Обов’язкова мобілізація чоловіків – це гендерна дискримінація, – соціолог

Тетяна Трощинська: Перше питання, про яких саме жінок ваше дослідження, та чому цей батальйон «Невидимий»?

Тамара Марценюк: Ініціаторкою дослідження була Марія Берлінська. Вона воювала в АТО і стикнулася з певними проблемами. Тому вона зібрала команду дослідниць. Наше дослідження – це близько 100 сторінок. Ми аналізували закони, робили польові дослідження, опитування. Опитали 42 жінки, учасниці бойових дій в АТО. Ми робили експертні опитування. Ми провели якісний аналіз медіа за рік. А потім підсумували всі результати.

«Невидимий батальйон» він тому, що, наприклад, 14 жовтня вітали всі чоловіків з Днем захисника Вітчизни. При цьому жінки залишаються невидимими на війні. Тому ми зробили це дослідження, щоб їх почули.

Тетяна Трощинська: Наскільки зараз статут ЗСУ обмежує права жінок бути на війні на рівних з чоловіками?

Тамара Марценюк:  Загалом в Україні збройні сили слід розглядати, як ринок праці. Наші респонденти говорили, що офіційно вони можуть бути оформленими як бухгалтерки, чи начальниці бані. Жінки взагалі не допускаються до прийняття рішень.  Така ситуація має бути виправлена. Чоловіки також всі різні, тому не всі можуть і хочуть воювати. Наші експерти визначали, що обов’язкова мобілізація чоловіків це також гендерна дискримінація.

Тетяна Трощинська: Я знаю, що деякі результати дослідження здивували представників Міністерства оборони. Про що саме йдеться?

Справа в тому, що це не просто анкета. Це були глибинні інтерв’ю. Жінки розкрилися і розказали нам про свої проблеми. В звіті є багато цитат жінок, де вони говорять про свої проблеми. Офіційні  дані свідчать, що декілька тисяч жінок перебували в АТО. Тому до них треба прислуховуватися.

Ганна Квіт: Така реакція міністерства була закономірною, тому що результати дослідження критикують систему. Потім нам сказали представники МО, що деякі армійські устави вони раніше навіть не ставили під сумнів. Імовірно, вони тепер задумаються.

Чимало жінок на війні не оформлені офіційно, чи оформлені на фіктивних посадах. Тому, коли вони повертаються з АТО, в них проблеми з отриманням статусу учасника бойових дій і отриманням пільг.  Ще одна проблема – відсутність форми необхідного розміру для жінок.

Тетяна Трощинська: Ви питали у Міністерства, чому досі немає форми?

Ганна Квіт: Ми знаємо, що великою мірою, особливо на початку війни, нашу армію забезпечували волонтери. А це зазвичай форма великих розмірів. Це відсутність гігієнічних засобів. Мало хто знає, що жінки є на передовій. Вони снайперки, гранатометниці. Майже всі вони самі собі купували форму, вшивали її. Хотілося б, щоб влада задумалася на цим, та вирішила ці проблеми.

 В 2010 році МО проводило соціологічне опитування жінок і чоловіків про сексуальні домагання в Збройних Силах. І виявилося, що 10% стикалися з цією проблемою.

Але ця тема дуже чутлива. Тому наші респондентки про це мало говорять. Наші респонденти чоловіки ставилися до жінок по різному. Коли вони бачили, що жінка професійна бійчиня, вони ставилися до неї на рівних. Хоча в нас є позитивний приклад – Надія Савченко, але жінкам все одно доволі складно пробитися і бути в армії на рівних. Багато чоловіків шкодують дівчат, вони намагаються допомогти. Вони набагато більш емоційно сприймають поранення жінки, ніж чоловіка. З іншого боку, вони також згадували, коли вони бачать жінку яка воює, їх це додатково мотивує їх бути кращими.