25 годин матеріалу треба втиснути в один фільм — продюсерка спецпроєкту Ukraїner

Гостя — продюсерка спецпроєкту Ukraїner «Підрозділи перемоги» Каріна Пілюгіна.  У рамках проєкту вже вийшла 4-а серія про морпіхів, раніше були — Холодний Яр, Чорні Запорожці, 30-ту ОМб імені князя Костянтина Острозького.

Дозволи можуть займати від місяця до пів року

Каріна Пілюгіна: Це документальний серіал. У такому форматі ми ще не виходили, тому що якщо взяти навіть «Деокупацію», яку теж робить Ukraїner — це більше репортажі з деокупованих територій. Тут же ми намагаємось поєднувати репортаж, хроніку, інтерв’ю. І це такий новий для нас формат.

Ідея з’явилася минулого року. Ми хотіли розповідати про військовослужбовців з різних родів військ, про те, що відбувається і якою ціною виборюється наша свобода. У процесі цих обговорень був винайдений цей формат. І після першої серії про 30-ту бригаду імені Костянтина Острозького ми, в принципі, його вже доточували.

Направду найскладніший етап в роботі над цим серіалом — це і є, власне, домовленості та підготовка до зйомок, усі дозволи. Вони іноді можуть займати від місяця до пів року, насправді. Але, зрештою, коли ми вже їх отримуємо, то працювати набагато легше. Це в різний спосіб відбувається, але в цілому саме керівництво бригад, командування певних родів військ теж розуміє важливість такого контенту зараз.

Щодо таких безпекових моментів, то ми не ставимо собі за мету робити якусь сенсацію і якісь швидкі такі ексклюзивні речі давати. Це не наша мета, тому від процесу зйомок до публікації проходить доволі багато часу.

За цей час і ситуація змінюється, і бригади іноді змінюють напрям. Ну і плюс ми обов’язково затверджуємо те, що ми знімаємо із пресофіцерами, із командуванням бригади, зі службами безпеки бригад. Відповідно це все проходить багато рівнів для того, щоб якась потенційно шкідлива інформація або цінна для ворога не просочилась.

Як проходить робота

Каріна Пілюгіна: Поетапно спершу триває дослідження загалом історії бригади, все те, що є у відкритих джерелах. Далі ми переходимо до особистих контактів, рядового сержантського складу, офіцерського, кого ми знаємо, тому що досить багато друзів, знайомих вже на службі. Отримуємо такий рісерч. Допомагають нам наші друзі з «Повернись живим» і з різних інших інституцій, хто має компетенцію. Ми шукаємо класних, цікавих героїв, їхні історії, для того, щоб це були дійсно люди, які щось важливе робили, не просто красиво говорять.

І також йдемо до пресофіцерів бригади, пояснюємо задачу, і вони теж нам допомагають, тому що вони все-таки ближче з особовим складом перебувають. І після цього дослідження ми собі накидуємо орієнтовний план, що б ми хотіли, як би ми хотіли це розповісти, але, ясна річ, що вже в процесі зйомок щось відпадає, щось нове з’являється. І історія як би сама змінюється. Але зрештою, в принципі, по драматургії майже в кожній серії ми тримаємо таку єдину лінію: це така хронологія, бойовий шлях бригади, як вона була утворена. І далі вже такі ключові бойові зіткнення, в яких вона брала участь, через тих людей, хто є безпосередніми учасниками цих подій.

Ну і там плюс-мінус якісь додаткові прийоми, які виходить зняти. Тому в принципі з тим, як розповісти історію, особливих проблем немає. Найбільша проблема — це потім величезну кількість матеріалу, по 25 годин, все це втиснути в один фільм такий.

Читайте також: Ахтем Сеітаблаєв каже, що політика — це культура, а культура — це політика — Ухман

Про прірву між військовими і цивільними

Каріна Пілюгіна: Це насправді дуже відчувається, коли ми приїжджаємо і коли люди бачать щирий інтерес, зацікавлення в тому, що вони роблять, і коли там за цим немає, не знаю, комерційної мети або інших якихось додаткових мотивів, то це дуже підіймає їм настрій. Тому що є ще теж певна невдоволеність тим, що дуже часто, дуже багато розповідають про одних і тих самих, скажімо так. А є надзвичайна кількість людей, які роблять щось просто як в блокбастерах, але про їхню історію мало хто знає. І тому дуже часто герої, які стають героями нашого серіалу «Підрозділи перемоги», це їхні перші інтерв’ю взагалі за життя.

Для них це цінно, ми це відчували, і я сподіваюся, що це теж допомагає налагоджувати цей місточок, тому що зараз це загострення в принципі відчутно, але коли ми слухаємо їхні ці історії, то це допомагає будувати діалог і гасити пожежі, скажімо так.

У всеукраїнський прокат цього місяця вийшов фільм виробництва України «Шлях поколінь». Частину сцен з фільму знімали за 20 кілометрів від окупованого Донецька. «Шлях поколінь» – це історично-документальний фільм про УПА та війну на Донбасі. В основі сюжету – події, що відбувалися під час Другої світової війни на Волині, та події, які зараз відбуваються на Донбасі. Герої – реальні люди: колишня зв’язкова та боєць УПА, а також сучасні українські військовослужбовці.

Нагадаємо, що український Оскарівський комітет висунув документальний фільм «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова на премію «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм».

Особисті історії українських оборонців та будні бойового підрозділу переплітаються у новій документальній стрічці, яку знімає український режисер Любомир Левицький. «Ми були рекрутами» — це фільм, який розповідає про шлях молодого рекрута від полігону до вирішальної битви у складі Третьої штурмової бригади.

Діти, які рано стали «дорослими», професійний режисер та 5 днів знімань — так народилася пронизлива стрічка «Що ми втратили», яку днями презентували у Києві на закритому показі. Головні творці фільму — діти, які пережили окупацію, життя поблизу бойових дій, виїзд за кордон та інші виклики війни.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі