За один рік мій батько постарів на десять — історія викраденого росіянами Олександра Жукова

Олександр Жуков — мелітополець, незаконно ув’язнений росіянами цивільний. Олександр з 2015 по 2021 служив в зоні АТО/ООС. На момент початку повномасштабного вторгнення був цивільним. Росіяни викрали його після окупації міста 7 квітня 2022 року.

Що зараз відомо про Олександра Жукова

Євгенія Скрипніченко: Наразі нової інформації про мого батька немає. Продовжуються суди. Найближчий — 5 червня. На них нічого особливого не відбувається, лише продовжують запобіжний захід. Який дадуть строк — невідомо. За чим саме обвинувачують — теж не відомо. У кожному судовому процесі нові обвинувачення.

Вони затягують судові процеси. Минулого не було, його перенесли на 5 червня, тому що захворів суддя. До того, просто опитали свідчення. До того, вони змінили суддю; процес мало не почався заново.  

Проте я можу спілкуватись з батьком через адвоката. Тобто коли адвокат приходить до суду, я їй щось пишу, вона передає батьку, батько відповідає, вона пише мені. 

До того, як батько знайшовся в російських СІЗО, ми більше року не знали один про одного нічого. 

Читайте також: Кримськотатарські політв’язні: хто вони, скільки їх зараз та де утримують

Як відбулося затримання

Євгенія Скрипніченко: Жодної думки про те, що за батьком можуть прийти, у нас не було. Ми до цього не готувалися, не збирали речі і не обговорювали, що відповідатимемо у випадку допитів. Я почала думати про це, коли окупанти вже 6 квітня забрали Андрія Голубєва. Я почала казати батьку, що потрібно щось робити, можливо, йому треба поїхати. Але він відповів, що за ним не прийдуть. Проте окупанти прийшли до нас 7 квітня на світанку. 

Ніхто не очікував, що росіяни в Мелітополі надовго. 

Окупанти ніяк не коментували свою присутність у нашому домі. Вони просто прийшли, почали обшук. Я не знаю, що вони намагалися знайти. Вони ставили дуже дурні питання, що не стосувалися батька. Вони запитували: «Де живуть нацисти? Де живуть наркодилери?». 

Вони обшукали весь будинок і нічого не знайшли. Забрали документи батька, його телефон і самого батька. На запитання, коли його відпустять, окупанти відповіли, що допитають і відпустять, бо він їм ніби не потрібний. Ми телефонували в комендатуру, оскільки це було єдине місце, звідки можна було принаймні щось дізнатися про людину. Кілька днів вони відповідали, що допитають батька і відпустять. Коли ми знову зателефонували, вони відповіли, що такої особи в них немає і не було. 

Це вже зараз знаємо, що на момент слів про те, що відпустять, батька вже в місті не було. Оскільки його вивезли одразу, мені здається, це було підготовлено. 

Ми дуже довго взагалі нічого не знали про батька, про те, де він. Було незрозуміло, як його шукати. 

Анастасія Багаліка: Минулого літа в медіа були новини, що росіяни почали суди над військовополоненими. Євгенія на світлинах побачила не тільки Азовців, а й свого батька. Чи було це для вас шоком?

Євгенія Скрипніченко: Для мене це був дуже великий шок. Батько жахливо схуднув за той час. Було помітно, що в людини дуже сильний стрес. За той рік він постарів на десять. 

Чи є у викраденого захист

Євгенія Скрипніченко: Від російської сторони ми не отримали інформації про батька взагалі. Якби ми самі не намагалися знайти якихось адвокатів, мені здається, ми би досі не знали, що відбувається. Нам ніхто не надав ніякої інформації. 

Єдине — з Лефортово батько зміг надіслати короткого листа з координатами адвоката. Лист ішов місяць, і за цей час батько вже перебував у Ростові. Я звернулася до цієї адвокатки, але вона мені відповіла, що не має права надавати мені інформацію. Мов, вона зі мною ніякого договору не заключала і нічого вона мені не говоритиме. Сказала, що батька вже перевели в Ростов-на-Дону, вона туди їздити не планує. Тому там у батька буде інший адвокат. Його координати вона теж відмовилася давати. Ця адвокатка була призначена Росією.

Зараз у нього теж адвокатка, яку йому призначили. Але ця адвокатка все пояснює, пише. Наприклад, якось батьку було дуже погано, вона хотіла відправити його на обстеження. Проте зрештою йому відмовили в цьому обстеженні. Батька викликав начальник СІЗО і наказав писати відмову від обстеження. Сказав йому, що навіть у випадку, якщо його обстежать, у висновку напишуть, що він абсолютно здоровий. 

Щодо цих проблем зі здоров’ям, ми зрозуміли, що це все було від нервів. Оскільки батько не знав, що ми і як ми. Як тільки він дізнався, що з нами все добре, він став набирати вагу. Його стан покращився. Але конкретно ми нічого не знаємо, оскільки обстежити його не дозволили. 

Читайте також: Що з політв’язнями, яких тримає Росія — історія Нарімана Джеляла

Як росіяни маніпулюють судовими засіданнями

Євгенія Скрипніченко: Судові засідання відбуваються щомісяця. Але на них нічого не відбувається. Це просто цирк для народу. Мов, дивіться, ми пішли їх врятувати, а вони хотіли нас підірвати. Але ми їх тут судимо і розбираємося, а не розстрілюємо чи одразу даємо довічне. 

Усі чудово розуміють, що це абсурд. Там уже сказано що і як зробити, і росіяни це просто роблять. Я запитувала в адвокатки: «Що нам зробити, щоб його відпустили? Аби принаймні вирок був мінімальний?» Зрозуміло, що просто так їх ніхто не відпускатиме. І вона відповіла, що немає сенсу щось робити. Ще не зрозуміло який, але вирок точно буде. 

Ігор Котелянець: Російська журналістка Дар’я Корнілова повідомляла, що на засіданні 3 січня їм продовжили термін утримання. І була інформація, що до матеріалів справи були додані письмові описи застосованих тортур до всіх фігурантів. Чи ви щось знаєте щодо застосування тортур до вашого батька і того, що до матеріалів справи була додана інформація? 

Євгенія Скрипніченко: Я чую про це вперше. Мені цього ніхто не повідомляв. 

Можливо, батько й міг піддаватися тортурам. Ймовірно, це робилося обережно, щоб не було видно. Оскільки, знову-таки, ці суди відбуваються, щоб їх фотографували та публікували, показуючи, які вони (росіяни — ред.) хороші. 

Я шукаю інформацію в інтернеті, спілкуюся з адвокаткою. Вона казала, аби ми писали клопотання, щоб батька обстежили, більш лояльно до нього ставилися. Оскільки це помітно, що людина хвора. На це нам приходили відмови, написані його рукою. Відмовляється він, тому що йому наказують так зробити. 

Про комунікацію зі службами

Євгенія Скрипніченко: Червоний Хрест відмовив визнати його полоненим. Хоча вже на той момент, коли я подавала заяву, були фото судових засідань. Уже була інформація про те, що ці засідання дійсно відбуваються. Відмову вони не пояснили. 

Уже потім пояснила українська служба, що Червоний Хрест підтверджує людину полоненою, коли її підтверджують обидві сторони. Тобто якщо Росія каже, що такої людини в них немає, то Червоний Хрест її полоненим не визнає.

З української сторони нам постійно кажуть, що батько є в списках на обмін. Зрозуміло, що ніхто не скаже, який він у цьому списку, і в якому саме списку. 

Читайте також: Здоров’я Миколи Медика не покращилося — історія 69-річного у незаконному ув’язненні росіян

Дана публікація стала можливою