Сексуальне насильство — мовчазна проблема, — Павло Замостьян

Яких видів насильства зазнають  85% жінок та 15% чоловіків? Чи існує довіра у постраждалих до відповідних органів влади? Який відсоток насильства спричиняється в колі родині, а якій — поза сім`єю?

Лариса Денисенко: Що це звіт?

Павло Замостьян: Дослідження проводилось у 5 областях — Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській та Запорізькій. Це було комплексне дослідження, яке включало в себе і соціологічне опитування жінок з числа тимчасово переміщених осіб, а також жінок з тих громад, куди переселялись люди з тимчасово окупованих територій. Цим дослідженням ми намагалися оцінити і кількісні, і якісні характеристики такого складного явища, як їендерна рівність, та насильства під час збройного конфлікту.

Лариса Денисенко: Які дані ви можете представити зараз?

Павло Замостьян: Якщо коротко говорити, то ґендерно-обумовлене насильство — це насильство, яке здійснювалося щодо особи тому, що вона або він належать до іншої статі. Розрізняють декілька видів такого насильства: економічне, психологічне, фізичне та сексуальне.

Дослідження показало, що тимчасово переміщені особи виявилися найбільш вразливими до всіх цих форм насильства. У 2-3 рази вони зазнали більшого насильства порівняно з жителями територій, до яких вони переселялись. Переважна більшість насильства була завдана до та під час переселення.

Психологічні та економічні форми насильства домінували у більш ніж двох третинах випадків, згідно з опитуванням.

Андрій Куликов: Що таке економічне насильство?

Павло Замостьян: Якщо відбирають гроші. Це може бути як у сім’ї, так і у випадках насильства з боку невідомих осіб для таких ситуацій, як переміщення, збройний конфлікт, коли люди втрачають все. Навіть втрата невеликої суми може означати загрозу життю.

Лариса Денисенко: Потім можна ще говорити про заборону ходити як на роботу, так і вчитися — це також елементи економічного насильства. Так само, як примушувати до роботи за мінімальні гроші.

Павло Замостьян:  Під час збройних конфліктів, надзвичайних ситуацій, можна ще говорити про секс-роботу в обмін на продукти харчування. Це дослідження виявило значний рівень такого явища, але в деяких випадках це згадувалося.

Лариса Денисенко: Я бачу, що показники вашого дослідження свідчать про те, що 50% жертв сексуального насильства не зверталися в поліцію. Чому?

Павло Замостьян: Це мовчазна проблема. Серед тимчасово переміщених осіб більше 80% не зверталися по психологічну чи медичну допомогу. Перше — це криза довіри. Не вірять в те, що допомога буде надана, не вірять в те, що  до жертв поставляться з розумінням. Це породжує замкнуте коло: постраждалі не звертаються, цю проблему не бачать і тому немає послуг. Ця проблема зникає з пріоритетних напрямків соціальних чи медичних послуг. Про неї не знають і про неї не говорять.

Ми проводимо інформаційну кампанію, яку ми називаємо «Розірви коло». Треба звертатися і треба шукати допомогу.

Дослідження для нас проводять професійні організації — це Інститут демографії, Фонд соціальних досліджень. Також ми працюємо з неурядовими організаціями, які і впроваджують наші проекти.

Лариса Денисенко: Чи багато жінок говорили про усвідомлення своєї вразливості? Які чинники позначаються на тому, що жінка почувається невпевненою і в результаті зазнає насильства?

Павло Замостьян: Одне з поширених стереотипних уявлень стосується домашнього насильства. Потрібно розрізняти випадки, коли насильство стається в сім’ї та поза її межами. У сім’ї, як правило, панують стереотипи про те, що це внутрішня проблема, що це соромно виносити за межі сім’ї, що цим не можна поділитися. Це ще більше поглиблює проблему, тому що вона не зникає.

Жінка стає ще більш психологічно вразливою і може зазнавати і фізичних травм. Ми зіштовхнулися з тим, що послуги психологічної допомоги, практично, відсутні, за винятком окремих волонтерських груп. На державному рівні важко сказати, де є такі послуги і де є можливість звернутися по психологічну допомогу.

Одна з частин нашого проекту — це 21 бригада, яка працює у цих 5 областях і які надають таку термінову психологічну допомогу. Бажано, щоб у подальшому була можливість звертатися до більш тривалого психологічного консультування.

Андрій Куликов: Наскільки українська ситуація типова для подібних конфліктів? Чим вона відрізняється?

Павло Замостьян: У нас також ця ситуація багато в чому невидима — це те, що єднає. Вважається, що у випадку гуманітарних ситуацій, криз, особливо військових конфліктів, мають бути розгорнуті сервіси допомоги для постраждалих, незалежно від того, знаємо ми якісь кількісні характеристики чи явища. Вважається, що це явище завжди присутнє у таких випадках.

Звичайно, будуть відмінності, обумовлені довготривалим характером цієї кризи. Ми маємо довготривалий конфлікт, який буде мати багатогранний ефект, зокрема на такі явища, як насильство.

Лариса Денисенко: Насильство породжує безкарність. Які є цифри розслідування таких справ?

Павло Замостьян: Треба говорити про міжсекторальну взаємодію, а не про окремі складові реагування на це явище. Це сервіси, які мають надаватися державою населенню. Вони мають взаємодіяти між собою таким чином, щоб незалежно від того, куди звернутися постраждалі, їх перенаправили і надали фахову допомогу по своєму напрямку.

Я б не хотів говорити про абсолютну бездіяльність поліції, оскільки дані наших мобільних бригад говорять, що більше 30% постраждалих звертаються саме до поліції. Тому певна довіра існує. Інша справа, що може зробити поліція далі, оскільки наступним кроком є укриття. Тобто ті інституції, де жертва могла б сховатися від насильника. Таких інституцій, на жаль, нема.

Лариса Денисенко: Розкажіть про ваші мобільні бригади допомоги.

Павло Замостьян: Ми сподіваємося, що саме виїзд до людей зможе привернути увагу і виявити такі випадки, спонукати людей звертатися. Для того кожна мобільна бригада має телефони, за якими можна звернутися. Ми разом з центром «Ла Страда» запустили безкоштовну національну гарячу лінію з запобігання домашньому насильству, куди можна звернутися з мобільного за номером 386. Ця гаряча лінія працює цілодобово.

Лариса Денисенко: Чи є дані, які стосуються насильства, яке застосовували до жінок представники нашої армії?

Павло Замостьян: Подібні дослідження дуже часто починають використовувати для різного роду маніпуляцій. Ми, звичайно, питали, з ким ви пов’язуєте насильство. Можна сказати, що особливо серед тимчасово переміщених осіб вони вказували на людей у військовій формі. Але у цьому дослідженні ми не питали про приналежність.

Це не було предметом дослідження. На нашу думку, основним предметом є явище і принцип невідворотності і покарання кривдника.

Андрій Куликов: Як ви можете бути певні у невідворотності покарання?

Павло Замостьян: Переважна більшість проблем в області реагування на насильство має системний характер. Вони не породжені  кризою чи конфліктом. Психологічної допомоги не було і до цього.

Ми вважаємо, що багато залежить від того, як до цього буде ставитися суспільство. Якщо жертви будуть вимагати допомоги і будуть самі спонукати систему на удосконалення.

Лариса Денисенко: Що можуть зробити міжнародні організації та медійники, щоб ця ситуація виправилася?

Павло Замостьян: Жертва — це частина суспільства. Вона оточена людьми, які також можуть допомагати. Серед нашої цільової аудиторії були і журналісти у цих областях, і були проведені відповідні навчання.

Якщо всі зацікавлені сторони будуть спрямовані на допомогу жертві, тоді у неї буде шанс отримати допомогу і вийти з цієї складної ситуації з найменшими втратами.

Телефони допомоги

Безкоштовна національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства 0 800 500 335 (зі стаціонарного телефону), 386 (з мобільного).

Запоріжжя

063-335 8162, 099-3666461

Бердянськ та Бердянський район

063-337 0830, 099-366 6452

Мелітополь та Мелітопольський район

063-335 8394, 099-366 6476

Павлоград та Павлоградський район

063-335 8390, 099-366 6447

Дніпропетровськ

063-3359109, 099-3666475

Кривий ріг

063-3383872, 099-3666344

 

За фінансової підтримки Уряду Швеції.