«Із 32 коней вижили 14»: історія власниці стайні, яку російські окупанти знищили в Гостомелі

Як гостомельська конюшня пережила окупацію, пожежу і збирала до купи коней, які вижили?

Ведучі

Міла Мороз

«Із 32 коней вижили 14»: історія власниці стайні, яку російські окупанти знищили в Гостомелі
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/08/hr-milenialky-koni-1.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/08/hr-milenialky-koni-1.mp3
«Із 32 коней вижили 14»: історія власниці стайні, яку російські окупанти знищили в Гостомелі
0:00
/
0:00

«Нікуди я не поїду. В мене тут собаки, коні. Куди я подінуся? Кому я потрібна? Де народилась, там і згодилась».

Такий TikTok в березні зняла власниця стайні у Гостомелі — Олександра. Тут вона ще шукає Київщиною три десятки коней зі свого кінно-спортивного комплексу «Александрія». І вірить, що вони втекли якомога далі від обстрілів.

Але через кілька днів Олександра дізнається: під час пожежі в стайні згоріли живцем 13 коней, росіяни не дозволили конюхам їх випустити.

«Конюхи — нормальні тверезі люди, могли розвернутися і піти, покинувши коней. Це, мабуть, їх і врятувало б. Але вони залишилися до упору… 2-го березня, наскільки мені відомо, росіяни забрали їх у полон, замінували стайню. І підірвали», — розповідає вона.

Це коні, на яких до війни тренувалися і виступали діти.

«Деякі діти, а їх там у мене було 4-5, були у психологів та психіатрів. Вони були в астралі повному у прямому значенні цього слова. Вони пройшли повний курс, батьки не знали, як розмовляти з дітьми. Половина дітей виїхала до Європи. Для деяких дітей коней повезли на лікування. Є декілька дітей, котрі й сьогодні не знають, не розуміють, що сталося. Батьки заблокували доступ дітей до інтернету», — розповідає вона.

Наступні три тижні після приголомшливої новини про коней, які згоріли живцем, тих, що вижили, шукатимуть весь український TikTok і Facebook. Люди надсилатимуть фото з окупації, з-під обстрілів, з уже звільнених територій. Навіть військові питатимуть в Олександри, як піймати коня.

Олександра з улюбленцем

«Місце, де ти виросла… вбили»

Олександра прийшла в кінний спорт, коли їй було 5 років. Батьки спочатку були в шоку від її захоплення. З 13 років вона з Києва їздила до Гостомельської стайні. А вже дорослою — викупила її у попередньої власниці.

«У мене багато людей повернулися до Бучі. Я категорично заявляю: я їздити на той бік не можу. У Гостомельській стайні я із 13 років. Сьогодні мені 27, я там виросла. Заробила грошей, змогла викупити цю стайню. Я не можу туди морально їздити.

Я людина, яка по вуха в крові, можу переживати все, що завгодно, але мені психологічно важко туди їздити. Я розмовляла з людьми, як мені вилікувати свою голову. Я намагалася там прибирати… Чекаючи на мене, це місце трохи померло. Я морально не готова туди їхати, не збираюся, не хочу… Місце, де ти виросла… вбили. Тяжко», — не стримує емоцій Олександра.

24 лютого Олександра була вдома, в Києві. Коли вона кинулася виїжджати до коней — вже були затори. Потім передусім переймалася евакуацією людей: приватників — власників коней — та дітей, які в неї тренувалися.

«В окупованій зоні були мій директор, мої приватники, мої діти. До них у Бучу прийшла людина, і сказала: „На жаль, вашої стайні більше немає“. Люди мої вийшли звідти всі живі та здорові. Коні відпрацювали людську карму, вони поховали себе, щоб люди звідти вийшли. 9-10 березня всім моїм вдалося повиїжджати», — згадує вона.

До кінця березня Олександра гадала, що коням вдалося врятуватися. Знала, що там сталася пожежа, але отримувала фото коней з околиць від небайдужих людей.

Коні біжать разом з евакуаційною колоною. Фото надане героїнею
Фото надане героїнею
В окупації. Фото надане героїнею

Читайте також: У Гостомелі окупанти замітали сліди своїх злочинів — голова військової адміністрації Тарас Думенко


Пожежа і втрати стайні

«На стайні було 32 коней. Коли я потрапила на стайню, у її верхній частині лежали 13 трупів», — розповідає жінка.

Вочевидь, коней з нижньої стайні випустили на свободу.

«Два трупи лежали на повороті. Їх уже прибирали, я так розумію, місцеві. Ось із них двоє не знайдено до цього дня. Я не знаю, куди вони поділися. Я допомогла, як змогла, вичавила максимум. Нічого більше зробити не можу фізично», — запевняє вона.

2 березня снаряд потрапив до стайні. Вона загорілася, на територію швидко зайшли росіяни. Це розповів конюх Віктор Кукуюк в інтерв’ю «Українській правді. Життя».

Росіяни вважали, що конюхи — мінометники й поряд має бути мінометний розрахунок. За словами Віктора Кукуюка, чоловікам зв’язали руки. Прикладами автоматів били так, що пломби з зубів повилітали. Конюхи на колінах просили росіян, щоб ті не чіпали тварин. Та їх не пожаліли.

«Їх там було тринадцять. Вони ніколи не стояли в конюшні тихо, завжди чимось стукали-грюкали, ржали, звискували. А коли загорілося, зависла повна тиша, німа. Коні не видали ні звуку! Ці розумні тварини все розуміли, все відчували. Так і загинули, мовчазні й нескорені…», — розповів конюх.

Віктор Кукуюк не військовий, але майже 4 місяці провів у російському полоні, в тому числі в катівнях.

«Конюхи вийшли з полону, я допомогла їм, чим змогла. Мене підстрахував мій знайомий. Я дала людям зарплату, яку вони чесно заробили до останнього дня… Проводити розслідування не бачу сенсу. Приїжджали до мене, робили опис. Ми описуємо до цього дня. Мені скоро дадуть усі мої кримінальні справи по стайні. Я ховатиму коней, замовлятиму законну утилізацію… Відновлювати стайню у воєнний час не маю наміру», — підсумувала Олександра.


Читайте також: Окупували, а потім «рятували»: історія гостомельця, якого росіяни вивезли в Білорусь і зняли на ТБ


Пошуки тих, хто вижив

З 32 коней з окупації вийшли 14. Їх зібрали завдяки небайдужим людям і соцмережам. А двох — ще й досі шукають, бо слідів зниклих конячок немає.

«Ми зробили дуже гучну рекламу на всю соціальну мережу. Я позбирала не тільки свою стайню, я зібрала сусідам стайню. Якщо раніше ми займалися бізнесом і були суперниками, то в війну ми всі один за одного схопилися. Якогось коня забрали з м’ясокомбінату, якогось в людей із дворів. Ми знаходили один за одним усіх коней. Просто через те, що сумна історія у мене трапилася раніше за всіх, мій номер телефону висів на всіх порталах», — згадує Олександра.

Їй було приємно, що дзвонили люди, котрі виїжджали з окупації, бачили цих коней, тримали їх у дворах.

«Чим вони їх годували — загадка. Люди дзвонили й казали: „Ми бачили конячку, ми бачили конячку“… Ми скоординувалися з усіма спортсменами, всім відома Камалія стояла на Бучі… Коні лазили скрізь. Ми їх забирали з такого кілометражу… У таких несподіваних собі локаціях. Бо коні бігли від звуку. Хочеш жити — біжи», — розповідає вона.

У TikTok є відео, як Олександра забирає з поля коня Шерлока. Цей кінь не вперше побачив війну.

«Старий улюблений кінь наш Шерлок, якого ми свого часу рятували від війни з Донецька. Потім він утік з пожежі разом з Оскаром свого часу. І ось ми знову його витягуємо з війни. Хазяйка у нього — відома спортсменка Каріна Дадатко, яку тренує Каріна Пилипенко. Я дзвоню Карині, кажу: „Він не помре ніколи“. Його не вбила 2 рази війна з пожежею, вона житиме вічно… Йому 15 або 17 років. Шерлок — досить великий кінь», — розповідає вона.

Білий кінь Оскар має купу опіків по всьому тілу.

«Оскару 25 років. Він — великий, високий, довгий, важкий. Кінь має проблеми зі здоров’ям. Так, у війну він схуд ще більше. Залишилися тільки копита, голова та скелет», — описує героїня.


Читайте також: Вивіз людей з окупації в Бучі та віддав автівки ТрО: історія з одного підвалу


Як змінилися коні після пережитого?

Всі коні, які вижили, зараз у своїх власників. Війна невідворотно залишила на конях свій слід.

«Коні з війною подорослішали. Але їхня психіка змінилася. У дівчинки кінь, який побачивши її, радів як щеня вдома — зараз задкує назад, побачивши її.

У когось кінь заспокоївся. У когось, навпаки, розбушувався. Мої коні від звуку металу присідають на весь свій зріст. Інші стали настільки бетонними, що їх неможливо розштовхати.

Конкретні побічні ефекти від війни: опіки, рани. Когось ми шили, когось лікували. Хтось опіками був прикрашений так, що ми його перемазували по 3 рази на день, бо шкіра репається на конях… Медикаментозно ми їх витягли. Психологічно — начебто світогляд у коней інший», — каже Олександра.

Зловили одного з коней. Фото: КСК Александрія
Кінь в Епіцентрі в Бучі. Фото: Marik Shats

Зараз Олександра з іншими колегами та однодумцями з кінного спорту організували благодійний фонд — Міжнародна допомога коням та воїнам України.

«Ми зіткнулися з проблемою відсутності медикаментів для коней, відсутності ветеринарів. Розв’язати питання з ветеринарами було складно. 

Ми вирішили, що допомагатимемо воїнам — знайшли виходи на плити, форму, короткі гвинтівки, АК-47. А також допомагаємо ветеринарам. Наші ветеринари — всі військовозобов’язані люди. Ми з ними чудово спілкуємось.

Витрати на коней ми перекриваємо. Завдання — перекрити лише виїзд ветеринара», — розповідає вона.

«Кожен допомагає, чим може. Хоча раніше у кінному спорті ми один одному всі були злі суперниками. Але у війну ми проводили Zoom по Україні між господарями конюшень, і я кажу: „Зараз рідкісне явище, коли ми всі перетворилися на сім’ю. Ми один за одного переживаємо, допомагаємо“. Раніше такого не було», — підсумовує жінка.

У цих згуртованості та взаємодопомозі Олександра вбачає великий плюс війни.


Матеріал створено за підтримки проєкту «Сприяння соціальній згуртованості в Україні / Пункт 7», який реалізується Американською Асоціацією юристів Ініціатива з верховенства права (ABA ROLI). Відповідальність за зміст інформації несе авторка. Представлена інформація може не збігатися з поглядами ABA ROLI.


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

теги: