Вікторія Єрмолаєва
Пакет крові необхідний пораненому не через 5 годин, коли поруч з ним буде лікар, а якомога скоріше — інструкторка з тактичної медицини
Заборона переливання крові пораненим на полі бою бойовими медиками. В чому проблема? Яка позиція Командування медичних сил? Про це говорили з Ріною Резнік, біологинею, бойовою медикинею батальйону «Госпітальєри» та Марією Назаровою, інструкторкою з тактичної медицини.
Ведучі1
Марія Назарова: Розумію, що кожному болить своє. Але мені, як бойовій медикині, якраз таки болить виконання медичної доктрини НАТО.
Ми користуємося міжнародними настановами з надання допомоги. Ці настанови кажуть, що бойовий медик — людина без медичної освіти, але з якісною підготовкою, здобутою в збройних силах, може здійснювати переливання крові на полі бою. Це переливання крові треба робити якомога раніше. Чекати немає часу. Ми не можемо відтягувати цей момент до шпиталю. Це стало причиною непорозуміння з Командуванням медичних сил. З боку Міністерства охорони здоров’я України у медиків є повна підтримка. Але, на жаль, було змінено постанову, яка б дозволяла медикам починати переливати кров до шпиталю.
- Статистика бойових дій в Іраку та Афганістані показує, що переливання, навіть складні — прямі, мають менш як 1% ускладнень. Це є допустимим ризиком у питанні, коли людина може померти від знекровлення.
Що кажуть у Командуванні медичних сил?
Марія Назарова: Кажуть, що якщо нема медичної освіти, переливання такий медик робити не може. Але аргументи змінюються час від часу. Спочатку було — «як же ви будете зберігати кров у не шпитальних умовах?». Відповідь на це питання дали бригади, які вже це роблять. Це можливо робити в броньованій евакуаційній машині, в автохолодильнику, який працює автономно чи від генератора.
З цим питанням наче розібралися.
Зараз основним аргументом є те, що потрібні зміни до законодавства, які б визначали бойового медика медичним працівником. Тут ми погоджуємося. Тому що станом на зараз бойові медики не визнані. Вони виконують порятунок бійців, але не захищені при цьому законом.
Ріна Резнік: Ми маємо бойового медика як посаду в ЗСУ не півтора року, як триває велика війна, а вже 6. Посаду ввели у 2017 році. У нас і школа тактичної медицини з’явилася. Після цього ми багато разів ухвалювали програму підготовки бойових медиків. В цьому році її підписало Командування сухопутних військ. Не Командування медичних сил, до речі. Вони сказали, що це не їхня компетенція. Що дивно.
- Питання в тому, що ми втратили той момент, кому підпорядковуються бойові медики.
Логічно звучить так, що вони мають підпорядковуватися Командуванню медичних сил. Але на практиці виходить, що вони належать до різних військ: сухопутних, ДШВ (десантно-штурмові війська — ред.), морських. Чомусь не медичних.
Ідея, щоб їх легалізував МОЗ, виникла нещодавно. Спільно з Міністерством охорони здоров’я вже створена робоча група, яка переглядає законодавство, щоб зрозуміти куди логічніше за все включити бойових медиків для того, щоб всі їхні дії були повністю узаконені.
Як має бути?
Марія Назарова: З 2017 року я працювала в Міністерстві оборони України. Саме тоді почалося впровадження стандартів НАТО. Це тривалий шлях.
Відповідно до розкладу, який затверджений в Генеральному штабі, до кінця 2023 року у нас мають бути повністю запроваджені всі медичні настанови та доктрини НАТО. Які, зокрема, включають такі вимоги, як мінімальні вимоги до аптечки та до обладнання медично-санітарного транспорту. На жаль, зараз ми маємо з цим проблеми. Державою не забезпечуються на необхідному рівні ні аптечки, ні евакуаційний медичний транспорт. Це покривається волонтерами та небайдужими українцями. А це має бути політика держави.
- Ми не можемо прямувати в НАТО коштом донатів.
На словах ми визнаємо всі стандарти та настанови НАТО, а по факту бойовим медикам забороняють робити їхню роботу. Лікарі, медичні працівники з’являються набагато пізніше, ніж у пораненого є шанс вижити. Ми надзвичайно цінуємо наших лікарів. Але до них ще треба доїхати. Бойовий медик може отримати необхідну підготовку в армії за місяць. Цього достатньо для того, щоб надавати першу медичну допомогу в перші хвилини чи години після поранення.
Ріна Резнік: Якщо ми говоримо про порятунок поранених, у більшості випадків йдеться про «золоту годину». Більшість реанімаційних заходів маємо зробити у першу годину. Вона — найважливіша. Часто це все відбувається навіть ще не в евакуаційному транспорті. Що вже казати про лікарню чи шпиталь.
Слухайте також: Домедична допомога: прості поради, що можуть врятувати життя
Марія Назарова: На превеликий жаль, у ЗСУ є лише одна військова частина, яка проводить підготовку бойових медиків. Цього, звісно, недостатньо. У нас дуже багато новостворених бригад і підрозділів, які потребують термінового укомплектування бойовими медиками. Він повинен бути у кожному взводі. Тобто 1 на 30 людей. На нього покладається дуже багато обов’язків: порятунок на полі бою, прийом пацієнтів (якщо хтось захворів), консультації тощо. Бойовий медик часто навчає бійців як накладати турнікети, наприклад, чи користуватися аптечкою. Обов’язків досить багато.
- Мені дуже боляче, коли на посаду бойового медика ставлять когось просто, щоб поставити. Це дуже важлива людина, яка рятує життя.
Я вдячна усім бойовим медикам, які виконують завдання, навіть, якщо вони не отримали підготовки, яку мали б отримати. Я раджу дуже хороший сайт з тактичної медицини.
У публікаціях на цьому сайті зібрані всі необхідні настанови. Почитайте про переливання крові обов’язково. Це потрібно знати. Навіть, якщо зараз це заборонено виконувати. Прочитайте. Це дуже важливо.
- А ми обов’язково переможемо цю систему.
Як покращити ситуацію?
Ріна Резнік: Зараз змінюється цілий ряд законодавчих документів, які стосуються зберігання та переливання крові. Ми готуємо акт змін до законодавства України про основи охорони здоров’я для того, щоб легалізувати бойового медика. Це великий шлях. Багато людей над цим працює. Сподіваюся, ми матимемо зміни протягом найближчого пів року.
Марія Назарова: Дуже важливо, щоб після усіх змін у нас не настав момент, коли всі різко будуть зобов’язані мати холодильники, кров і почати її лити. Нам потрібно, щоб у нас з’явилася ця можливість. Люди почнуть проходити навчання та готуватися до цього.
Найбільше я чекаю на момент, коли у нас буде налагоджена система навчання. Бо це дуже важливо. Також дуже важливим є час. Ми маємо наближати пакет крові, який так необхідний пораненому, не через 5 годин, коли поруч з ним буде лікар чи головний хірург. Це має робити бойовий медик. Найскоріше, щоб мінімізувати наслідки для пораненого.
- Це не про хайп, це про життя.
Читайте також: Фронтовий відеоблогер і бойовий медик Дмитро Гутман: чого навчила війна?
Нагадаємо, за словами співзасновника волонтерської організації UA First Aidа Леся Якимчука, 90% усіх смертей на фронті стаються від втрати крові.
Як зазначив в ефірі ГР ексзаступник міністра охорони здоров’я Валерій Івасюк, до повномасштабного вторгнення Росії в Україну щонайменше 40% людських втрат у нашій країні були не від тяжкості поранень. А через відсутність кваліфікованої допомоги та боротьби з крововтратою.
Валерій Івасюк додав, що ще з радянських часів в Україні є порочна практика: власні станції переливання крові мають лише великі хірургічні центри. Однак усе має бути уніфікованим.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
