Яких темних сторінок власної історії бояться в Великобританії?

Богдан Цюпин: Коли Біг Бен почав вперше вибивати хвилини на вежі британського парламенту восени 1859 року, Лондон був центром Британської імперії. Над якою,  як гордо заявляли британці, ніколи не сідало сонце. Тієї ж осені вийшла друком робота Чарльза Дарвіна про походження видів, яка обґрунтовувала теорію еволюції. Її перший наклад розкупили майже негайно. Британія була спраглою до знань і чимало британців вірили, що кораблями і залізницями тоді вони доносили прогрес у найвіддаленіші куточки світу.

Про те, що такий погляд на історію однобокий, а відтак хибний, британські діячі застерігали віддавна. Але проблема не залишилася у минулому, – вказує Олеся Хромейчук, історик українського походження, яка зараз працює в університеті Східної Англії.

Олеся Хромейук: На підході до голосування за Brexit ці тенденції висвітлювати тільки позитивну історію або історію поза контекстом іншого, що відбувалося. Це не зовсім вибілювання, але висвітлювання тільки позитиву, закриваючи очі на негатив, імперського проекту зокрема. Вийшла низка передач, які розказували про здобутки імперії, про те, як будували залізниці, привозили освіту в колонії. Але уникали згадок про негативне: колонізацію, работоргівлю.

Богдан Цюпин: Така тенденція підштовхнула до нових заяв про стурбованість, можливо поодиноких але гучних. Колишній директор Британського музею Ніл Мак-Грегор б’є на сполох, застерігаючи про звужений погляд на історію.

У рекламній відео екскурсії по Британському музею Ніл Мак-Грегор привертав увагу до історії Німеччини, події в якій стали доленосними для Європи. Після успіху виставки «Німеччина: спогади нації» у Лондоні її відвезли до Берліну, де Мак-Грегор заявив, що захоплюється здатністю німців критично оцінювати власну історію, зокрема зло нацистської епохи. А співвітчизників британець картав.

«Ми в Британії використовуємо свою історію, щоби утішати себе, вважати себе сильнішими, нагадувати собі, що ми завжди були добрим народом. Можливо, часом і подекуди ми згадуємо про торгівлю рабами або про війни, але наголошуємо ми на світлих сторінках історії» – передає його слова британська газета Guardian. Такий однобокий погляд вартий жалю і навіть небезпечний, – стверджує Мак-Грегор. І його голос не самотній.

«Я не певен, що це небезпечно», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода журналіст і дослідник Йен Кобейн. «Але якщо забувати про складні сторінки нашої історії, то зрештою виявляється, що ми забуваємо хто ми як країна і як нація».

Йен Кобейн пише книги про британську історію. Одну з них він назвав «Жорстока Британія» і розповідає в ній про причетність британців до тортур у наші часи. Для наступного свого дослідження він вибрав назву «Крадії історії» і стверджує, що це не просто суспільне уподобання, а наслідок дій державної машини. Уряд за урядом в Лондоні, – каже він, – працювали, щоби замести сліди і уникнути відповідальності.

«Коли ми почали залишати колоніальні володіння», – розповів Йен Кобейн в інтерв’ю Британському радіо, документи, які могли засоромити уряд, знищували. За його словами, спочатку це робили відкрито – в Делі, в Єрусалимі. Згодом, трохи прихованіше. І в 50-х і на початку 60-х колоніальні адміністрації мали чіткі інструкції зі столиці про те, коли і які документи треба знищувати.

Всупереч поетичному твердженню про те, що рукописні документи не горять, вони такі горіли. Частину документів топили у морі. Інші забирали у Лондон. Жорстокість тих часів постала на судовому процесі 2013 році, коли група учасників повстання мау-мау в Кенії, домоглася відшкодування за знущання і тортури. Завдяки виявленню таємних документів, які врахував суд, британський уряд був вимушений заплатити 20 мільйонів фунтів компенсації і просити вибачення.

Тодішній міністр закордонних справ Вільям Гейк у парламенті визнав, що  тисячі кенійців загинули у війні проти Британської імперії у 50-х роках ХХ століття. Тисячі зазнали катувань у британському полоні. Йен Кобейн вважає, що йдеться не просто про минуле.

«В 2014 році прем’єр міністр Камерон говорив про наміри Британії долучитися до війни в Іраку. У своєму виступі він заявив, що ми, британці, мирний народ. Але за останні 100 років британські військові майже постійно брали участь у бойових діях по різних куточках світу. Наші солдати гинули. Такого не було з американцями, росіянами, німцями чи французами. Це можна сказати лише про британців – що ми перебуваємо у постійному стані війн. Але оскільки ми багато чого не знаємо і не розуміємо, то наш прем’єр міністр може заявити, що британці мирний народ».

Олеся Хромейчук закликає і українців дивитися на свою історію не вибірково.

Олеся Хромейчук: Я не думаю, шо в нас є брак знань саме славних сторінок історії. У нас просто є брак знань. Достатньо позитивно подаємо свою історію, а от чи достатньо критично відносимося до неї? Чи достатньо критично ми відносимося до неї? Ми не беремо на себе відповідальність за участь в Радянському проекті. Ми любимо про сторінки, де ми виступаємо як жертви але не в інших ролях.

Богдан Цюпин: Наприклад знайти і назвати українських виконавців московської політики Голодомору. Та з’ясувати участь українців в інших діях радянської імперії.