Андрій Куликов
Ірина Верещук
«Відчуваю, що я на своєму місці і можу зробити багато для людей» — інтерв’ю з Іриною Верещук
Як працює Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій в умовах повномасштабного вторгнення?
Ведучі1
Гості1
Фото: Херсонська ОВА
Ми поговорили з міністеркою з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, віцепрем’єр-міністеркою Іриною Верещук.
Як Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій реагує на потреби в умовах війни
Ірина Верещук: Це міністерство швидкого гуманітарного реагування. У нас є хороша команда, колектив людей, які мають всі необхідні знання і досвід. Зараз ми все краще координуємо свою роботу з міжнародними організаціями, з волонтерами — з усім, що допомагає швидко, а головне — практично дійти до людей, аби їм допомогти.
На початку вторгнення я побачила, що нас чекає величезний масштаб роботи. У нас немає ані інституційних спроможностей, ані трудових ресурсів. У нас не вистачає рук, і, зрозуміло, що інституційно ми не будемо спроможні врятувати таку кількість людей — вивезти, допомогти й так далі. А зараз ми бачимо, що Міністерство реінтеграції до широкомасштабного вторгнення і після — це два різних міністерства. Наприклад, до 24 лютого філософія була у тому, що ми не будемо війною та силою повертати наш український Крим і український Донбас. Після 24 лютого змінилася концепція, змінилися стратегічні підходи. Ми розуміємо, що тільки деокупація всіх територій і людей — це той шлях, який нас чекає.
- Міністерство реінтеграції до широкомасштабного вторгнення і після — це два різних міністерства
Робота Міністерства в умовах дефіциту фінансування і робочих рук
Ірина Верещук: Ми — міністерство, яке бере найменше на фонд оплати праці, на утримання себе. У нас немає додаткових державних підприємств, роздутих штатів — у нас найменше міністерство в уряді. Я щиро сподіваюсь, що ситуація зміниться, і ми приростемо новими департаментами, новими директоратами, тому що чудово розуміємо, що виклики, які стоять перед нами, стають все масштабнішими. У нас майже сім мільйонів внутрішньопереміщених осіб, і їхня кількість збільшується. Ми говоримо про депортованих осіб, зокрема – дітей, яких ми повертаємо. Також це напрямок повернення військовополонених, робота з родичами тощо.
- Отже, масштаб дійсно великий, але нам все до снаги, бо у нас є мотивація – ми затяті й ми знаємо, що ми робимо
Читайте також: Триває робота щодо повернення 32-х дітей, вивезених у РФ, чиї батьки перебувають в Україні — Верещук
Особливі прийоми роботи полягають у досвіді, який ми набули, а з початком широкомасштабного вторгнення і поготів. Ми наразі працюємо в синергії: центральна влада — влада регіональна — міжнародні донори включно з волонтерами.
Чи можливо евакуація частини Києва?
Ірина Верещук: Це питання, яке треба обговорювати, тому що з власного досвіду розумію, що неможливо евакуювати всю країну. Ворог на це і розраховує, щоб була паніка, щоб люди тікали з міст, щоб тікали за кордон. Ми розуміємо, що не маємо права цього допустити. Зрозуміло, що евакуація з прифронтових територій — це одна справа, адже туди важко дістатися, там фактично відсутня логістика, там під щільним вогнем наші воїни виносять людей буквально на руках. Тут ситуація інша і це різні види евакуації.
Я не вірю в те, що можна евакуювати Київ. Я займаюся евакуацією щодня і щоночі, і прекрасно розумію, що таке евакуювати, до прикладу, 100 тисяч людей, тому мільйон людей евакуювати фактично неможливо.
- Я не вірю в те, що можна евакуювати Київ
Потреба змін у законодавстві
Ірина Верещук: До прикладу, ми зараз говоримо про те, аби все-таки набути більшої правової визначеності щодо питання колаборанства. Це дуже важливо, щоб люди не боялися. Якщо вони не брали участь у «референдумі», якщо вони не отримували російські паспорти та не співпрацювали через отримання якоїсь посади, то вони не мають бути покарані лише за те, що перебували на певній території під час окупації.
Слухайте також: Мета масованих ракетних атак та чому росіяни почали втомлюватися від війни, яку самі ж розв’язали? Підсумки тижня
Або, наприклад, законодавство щодо примусової паспортизації. З 2014-го року Росія видала майже мільйон паспортів на Донеччині, Луганщині, у Криму. У міжнародному законодавстві немає чіткого визначення, яке є покарання, який механізм притягнення до відповідальності за це. Написано просто, що не можна примусово паспортизувати громадян під час окупації. Але це ще 1907 рік, коли вперше і востаннє про це було сказано у Женевських конвенціях. Це неправильно. Нам потрібно своє визначення у законодавстві, щоб ми чітко сказали тим, хто буде змушувати до примусової паспортизації, які це матиме наслідки. І це ще один законопроєкт, який ми напрацювали.
Як перевірити, якщо людина хоче приховати свою співпрацю з окупантами?
Ірина Верещук: Досвід звільнених територій показує, що дуже важко приховати, якщо ти був посібником окупантів і робив це добровільно. Ми живемо в еру цифрових технологій, і якщо хтось думає, що можна співпрацювати, а потім сказати, що мене примушували, і я це робив, аби врятувати своє життя, то я попереджую — не робіть цього. Бо зараз є реальні випадки, коли люди сідатимуть за ґрати за таку колабораційну діяльність, за примусові паспортизації тощо. Українці прагнуть справедливості, і вона має бути. Це не 2014-ий рік. Ви тільки згадайте, скільки тоді було паспортизовано, скільки було колаборантів, які потім ставали депутатами й мерами міст. Тепер, у 2022-му році вони подумали, що безкарно можна бути продовжувати і далі. Ні, не можна, вони будуть відповідати. Держава буде захищати себе і своїх громадян.
Слухайте також: «Дуже ранить, коли говорять, що на окупованих територіях залишилися самі зрадники» — староста села Дудчани про роботу проти росіян
Співпраця з правозахисними організаціями
Ірина Верещук: Ми тісно працюємо з правозахисними громадськими організаціями. Це, зокрема, «Zmina», «Донбас-SOS», «Крим-SOS». Ми на постійному зв’язку. Ледь не щотижня у нас є звірка годинників, ми зустрічаємося, вони дають дуже слушні пропозиції, і деколи вони їх оформлюють так, що це вже готовий документ. Я дуже прислухаюся до їхньої думку, адже вони мають досвід з 2014-го року і це варто визнати.
Чи доводиться міністерству стикатися із саботажем?
Ірина Верещук: Із відвертим саботажем — ні. Якраз 24 лютого розділив все на до і після. Я мушу визнати, що уряд став ефективнішим після 24 лютого. Раніше, якщо ти хотів, щоб пройшла постанова, потрібно було чекати тижні, поки всі ознайомляться, дадуть висновки, поки вичитають всі коми, крапки, зараз нікого не потрібно переконувати, всі розуміють, що нам потрібно працювати, щоб вижити.
На місцях факти саботажу були. Але ми працюємо на результат. Ми бачимо, куди ми рухаємося, я вказую напрямок як лідер, а всі решта встають в стрій і працюємо. Якщо ми бачимо, що щось не працює, то ми гнучкі, ми розуміємо, що якщо не вийшло так, вийде по-іншому. Завжди треба шукати варіанти, не зупиняючись і не складаючи руки.
Найбільше було видно на початку з гуманітарними коридорами (на відео — один зі щоденних брифінгів Ірини Верещук щодо відкриття гуманітарних коридорів — ред.). Одразу дуже багато не вдавалося, але якщо не складати руки, то в решті все вийде.
Що стало відкриттям під час повномасштабного вторгнення?
Ірина Верещук: Для мене відкриттям стали наші волонтери. Я їм дуже дякую, бо без них було б дуже важко. Я завжди зараз переконую наших міжнародних донорів, бо вони ставлять більше на іноземні компанії, на іноземців, вони їм більше довіряють, вони з ними мають працю, а вже іноземці формують тут пул громадських організацій, волонтерських чи благодійних фондів, з якими співпрацюють. І так виходить, що ми проходимо багато рівнів, допоки ця реальна фінансова чи інші види допомоги доходять до наших українців. І ми кажемо нашим партнерам — довіряйте нашим волонтерським і благодійним організаціям, ми нічим не гірші, ми навіть краще, бо вмотивовані, ми краще розуміємо середовище, потреби нашого суспільства тощо. І зараз триває цей процес, ми працюємо над тим, щоб великі донори довіряли нашим волонтерам. Не треба думати, що ми чогось не вміємо чи не можемо, ми все вміємо і можемо, і ми це демонструємо цілому світу.
- Не треба думати, що ми чогось не вміємо чи не можемо, ми все вміємо і можемо
«Я на своєму місці»
Ірина Верещук: Ще 4 листопада 2021 року, коли мене призначили на цю посаду, я не знала, чи впораюся. Я знала, що у мене достатньо енергії і достатньо мотивації, але ця посада не була вимріяна мною, я не рухалася у даному напрямку. Я більше займалася безпекою і обороною в комітеті ВР, кандидувала на посаду міського голови Києва, бо це моє і я була міською головою, тому розумілася на цьому. А реінтеграція не була моїм прямим заангажуванням. Проте після 24 лютого я зрозуміла, що Бог є і він сам знає, що краще, а що – ні. Коли все виходило з гуманітарними коридорами, коли президент сказав зайнятися обміном полонених, і треба було робити це швидко і був результат, я побачила, наскільки я на своєму місці, якщо дозволите. Хай оцінюють, звичайно, люди, але я відчуваю, що я на своєму місці і можу зробити багато для людей.
Слухайте також: Як Україна притягатиме до відповідальності винних у викраденні цивільних і нелюдському поводженні з військовополоненими?
Як зрозуміти те, що Росія претендує на наші землі?
Ірина Верещук: А я не хочуть навіть розуміти їх, щось собі пояснювати, давати якісь відповіді. Це все можна було робити до 24 лютого. Навіть до 24 лютого, незважаючи на те, що війна триває з 2014-го року, незважаючи на те, що це споконвічне протистояння. Я очолювала Центр балтійсько-чорноморських досліджень, куди входила Росія. Туди входили наші президенти — Леонід Макарович Кравчук. Я з ними розмовляла, теж просила пояснити — як так сталося? Я шукала відповіді. Ці всі пошуки закінчилися рівно 24 лютого. Я зрозуміла, що єдиний шлях — це відрізати пуповину. Все. Всіма можливими способами. Не коментувати їх, не дивитися. А вони хочуть, щоб ми їх обговорювали, емоціонували. Спочатку три наших покоління повністю відріжуть себе від них, а тоді поговоримо.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
