Раніше голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія заявив, що якби Україна була ядерною державою, могла б «шантажувати весь світ».
Розповів історик Павло Подобєд.
Павло Подобєд: Можна було б говорити про інші умови підписання Будапештського меморандуму, можна було пробувати шукати інші політико-дипломатичні механізми, які могли б забезпечити суверенітет територіальної цілісності України. Якщо ми повернемось до подій, які передували підписанню Будапештського меморандуму, то слід сказати, що тоді найвагомішу ключову роль відігравали США і позиція Джоржа Буша-старшого. Ми досить часто забуваємо про прагматичну позицію американського політикуму, яка зводилась до фобії Заходу, пов’язаної з потраплянням ядерної зброї в руки диктаторських режимів. Адже це могло призвести до порушення міжнародних правил гри до так званого «ядерного шантажу», який ми яскраво спостерігаємо у Північній Кореї. Ситуація як тоді, так і сьогодні достатньо схожа.
Західні політики, маючи фобії стосовно того, що Україні не можна давати ядерну зброю, бо можна отримати ще якийсь авторитарний режим з ядерною зброєю, сьогодні вчергове підтвердили ці фобії завдяки заявам, які прозвучали від Давида Арахамії. Західні політики переконуються, що таки дійсно українці — дикуни, які хочуть побудувати ще одну Північну Корею, не проводити реформи, а просто вимагати грошей.
Я не фахівець з ядерної зброї, можу сказати лише, що обслуговування будь-якої зброї, не лише ядерної — коштовна справа. У Радянському Союзі був цілий виробничий комплекс, пов’язаний з обслуговування зброї. У дискусії про те, чи могли б ми утримувати ядерну зброю, крім суто технологічного аспекту, є економічний аспект. А також політичний: чи дали б нам можливість зберегти цю ядерну зброю? Нам могли накинути такий економічний хомут на шию, що можливо історії з сучасним Іраном нам здалися б квіточками.
У випадку Північної Кореї йдеться про погрозу застосування ядерної зброї в обмін на забезпечення країни продовольством. Це яскравий приклад того, як працюють міжнародні санкційні механізми. Північну Корею з її ядерною зброєю задавили настільки, що цей людожерський режим змушений апелювати до світової спільноти. «Ми будемо з вами говорити, тільки присилайте посилки з продуктами». Це досить реалістична перспектива, яка могла постати перед Україною. Нам довелося б вирішувати цілий комплекс проблем: військових, економічних, політичних.
Я переконаний що тоді, в 1991 році, ані пан Кравчук, ані взагалі вище політичне керівництво України не сприймали розмови про ядерну зброю з точки зору інструменту стримування Російської Федерації. Парадигма мислення була цілковито іншою: тоді йшлося про те, що Російська Федерація — наш головний брат, друг, партнер і сусід. Потрібно розуміти, у яких політичних реаліях тоді перебувала Україна. Не варто намагатись порівнювати ситуацію липня 2021 рокуз реальністю 1991 року.
Повну програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS