Зміни до Конституції перед внесенням слід було публічно обговорити, — Забужко

Наразі в культурному просторі MediaHub триває цикл лекцій «Розстріляне відродження», де українські письменники та викладачі розповідають про українську культуру 1910-30-х років. Оксана Забужко приїхала до ефіру одразу після лекції — «Дайош Європу!»: Хвильовий і уроки літдискусії 1925-1927 років». Програму наступних лекцій та детальну інформацію можна переглянути за посиланням.

Наталія Соколенко: Чи є культурним феноменом цикл лекцій, за які люди платять гроші, зокрема, одна лекція курсу «​Розстріляне Відродження» — 200 гривень?

Оксана Забужко: Чим відрізняється цикл лекцій від концерту? Це абсолютно нормальне явище в повноцінній культурі — не колоніальній. Ми, на жаль, все ще колоніальна культура. Кожне покоління має не просто перечитувати класику, а, як казав Ролан Барт, «перекладати класику своєю мовою» — коротко кажучи, своїм сьогоднішнім хіпстерським дискурсом. Кожне покоління має перекладати і перепрочитувати для себе, щоб розуміти, хто ці люди, і чим вони жили, за що вмирали, і що мали на увазі, коли писали. Це те, що називається культурним переємством, і це те, що творить культурну націю і прошарок людей, котрі в цій нації себе усвідомлюють.

Такий смисловий голод, попит на таку інформацію у суспільстві я почала відчувати ще до Майдану, коли підросло покоління, яке розуміє, що воно відсторонене від своєї спадщини. За 24 роки Незалежності у нас виросло покоління, яке розмовляє цитатами із совєцьких фільмів часів моєї юності. Адже їх форсовано тримали в цьому самому культурному полі часів юності їхніх батьків. Тобто гальмувалося культурне усвідомлення цілого покоління, і сьогодні ці люди розуміють, що в школі, грубо кажучи, їм чогось не додали.

Так само має відбутися десовєтизація шкільної програми. Маю на увазі, що і спадщина українська радянського періоду має бути перепрочитана, переглянута, проаналізована, ревізована з відповідними критичними наліпками, аналітиками і т.д. От я зараз із задоволенням перечитую «Людолови» Зінаїди Тулуб. Це ж шикарна лектура для підлітків! Але, як виявилося, не тільки для підлітків — це страшенно захопливо. Книга ще з позицій 1920-х років написана, з тої візії української історії. І ці всі сюжети є безумно цікавими. Кримське ханство там описано зсередини з цим усім побутом, наїдками, напоями… Це реальний Крим, написаний з позиції участі українців у його житті і цієї співпраці й взаємодії, яка нам сьогодні вже невидима.

Андрій Сайчук: Як ми маємо ставитися до радянської літератури у шкільній програмі? Наприклад, до «Тохого Дону» Шолохова? 

Оксана Забужко: Роман «Тихий Дон» дуже непоганий, але сьогодні дійсно можна прожити вже без нього. Якби це було в Росії, то я сказала би, що свою спадщину треба знати в її вершинних зразках, до яких у ХХ ст. належить і «Тихий Дон», але в Україні краще замінити його якимись іншими прикладами світової класики, з якими дітям слід познайомитися, бо багато хто потім стане комунальниками і не матиме часу й можливості дійти до них самотужки. Краще ще декілька драм Шекспіра ввести в програму і проаналізувати. 

Тут справа навіть не в радянській класиці. Це та сама форсована совєтизація і нон-стопом «Советские фильмы и песни о главном» — це та сама програма тримання наших дітей в минулому. 

Андрій Сайчук: І жодних ідеологічних дзвіночків у «Людоловах»?

Оксана Забужко: Звичайно, що є. Показана постійна опозиція трудящих і панів: є трудящі всіх народів, які солідарні, і є пани, які негативні. Тобто є такий момент «правильної» розстановки класових сил, але цей факт на художній вартості цієї прекрасної белетристики не позначається. А про постать Зінаїди Тулуб вже давно мали б бути якісь романи понаписувані. Зинаїда Тулуб таки онука кирило-мефодієвця — це от ці старі українські еліти. От вам радянська література, і це тільки один маленький приклад.

Ми не починали нічого переглядали, ми чекали 24 роки, коли росіяни прийдуть «и вернут все обратно».

Андрій Сайчук: З самого дитинства не довзволяв своїй дитині дивитися радянські мультики, а от зараз певною мірою шкодую про це. Там завжди була хороша моральна складова, вони часто вчили чомусь доброму.

Оксана Забужко: Ви так кажете, ніби радянські мультики — це якийсь окремий сорт овочів, як помідори. 

Андрій Сайчук: А які мають бути критерії для перегляду?

Оксана Забужко: От для цього існують критики. Чиновники повинні створити майданчики, зробити так, щоб критики могли працювати. Для чого нам потрібна держава? Для того, щоб критик — це була професія, як у будь-якій нормальній країні, щоб людина на тому спеціалізувалася. Так, це професійний читач, але це не просто людина, яка має прочитати багато книг, а професійно прочитати багато книг, а на це треба дуже довго вчитися. 

Наталія Соколенко: А вам відомі аналоги в інших країнах, що ось такі експертні ради є, і саме вони, а не Міністерство освіти і культури чи інші відомства, переглядають, що варто вносити до програми, а що ні? 

Оксана Забужко: Це не є ради. Скажімо, я перекладена в двадцяти країнах. Я письменник, який має в різних країнах кар’єри різного ступеню успішності. А це означає, що в кожній з цих країн я знаю «pool» професійних критиків. І я розумію, де є провідні, де є ті, які спеціалізуються з певних регіонів, ті, які спеціалізуються з певних тем і проблем і т.д. Коли «Польові дослідження українського сексу» вийшли у Швеції, то видавець був щасливий від того, що він думав, що відгуки будуть тільки від тих, хто пише про жіночу літературу, а виявилося, що ні. Адже відгукнулося кілька провідних критиків, які рецензують тільки мейнстрімних авторів і таким чином книжка отримує, ніби вищий паспорт. 

Без професійної критики взагалі немає літературної чи культурної країни. Критика є медіатором між мистетцтвом і аудиторією, а не ради чи Міністерство культури. Де в українських ЗМІ кожного тижня у недільному випуску газет є літературна сторінка? Це мають бути не просто рецензії на свіжовидані книжки, а має друкуватися в обов’язковому порядку вірш відомого автора, наприклад. 

Наталія Соколенко: Пані Оксано, ви належите до когорти лідерів думок, тому цікава ваша думка не лише про літературу, а й про політику. Що ви думаєте про можливе ухвалення змін до Конституції щодо децентралізації з пунктом «Про особливості самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей»?

Оксана Забужко: Ми і до цього певною мірою говорили про політику. Коли ми в Україні  говоримо про політику, то це тільки те, що відбувається у Парламенті, чи те, що озвучують представники політичного класу. У нас не правильно вживається саме слово «політика». Для нас політика  — це професіоналізована діяльність аутичного клубу. А політика  — це мистецтво управління суспільством в його інтересах і мистецтво гармонізації інтересів усіх суспільних груп. Весь цей час ми говорили про політику: говорили про українську культурну політику, освітню політику і т.д. Тобто про те, що мають на увазі, говорячи про політику, в усіх європейських країнах. 

Ситуація з внесенням змін до Конституції така, що на голосування виносяться питання, які до цього не були предметом публічного обговорення. До того ж, обговорення має відбуватися не в тій формі, в якій ми маємо сьогодні. Мають бути фахівці, які фахово дискутують на всіх приступних майданчиках. Так, як це було в Києво-Могилянській академії, коли вона була європейською школою: традиція диспутів та діалогів має бути. Тобто фахівець має чітко і ясно пояснити аргументи так, щоб було зрозуміло кожному, але який так само може їх обстояти, як я, коли говорю про критику, яка в європейських країнах є, а в Україні — немає. Ці люди мусять мати майданчики, і на цих майданчиках має відбуватися постійне обговорення того, що справді хвилює суспільство.