Соцдослідження: 90 відсотків батьків здають гроші до школи, — Ірина Когут

Ірина Когут: Школа науковцями-теоретиками вже більш ніж півстоліття називається «державним ідеологічним апаратом». Це науковий опис. На мою думку, це неправильно. Попри те, що держава повинна фінансувати освіту, надавати доступ до неї кожній людині, вона не повинна транслювати там якусь державну ідеологію. Але наша школа транслює якийсь ідеологічний консенсус.

Олексій Бурлаков: В Кременчуге одна из учительниц попала под действие закона о сепаратизме. Часты ли такие случаи?

Ірина Когут: Такі випадки є по всій Україні. Є скандали, які періодично вибухають. До цього таке було в Чернігові, до цього ще десь. Головне питання в тому, що подібні випадки не повинні розглядатися очільниками освітньої галузі. Якщо директор чи вчитель вчинив правопорушення, повинно звертатися до правоохоронних органів. Це не завдання міністру освіту чи чиновника департаменту освіти будь-якого рівня – говорити, що погано, а що добре. Є законодавство України.

Тетяна Трощинська: Було проведено цікаве опитування. Розкажіть.

Ірина Когут: Це було опитування фонду «Демократичні ініціативи» на замовлення Інституту розвитку освіти. Опитували вчителів, батьків та директорів шкіл. Були питання про оцінку стану освіти, оцінку власного професійного становища: і щодо зарплати, і щодо комфорту в роботі, а також щодо обізнаності про реформи, які проводяться, і ставлення до них. Також були питання, наприклад, щодо  коштів, які збираються з батьків.

Цікаво порівнювати відповіді на одні і ті самі питання від різних груп. Тому що вони переважно різні. Наприклад, про збір грошей питали батьків та директорів. Директори сказали, що регулярно збирають гроші 32% опитуваних. Час від часу – ще 32%. А взагалі не збирають – лише 21,5%. Тоді як батьки відповіли, що 56% регулярно здають, 34,5% – час від часу. А тих, хто взагалі не здає гроші, було всього 2%.

Олексій Бурлаков: Це законно?

Ірина Когут: Інше питання, наскільки це правильно. Ця сфера взагалі поза законом. Ми не можемо говорити про те, законно це чи ні, тому що закон не забороняє це робити. Крім деяких випадків, коли місцева влада починає забороняти це робити. Один з виходів – законом заборонити. Якщо все-таки ми дійдемо консенсусу – суспільство і очільники освітньої галузі – що це погано, що це створює нерівність.

Тетяна Тррощинська: Яким чином ці речі пов’язані з реформами?

Ірина Когут: Перспектива реформування визначається через два чинника. Перший – це той сумний матеріально-технічний стан шкіл, який ми маємо зараз. А друге – майбутні перспективи реформ визначаються ставленням до них вчителів і директорів. Є купа закордонних досліджень, які свідчать про те, що освітні реформи ніколи не йдуть так, як заплановано. Вчені досліджують, яким чином змінилася реформа під впливом вчителів. Такими дослідженнями ми бачимо, що в голові у освітян: вони майже одностайно вибирають через основних проблем – низькі заробітні плати, поганий матеріально-технічний стан шкіл і нехтування ними з боку влади – другорядна роль освіти в бюджетуванні. Хоча по факту це не так. І до останнього кризового року, коли структура видатків змінилася за рахунок армії і зовнішнього боргу, на освіту йшло 20% державних видатків. Це дуже багато.