Півтора роки незнання: як росіяни викрали підприємця, що займався зерновими

Віктор Кодак — незаконно ув’язнений росіянами цивільний, мешканець села Воскресенка Запорізької області. Віктора Кодака росіяни викрали з власного будинку 9 листопада 2022 року. Рідні вважають, що хтось із місцевих «здав» Віктора, оскільки він до приходу росіян допомагав українським бійцям.

Що зараз відомо про Віктора Кодака

Ірина Кодак: Наразі немає новин щодо його місця перебування. Лише встановили факт того, що він перебуває в полоні. Протягом півтора року не було нічого відомо, де він і що він. Лише цьогоріч, у березні, повідомили з Міжнародного Комітету Червоного Хреста, що батько офіційно підтверджений росіянами, що він перебуває в полоні.

«Окупанти казали, що їм тут подобається і вони тут залишатимуться»

Ірина Кодак: Окупація у нас почалася 3 березня 2022 року. 6 березня вже не було ані світла, ані зв’язку. Було складно, тому що був страх, коли ти бачиш по своїй вулиці «зетки», «ветки», автомобілі окупантів і так далі. Ти не знаєш, чого очікувати. 

Особливо, коли вони шукали військовослужбовців, тих, хто мав зв’язок з АТО, взагалі, чоловіків, які були в армії чи якось пов’язані з фронтом. Вони шукали зброю по будинках,документи, перевіряли телефони, перевіряли соцмережі, навіть Telegram на наявність українських каналів

В окупації я провела 3 місяці. Я боялася навіть виходити з будинку. Тому що на вулиці ходили, прогулюючись, сиділи озброєні чоловіки. Я не контактувала з ними, але у діалозі між собою вони говорили, що їм тут подобається і вони тут залишатимуться. Але були сподівання що це ненадовго, що воно скоро скінчиться. 

У нас не було світла. Ми прокидалися рано-вранці і засинали, як тільки сіріє. У той період, усе було сірим. Як тільки я виїхала, небо вже здавалося зовсім іншим. 

Наприкінці березня всі сусіди почали говорити, що підготуйтеся, заховайте телефони чи вийдіть з деяких Telegram-каналів. Тоді вже знали, що окупанти ходили з перевірками. Свої обличчя вони тоді не ховали: були різних національностей, як-от дагестанці, чеченці, буряти. 

Просто відкривали двері, заходили в будинки і казали діставати телефони. Дивилися, чи є вдома зброя. Якщо в будинку жив чоловік, відкривали всі підвали, гаражі. Шукали все, що може бути причетним до фронту. 

Ставили запитання, чи досі чекаєте Збройні Сили України. 

Вони особливо скептично ставилися до тих людей, у кого рідні на фронті, ті, хто боронять Україну. Вони випитували, вишукували інформацію. Було таке, що людей утримували у підвалах, були історії з побиттями. Було таке, що вивозили в степ, і казали, якщо людина не заговорить, вони її не відпустять, уб’ють. 

Читайте також: Відсутність ліків загрожує людям смертю: що з незаконно ув’язненими цивільними в Криму

Як відбулося викрадення Віктора Кодака

Ірина Кодак: Окупантів збентежив той факт, що батько мене вивозив на підконтрольну територію України і повернувся. Вдома була мама. І він не хотів її залишати, повернувся туди.

9 листопада 2020 року, приблизно о 14.00 приїхала їхня військова машина. Було четверо військових, обличчя в них були закриті. На шеврони мама уваги не звернула. Вони прийшли щодо затримання батька.

Окупанти попросили підписати документи, примусово, на обшук будинку і на перевірку всієї техніки, яка залишилася в домі. Мама підписала їх, бо була збентежена, нічого не знала.

Про те, що забрали батька, я дізналась 11 листопада 2022 року. Мама зателефонувала від сусідів. Зв’язок був поганий. І сказала те, що не має зараз змоги вийти зі мною на зв’язок, оскільки забрали всю техніку, усі засоби зв’язку і забрали батька. Куди, що, з якої причини — не відомо.

Мама зверталася до військових, вона зверталася до комендатури їхньої, але ніякої відповіді не було. Військові, як дізнавалися за прізвище, вони відразу сказали, що ні, ми нічого не знаємо, бо нам буде зле. А в комендатурі чіткої відповіді не було: «Ми нічого не знаємо».

Але було дуже багато пліток на рахунок батька. Що його вивезли, його розстріляли, він мертвий і так далі.

Анастасія Багаліка: Знаємо також з публікації, що ваш батько — підприємець. До повномасштабного вторгнення він займався транспортуванням зернових. Чи родина не думала про якийсь фінансовий мотив з боку росіян?

Ірина Кодак: Ми пропонували їм кошти після батькового викритання, але вони відмовлялися. А крім техніки, що вони ще забрали — це його свідоцтво про народження і техпаспорти на вантажівки. Самі вантажівки, напевно, ще з липня в Криму.

Читайте також: За один рік мій батько постарів на десять — історія викраденого росіянами Олександра Жукова

«У нього цукровий діабет, також проблеми з печінкою, підшлунковою, гіпертонія»

Ірина Кодак: За останній час зі мною зв’язувалася волонтерка. І з’явилася неперевірена інформація, що батько перебуває в СІЗО в Таганрозі. Таким чином, що теж викрадений чоловік листувався зі своєю дружиною і вказав прізвища людей, які з ним були. У тому числі прізвище батька. 

Перше наше звернення було до поліції. Там прийняли заяву, сказали, що робитимуть усе можливе. Потім ми зверталися до Національного інформаційного бюро, до Комітету Червоного Хреста. 

Підтвердження від МКЧХ відбувалося в телефонному дзвінку. Мені зателефонували наприкінці квітня цього року і сказали, що прийшло офіційне звернення з того боку, що батько перебуває в полоні. Бо протягом цього часу не було ніякого підтвердження. 

Потім має прийти рапорт. І щоб отримати від Координаційного штабу, від Комітету Червоного Хреста той рапорт, потрібна ДНК-експертиза. Тому також я зверталася, на що мені були відповідали, що справа лежить у відділку СБУ. Потім зі мною зв’язався слідчий з Головного управління і сказав прийти на допит. Там зробили і ДНК-експертизу. Для мене це було дивним, для чого потрібна ДНК-експертиза. Якщо людини навіть в країні немає.

Я писала звернення до комітету «Червоного хреста», щоб вони мені надали інформацію щодо батька, його місце перебування, фото- або відеофіксація факт, що він живий, та можливість з ним зв’язатися. Поки що відповіді не було.

У нього цукровий діабет, також проблеми з печінкою, підшлунковою, також у нього гіпертонія. Тому як його забирали, мама відразу спакувала ліки. І потім, у липні 2023 року, вони приїздили і в телефонному режимі вони дали змогу зв’язатися, щоб мама почула голос, що він живий. І єдине, що він кричав в слухавку, це те, щоб вона підписала документи і те, щоб вона йому передала цукор.

Підтвердження того, що вони це передали, немає. Це дуже маленький шанс того, що вони передадуть продукти харчування. Ліки — можливо, але за продукти я не знаю. Не можу бути впевнена на всі 100%. Бо трішки раніше, у березні 2023 року від російської сторони була провокація, що батько перебуває на території України. Що ось, зв’язуйтеся там, а нас не турбуйте.

Читайте також: Окупанти підтвердили його невинність, але використовували як раба — історії зниклих балаклійців

Дана публікація стала можливою