«Без ротації» — книга про тих, хто вже майже 10 років на війні

19 грудня в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану відбулася презентація книги Наталки Позняк-Хоменко «Без ротації». Ця книга — про мешканців Донеччини та Луганщини, які від самого початку збройної агресії РФ у 2014 році стали на захист України на її східних кордонах і продовжують боронити українців донині.

Безплатно завантажити й прочитати книгу можна на сайті Українського інституту національної пам’яті.

Говоримо про цю роботу з її авторкою та співробітницею Українського інституту національної пам’яті Наталкою Позняк-Хоменко.

Про книгу «Без ротації»

Наталка Позняк-Хоменко: Історії героїв книги абсолютно різні. Виокремити якусь дуже важко, тому що кожна цікава своїм чином. Це історії вибору: вибору активної позиції, вибору не бути рабом, вибору знайти свою Батьківщину і сили захищати її протягом десяти років. 

• Я дуже щаслива, адже, попри повномасштабну російську агресію, у відбитті якої герої книги взяли активну участь (і продовжують брати), усі вони досі в строю. Це величезне досягнення.

Коли почалася повномасштабна агресія, то перші пів року я щодня заходила в соцмережі, дивилися за вогниками й із завмиранням серця стежила, що з воїнами, як вони. Один із героїв, Олександр Кісілішин, був на «Азовсталі», пройшов полон. В Оленівці загинув його рідний син, який був разом з ним, Олексій Кісілішин. Але Олександр повернувся. 

Через пів року після початку широкомасштабної війни з усіма героями вдалося вийти на зв’язок, поновити їхні історії, тому що половину із них писали ще до вторгнення. Зараз військові продовжують свою боротьбу.

Скільки ще герої й героїні книги готові воювати 

Наталка Позняк-Хоменко: Герої книги готові йти до кінця, тому що для них це справа честі — відстояти свої позиції, принципи, свою землю, повернути Україну й український Донбас. Але частина із них приєдналася до боротьби уже в досить зрілому віці — 30-40 років. Кільком із військових уже понад 50. Тобто я не гарантую, що герої книги зможуть воювати в такому інтенсивному стані ще 10-20 років, якщо повномасштабна війна стільки триватиме. Але вони воюватимуть до кінця, стільки, скільки в них стане сил, можливостей, вони не відступлять. Це, до речі, одна із рис людей Донбасу.

Читайте також: Усі, хто не в армії, платять податки — це хибний наратив — Лариса Волошина

Особливості вдачі людей Донеччини та Луганщини

Наталка Позняк-Хоменко: Коли я спілкувалася з героями книги, то намагалася зрозуміти, чому саме Луганщина і Донеччина стали слабкими ланками, де Росії вдалося провести спецоперацію у 2014 році. З одного боку, цим фактором стало те, що там практично не було корінного населення. Більшість людей приїжджали у 1930-ті роки після Голодомору чи в його часи. Тоді була індустріалізація, і можна було на шахтах заховатися від переслідування репресивних органів, можна було змінити свою біографію. Дуже багато людей завозили з Росії та інших території в 1970-х роках. Тобто там не було кореневих традицій. 

• З іншого боку, люди з Донеччини та Луганщини дуже цілісні, прямолінійні. Якщо вони вирішили щось для себе, то вони будуть іти до кінця.

До речі, феномен Донбасу в тому, що найвідоміші дисиденти були вихідцями звідти. Це Іван Дзюба, Микола Руденко, Іван Світличний, Василь Стус. Вчений та письменник Ігор Козловський, який нещодавно помер, теж був звідти родом. Так само і Степан Чубенко, про якого нещодавно згадували в Музеї Майдану. Тобто дуже багато відомих людей походять звідти, і для них головне — мати свою позицію, бути вірними їй. 

Читайте також: У Донецьку багато людей чекають на повернення України, просто ми цього не знаємо — подруга політв’язня Юрія Шаповалова

Позиція щодо закликів відмовитись від терміну «Донбас»

Наталка Позняк-Хоменко: Донбас — це Донецький вугільний басейн. Назву «Донбас» мав добровольчий батальйон, який воював з 2014-го року. Донбас — це найбільш впізнаваний термін для позначення Донецької та Луганської областей. У першу чергу, ця назва зараз асоціюється саме із тими територіями, на які росіяни вчинили агресію. Це території, які воюють за свою незалежність, за які воює українська армія.

Андрій Куликов: Ба більше, термін «Донбас» стикується із терміном «Західний Донбас», який охоплює частину Дніпропетровської області. Мені здається, це може бути одним із чинників, який показує нашу спільність.

Що люблять та ненавидять герої книги «Без ротації»

Наталка Позняк-Хоменко: Герої книги люблять свою землю, але вона 10 років уже для них недоступна. Вони люблять свій дім. Але, як сказав один із них, поняття дому дуже ефемерне. Перший дім він втратив у 2014 році в Сорокиному, а другий — у Щасті у 2022 році. 

• Для героїв книги є важливим почуття справедливості. В кожного є якесь своє розуміння, але вони усвідомлюють, що є господарями своєї землі, вони не дозволять якимось заїдам приходити сюди й диктувати свої правила.

А ненавидять вони зрадників. Ненавидять тих, хто приніс біду на їхню землю. Тут навіть не стільки ненависті, скільки помсти. Помсти за зруйноване життя, за своїх друзів, які загинули, за відібране майбутнє. Це мотивація. Думаю, у дуже багатьох, хто зараз воює, це є мотивацією.

Мобілізація та демобілізація

Нагадаємо, 24 листопада секретар РНБО Олексій Данілов повідомив, що на засіданні Ставки верховного головнокомандувача обговорювалося питання демобілізації українських військовослужбовців строкової служби, термін служби яких вже закінчився. Він сказав, що на Ставці дійшли до висновку, що цих військових найближчим часом демобілізують.

1 грудня, після чергової Ставки, президент Володимир Зеленський розповів, що чекає на комплексні рішення щодо мобілізації та демобілізації.

Під час підсумкової пресконференції за 2023 рік Володимир Зеленський повідомив, що на одній зі Ставок військове керівництво України звернулось з пропозицією мобілізувати додатково близько 500 тисяч людей. За словами президента, така мобілізація буде приблизно коштувати державі 500 мільярдів гривень.

Раніше сержант ЗСУ, бойовий медик, координатор проєкту «Мережі Параюристів» Борис Хмілевський в етері Громадського радіо розповідав, чому демобілізація потрібна. За його словами, не давати військовим можливість демобілізуватися — це радянський підхід.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі