Трансгендерність, шлюб і батьківство: чи реально їх поєднати в Україні

Що таке трансгендерність

Людина народжується трансгендерною, а не обирає стати такою, говорить ендокринологиня Ілона Ханько. При цьому, немає єдиної причини чи теорії, чому існують трансгендерні й цисгендерні люди. Як пояснює лікарка, стать дитини визначається у перші три місяці внутрішньоутробного формування: тут йдеться про X та Y хромосоми й початок формування геніталій. Тим не менш, самоусвідомлення людини залежить від її мозку, а його розвиток відбувається вже у другій половині вагітності. Через це стать і гендер не обов’язково збігаються.

«Раніше це вважали хворобою, тому що не було знань. Ендокринологія — ще дуже молода наука, їй трохи більше сотні років, а тому ми ще далеко не все знаємо про гормони. Наука розвивається, зокрема, проводиться дедалі більше досліджень, пов’язаних із трансгендерністю. Ми точно переконалися, що це не хвороба, але залишається багато бюрократичних питань», — каже Ілона Ханько.

За її словами, у МКХ-11 (Міжнародному класифікаторі хвороб) трансгендерність перенесли до рубрики сексуального здоров’я. Це робить її одним зі станів, що потребують медичної допомоги, наприклад, як вагітність, пояснює лікарка. За її словами, трансгендерність не може бути цілком виключена з МКХ, оскільки цей стан потребує прийняття гормонів, а тому медичним працівникам потрібне офіційне підґрунтя для їх призначення.

Що таке гормони, та як розвивалися дослідження у цій сфері

Як пояснює Ілона Ханько, гормони — речовини, що транспортуються організмом за допомогою крові й впливають на роботу органів та організму загалом. Вони зумовлюють сон, голод, формування тіла, статеві особливості, старіння та ін.

Сам термін «гормон» ввели у 1902 році, тоді почалися дослідження відповідної сфери медицини. Призначати гормони почали приблизно у 1950-х — спершу для менопаузальної терапії, говорить ендокринологиня. Поступово відбувалося вдосконалення методів лікування за допомогою гормонів: їх коригування, дозування.

«Звісно, в Україні це все довше відбувалося, але вже моє покоління лікарів не боїться оральних контрацептивів. Ми знаємо, що бувають певні ускладнення й ризики, але якщо позитивні прояви переважають над ризиками, потрібно призначати гормони, якщо навпаки — ми обираємо альтернативні методи», — говорить лікарка.

Вона зазначає, що гормональний рівень змінюється протягом життя будь-якої людини. Якщо це зумовлює негативні симптоми — нормально коригувати гормональний рівень за допомогою препаратів, так само, як, наприклад, приймати ліки у разі високого чи низького тиску.

Як змінювалося сприйняття трансгендерності

За словами Ілони Ханько, ще у XIX столітті більшість не розрізняла гомосексуальних чоловіків та трансгендерних жінок. Після відкриття гормонів виявили, що вони мають певний зв’язок із трансгендерністю, тож цей напрямок почали активніше вивчати. Вже у 1950-1960-х роках почали виникати клініки, наукові дослідження, зосереджені саме на питаннях трансгендерності. Зокрема, у той час почали застосовувати гендерно-підтверджуючу гормональну терапію.

Тим не менш, як згадує Ілона Ханько, ще під час навчання в інституті вона нічого не знала про трансгендерність, і вперше зіткнулася із цим питанням уже на інтернатурі. Сьогодні в основних програмах, які проходять студенти медичних ВНЗ, ця тема теж відсутня, але трапляються лікарі-викладачі, які включають трансгендерність у свої курси.

«Я зараз теж проводжу навчальні стажування для лікарів, і дуже рада, що вони відкриті до нових тем, хочуть працювати з трансгендерністю. Я завжди кажу колегам на стажуванні, що коли вони розберуться в темі трансгендерного переходу, то їм абсолютно легко даватиметься, скажімо, полікістоз чи замісна терапія у менопаузі, чи гіпогонадизм», — каже ендокринологиня.

Крім того, з 2024 року вона є членкинею Всесвітньої професійної асоціації трансгендерного здоров’я, що формує протоколи медичного супроводу з трансгендерності й надає настанови по всьому світу.

Наразі в Україні продовжує діяти застарілий МКХ-10, що містить такий «діагноз», як «транссексуалізм». Через це, щоб ендокринолог виписав людині гормони, вона спершу має отримати довідку у психіатра, а той, у свою чергу, часто хоче побачити візуальні зміни в якості «підтверджень». Ілона Ханько говорить, що в Україні вже почалася імплементація МКХ-11, де трансгендерність виключена з розділу розладів, але цей процес триватиме щонайменше два роки.

Історія Ханні Урагана та його дружини

Ханні Ураган — зоокіпер, ЛГБТІК+ активіст, чоловік і батько. Він розповідає, що йому пощастило з родиною: ключовими питаннями були розвиток, освіта, а не гендер чи сексуальна орієнтація. Тож у нього не було проблем із тим, щоб говорити з батьками про власну ідентичність.

«Яка реакція людини на щось, що намагається посунути ґрунт її сподівань на своє життя як на правильне? Це реакція страху — бий і біжи. Тому списати трансгендерність на якусь моду й віяння — це значно легше, ніж просто змиритися з її існуванням, тому що тобі доведеться прийняти це в систему нормальних координат», — говорить Ханні Ураган.

Зараз він із дружиною має офіційно зареєстрований шлюб та дітей. В українських умовах це стало можливим завдяки тому, що на момент одруження Ханні Ураган мав у документах жіночий гендерний маркер, а його дружина — чоловічий, хоча вони обоє на той час уже усвідомлювали себе в чинних гендерних ролях.

«Це був нелегкий шлях для кожного з нас — і як партнерів, родини, і як окремих особистостей. Але 11 років потому, з часу офіційного початку наших стосунків, ми нарешті починаємо приходити до того, ким кожен із нас хотів би бути, і нам значно ближче й зрозуміліше, чого ми від себе хочемо, ніж це було колись», — каже Ханні Ураган.

Тим не менш, він розповідає про певну юридичну колізію, що існує в Україні. Законодавство не зобов’язує розривати шлюб, якщо після його укладання хтось з партнерів чи обоє змінюють свій гендерний маркер. Але для того, щоб підтверджувати дійсність шлюбу та батьківства, необхідно надавати велику кількість документів, які доводять, що ти є людиною, яка укладала цей шлюб чи вказана у свідоцтві про народження дітей. Відповідно, це розкриває трансстатус людини.

Трансгендерність і батьківство

Ханні Ураган говорить, що він комфортніше почуває себе саме у ролі батька дітей. Усвідомлює, що його сприйняття відрізняється від материнського та більш ніжного, яке він бачить з боку дружини.

«Я розумів, що хочу бути людиною, у якої є власні діти. Спершу для мене було важливо, що це буде моя дитина без прив’язки, ким я їй буду», — зазначає він.

Перша дитина з’явилася у пари ближче до початку їхніх стосунків, тоді як народження другої тривалий час відкладали, але зрештою ухвалила це рішення. Зараз молодшій доньці рік і три місяці. Зважаючи на біологічні можливості, дітей народжував саме Ханні Ураган. При цьому, він розповідає, що йому вдалося знайти лікарку, яка з повагою ставилася до його ідентичності.

«Її порадила моя подруга, з якою я вчився, сказала, що це її колега та хороша людина. Я спокійно прийшов та «вивалив усі свої займенники», і вона з усім розібралася. Де вона не розбирається — уточнює, де розбирається — перепитує. Жодних проблем», — розповів Ханні Ураган.

Він говорить, що спілкується з дітьми про можливі упередження й загрози, з якими вони можуть зіткнутися, зокрема й через родину. Каже, краще комунікувати з дітьми про будь-які проблеми, щоб підготувати їх:

«Будь-яка квірність — не єдина причина, чому ти можеш зіткнутися з негативом. Я говорю дитині, що у ситуації певних конфліктів є два базові варіанти їх вирішення: або загресувати у відповідь, або зайняти позицію жертви, щоб потім наїхати юридично. І я говорю, що як один з батьків завжди буду на боці своєї дитини.

Мої діти не соромляться говорити ні про свою родину, ні про себе та свої погляди, ні про пошуки власних ідентичностей, і нарватися на негативну реакцію дійсно можна», — каже Ханні Ураган.

Він зауважує, що у цьому контексті важливо запровадити законодавство, що передбачатиме відповідальність за агресію на ґрунті ненависті. Крім того, важливим є освітній складник: від навчальних закладів до медіасфери.

Повністю випуск дивіться на нашому YouTube-каналі

Команда проєкту:

Ана Море — авторка ідеї, ведуча
Аліна Шевченко — операторка, монтажерка
Влад Бундаш — продюсер
Крістіна Інієу — YouTube-редакторка
Анастасія Рибакова — авторка візуального оформлення
Олександр Мусевич — автор музичного оформлення
Ліна Мачульська — digital-просування
Сніжана Бовкун — SMM
Михайло Тюнькін — текстова версія