Масове поховання в Ізюмі. Автор фото невідомий
9 грудня світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв злочинів геноциду, вшанування їхньої людської гідності й запобігання цим злочинам.
Говоримо про це з керівником Українського центру вивчення історії Голокосту, кандидатом історичних наук, провідним науковим співробітником Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Івана Кураса НАН України Анатолієм Подольським.
Ірина Сампан: За 100 останніх років я нарахувала 11 геноцидів. І мені здається, що я не про всі знаю. За останні 20 років — 4 геноциди. На вашу думку, чому це відбувається у XXI столітті?
Анатолій Подольський: Трагедія полягає в тому, що після прийняття Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього вбивство людей (далі — Конвенція) не припинялося. Тут важливою є юридична точка зору: не кожне вбивство групи людей вважається геноцидом і підпадає під визначення воєнних злочинів.
А як історик я можу сказати про історичний контекст. Коли 75 років тому прийняли конвенцію, то людство взяло мало уроків з Другої світової війни. Тому що ще в минулому столітті, після 1948 року, було багато злочинів: і Китай Мао Цзедуна, і злочини Пола Пота в Камбоджі, і Судан, і Руанда. Це і російські злочини в Чечні, Сирії, Грузії. Також скоро буде 10 років як вони напали на нашу країну, і майже два роки повномасштабного вторгнення, під час якого росіяни вбивають цивільних людей.
Нас хвилює правда, нас хвилює, щоб сучасну РФ покарали за те, що вона робила на наших теренах.
Читайте також: Наказ не звільняє від відповідальності: як росіяни чинять геноцид на тимчасово окупованих територіях?
Анатолій Подольський: Непокарання комуністичного режиму призвело до того, що на нас сьогодні напала Росія, яка є спадкоємицею сталінських злочинів.
Французький філософ Ален Безансон писав, що Нюрнберзький процес відбувся над нацизмом, тобто було засудження цієї ідеології й практики. Але він не відбувся над ГУЛАГом, над сталінським режимом. Саме те, що тоді не відбулося, дало можливість продовжувати злочини комуністів у світі. І у 1991 році, коли розпалася злочинна «Радянська імперія» злочинна, сучасна Росія не просила вибачення, не покаялась за комуністичні злочини. Вони навіть не вміють це робити.
Німці ж після Другої світової війни впоралися з пам’яттю про неї, вони визнали. Сьогоднішня Німеччина чи не найбільше робить для вшанування пам’яті жертв Другої світової. Але я не вірю, що сучасна РФ перепросить і покається за злочин, які вона наробила в Україні й не тільки.
На мій погляд, сучасна Російська Федерація — злочинна держава. Там злочинний режим і злочинне суспільство. Тому що навіть німецьке суспільство в роки націонал-соціалізму виходило на спротив гітлерівському режиму. Люди спалювали себе в центрі Берліна, кричали, що це буде ганьба дітям і внукам на 100 років. У сучасній Росії ми цього і близько не бачимо. Тобто суспільство поділяє відповідальність разом з державним апаратом і путінським режимом. Поділяє за напад на нас, за агресію і за ознаки геноциду, які вони вчинили.
Для мене джерела цієї агресії очевидні — це непокарання комуністичного режиму. І сьогодні сучасна Україна продемонструвала: голод визнають геноцидом, депортацію кримських татар визнається геноцидом. І це правильно, тому що у Сталіна на меті було знищити українську й кримськотатарську ідентичність. Так само й у Путіна, адже його мета — щоб України не було на мапі, щоб була знищена українська суб’єктність, державність, ідентичність. Але йому це, очевидно, не вдасться.
Читайте також: «Путін використовує їжу як зброю»: паралелі між Голодомором та повномасштабною війною
Анатолій Подольський: По-перше, політичні лідери сильних країн — слабкі.
Американський політолог японського походження Френсіс Фукуяма ще 20 років тому, в кінці XX століття, писав, що прихід слабких політичних лідерів до влади у сильних країнах — це тривожний дзвіночок. Це величезний виклик, це сприяє тому, що зло підіймає голову як диктаторські режими Росії, Ірану, Китаю, Північної Кореї тощо.
Політичним лідерам сильних країн не вистачає тієї політичної сили волі, яка була у їхніх попередників.
По-друге, це ставлення до Росії як спадкоємниці СРСР. А СРСР — переможець Гітлера, і тому не можна Росію чіпати. Європейська спільнота ніяк не може позбавитися цього. І позбавляється через кров і жертви громадян України.
Читайте також: Росіяни трактують це як «спасіння», а міжнародне право — як геноцид — Несходовський про вивезення українських дітей в РФ
9 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.
Відповідно до Закону «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», ухваленого 28 листопада 2006 року, голод 1932-1933 років є актом геноциду українського народу, а його «публічне заперечення… визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним».
Верховна Рада 22 листопада 2023 року ухвалила заяву у зв’язку з 90-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні та знову закликала міжнародні організації та парламенти держав світу визнати його геноцидом українського народу.
Станом на червень 2023 року Голодомор офіційно визнали геноцидом українського народу 32 країни світу, Європейський парламент, уряд частково визнаної Чеченської республіки Ічкерія та шість церков.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі