з такою ситуацією та сперечалася. Це звісно не подобалось росіянам і вони почали людей затримувати (за фактом — викрадати — ред.). Далі це набуло системного характеру. Затримували не тільки тих, хто не погоджувався з окупацією, а й простих пересічних мешканців. Затриманих тримали в місцях, які були абсолютно не пристосовані: підвали, льохи, підприємства. Так було й у інших північних областях. Коли почалися обміни, стало зрозумілим який був шлях затриманих людей. Як їх вивозили на територію Білорусі та росії.
Якщо прослідкувати маршрут вивезених з півночі України, то в основному це Білорусь, Брянська або Бєлгородська області. Деякі з тих, хто повернувся, говорили, що були в Курську. А ті, хто потрапляв в окупований Крим, зазвичай там були ненадовго. Крим зараз — тимчасове місце. Після нього або обмін, або подальше вивезення на окуповані території. Затриманих цивільних допитують, як причетних до військової справи. Як корегувальників, навідників тощо. Запитували «де позиції «Азову». До того ж обмінюють, цивільних українських на російських військовослужбовців.
Читайте також: Рідним військовополонених вже телефонують шахраї та обіцяють посприяти обміну за гроші — сестра експолоненого
Чи варто розголошувати інформацію про викрадення?
Тетяна Катриченко: Історія із нашим колегою, Дмитром Кулюком, показова в плані «що робити, коли людину взяли в полон?».
Спочатку нам говорили не розголошувати інформацію, бо це може нашкодити. Потім я зрозуміла, що поки Дмитро був на території України, треба було більше про це говорити. Можливо, його б і не вивезли. Ми завжди публічно повідомляємо інформацію про викрадення. З обмеженим доступом, звісно. Але інформацію даємо. Ті, хто повертається з полону, говорять, що публічність та інформаційна активність допомагає. Але, звісно, є ситуації, коли нерозголошення — кращий варіант. Якщо зважувати всі «за» і «проти», я б говорила, що повідомляти про викрадення потрібно, але в певних обмежених рамках. Так, ціна обміну може піднятися, але це збереже його життя та здоров’я.
Чи мають окупанти списки для затримань?
Тетяна Катриченко: Усе залежить від того, хто перейшов на бік окупантів із місцевої влади або правоохоронців. Окупанти отримують інформацію саме від цих людей. Наприклад, в Сумській області були списки, за якими шукали атовців. Ходили по конкретних адресах. В Київській області багато забирали простих цивільних, без розбору. Думаю, що певний час окупанти забирали людей просто для кількості, бо не знали скільки їм треба обмінного фонду. У Херсонській області затримують активістів, журналістів, військових, колишніх правоохоронців.
Читайте також: Російські окупанти з березня тримають у полоні 25 водіїв-волонтерів, які вивозили людей з Маріуполя — журналістка
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
Створення цієї програми частково або повністю фінансується у рамках Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів. Зміст та думки викладені в цьому випуску програми є відповідальністю авторів та не обов’язково відповідають позиції Посольства
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
