Зруйнована дамба. Фото: НГУ
Олександр «Тихоход» Дмітрієв: Насправді на думку спало в першу чергу те, що треба затопити річку Ірпінь, щоб піднявся її рівень, а ті торф’яники, які є на берегах, були насичені водою і стали неперехідною завадою для ворога. Це мало зіграти. І зіграло. Мало досить серйозну роль в обороні Київщини. Один із ключових моментів технічних рішень.
Чому я? Бо я знаю цю місцевість дуже добре. У 2005 чи 2006 році ми навіть робили там змагання. При сильно розлитому Ірпені там непрохідні болота.
Андрій Куликов: Чому не було рішення підпалити торф’яники, а саме підмочити?
Олександр «Тихоход» Дмітрієв: Торф’яник же не спалахує одразу. А треба було швидке рішення.
У нас була ідея. 25 лютого 2022 року ми хотіли зупинити реверс. Це рішення було запропоновано командувачу, тоді Сухопутних військ, Олександру Сирському. Я йому показав, наскільки сильно розіллється Ірпінь і наскільки це буде серйозна завада. Він сказав: «Працюємо». Коли ми сказали, що потрібна вибухівка, він дав команду її виділити. Мова йшла про невеликий отвір у верхній частині греблі, щоб вода надходила поступово.
— Потрібен газовий різак, заправлений киснем. Треба їхати на шлюз та вирізати вікно. Хлопці підкажуть, яке саме. Коли треба буде, вони закриють аварійним щитом. Бери цей різак і вези туди, до шлюзу. Зараз відправлю тобі номер телефона, з ким координуватися.
— Добре.
У той момент у мене усередині усе калатало. Я розумів, що у нас хвилини, секунди навіть. Треба було швидко реагувати. Але треба було враховувати, що багато будинків і споруд там могло затопити дуже швидко. Люди могли загинути. Ми думали про них у першу чергу.
Всі працювали, як єдиний кулак. Це мене вразило в той момент.
— Олександр, немає тут варіантів. Треба підривати.
— Зробіть так, щоб хоча б не весь шлюз упав.
— Він не впаде. Тут тонкий метал. Можна розмістити вибухівку в комірки.
— А болгаркою не можна це зробити?
— Не можна, бо вдарить струмом. І води там — стовп 7 метрів.
Олександр «Тихоход» Дмітрієв: У цій розмові ми вже знаємо, що до них їде вибухівка. Але для того, щоб не втрачати час, ми продовжували щось робити та шукати варіанти. Не можна було зупинятися.
Там були співробітники помпової станції. Все було по-правильному. Ми ці дії записали навіть в їхній журнал. Координація всього цього відбувалася групою людей: Микола, Олександр, я і співробітник шлюзу. Керівник шлюзу був із нами на зв’язку. Координувалися з ним.
Тоді була евакуація. Люди їхали через греблю в Козаровичах, бо Демидівський міст вже не могли перейти. Багато людей їхало. Тому підривали не повністю. А так, щоб могла проїхати легкова автівка та пройти люди.
Андрій Куликов: Як вдалося не піддатися паніці в той час і не завдати шкоди місцевим швидким підривом греблі в Козаровичах?
Олександр «Тихоход» Дмітрієв: Я не можу сказати, що саме подіяло. Можливо, цей мій склад мислення. У мене є таке — я візуалізую процеси та сильно вдаюся в дрібниці. Такий підхід у мене до справ. Розглядаю дію, наслідки. І тільки після аналізу приймаю рішення. Воно зважене.
Чи зробив би я зараз так само? Не знаю.
Андрій Куликов: Сподіваємось, не доведеться перевіряти.
Слухайте також: «Передавати інформацію українським військовим намагалася вся вулиця»: історія родини, що пережила окупацію села Козаровичі
Олександр «Тихоход» Дмітрієв: Операція підриву греблі тривала з обіду до вечора. Далі ми планували зупинити рух мостом. Тобто підірвати його. Вирішили його перфорувати, щоб важка техніка проїхати не могла, а люди пройти мали змогу.
— Як там?
— Дамбу ми вже підірвали.
— Бачимо, що машини стали й не можуть проїхати. Я з нашої сторони.
— Добре. Іди додому.
— Завдання виконане?
— Так.
Як пізніше з’ясувалося, російські розвідники, перевдягнуті в цивільне, під’їжджали на краденому авто до мосту, робили фарбою мітки. Бачили, що проїзду немає і поїхали.
Олександр «Тихоход» Дмітрієв: Проєкт працює. Приносить користь. Збільшує спроможності безпілотних літальних апаратів і не тільки. Назву «ОЧІ» ми придумали писати великими літерами, бо так це виглядає як 041. Думали, що може потім часину так назвемо. «ОЧІ» — це очі наших Сил оборони.
Я б хотів закликати громадян допомагати військовим здійснювати свою роботу максимально ефективно. Вони жертвують своїми життями. Щоб менше гинуло наших воїнів, треба більше, щоб воювали машини. Тому нам потрібно більше дронів і всього, чого потребують наші військові.
Читайте також: «Ми не одразу зрозуміли, що нас затопить»: розповідь жительки села, де зупинили наступ росіян підривом дамби
Підрив водопомпової станції на річці Ірпінь – одне із переломних рішень оборони Києва. Рішень, яке вплинуло на життя людей, але у правильності якого не сумнівається сьогодні ніхто, навіть постраждалі від затоплення, пише пресслужба НГУ.
Ворожі групи намагалися прорватися через дамбу. Також диверсійно-розвідувальні групи противника проводили розвідку «на живця», пропливаючи річкою на надувних човнах, намагаючись змусити українських військових розкрити свої позиції. Проте не досягши цілі, до берегів вони не наближалися і поверталися назад.
Ідею підірвати греблю, щоб не допустити просування окупантів схвалило вище військове керівництво у перший день наступу ворога. Але необхідність, час та особливість підриву вирішувалася на місці.
Зупинені перед підірваною дамбою, росіяни застрягли та не змогли посилити тих, хто пішов на Гостомель. До того ж ворог не зміг форсувати річку, яка піднялася і в інших місцях – зокрема, в Мощуні, де вже йшли запеклі бої. Також вода переповнила річки Здвиж і Тетерів.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі