«Українців витіснили на маргінес у власній державі»: аналіз дискусії Соловій та Єфросиніної

Гість — філолог, письменник, автор «Твоєї підпільної гуманітарки» Остап Українець.

Чому тема мови знову збурює дискусії?

Остап Українець: Однозначної відповіді, яка підійде всім, мабуть, немає, тому що це не вирішене питання.

Якщо якесь питання нас збурює і викликає емоції, то, очевидно, це питання не пропрацьоване і не проговорене. І якщо щось викликає таку сильну реакцію, то, очевидно, саме в таких словах, які дозволила собі Єфросиніна, і випадає шукати те, що у нас непроговорене і недоопрацьоване.

По-перше, я не визнаю поняття лагідної українізації. Це абсурдне поняття, від нього давно час відмовлятися. Є комплекс мовних політик. Вони працюють по-різному. Деякі працюють через примус, деякі працюють через заохочення, але є одне, чого ми не маємо забувати в цій ситуації: наші мовні політики завжди працювали в контексті Росії, котра агресивно намагалась на них впливати, і котра агресивно намагалася зросійщити Україну. Це було в цілому ясно ще з 1991-го року. Очевидно це стало з 2014-го року.

Відповідно, люди, котрі були частиною цієї культурної експансії, котрі були частиною російської політики зі зросійщення України, допомагали зросійщувати Україну. Це навіть не є дискусійним питанням, як на мене.

Євгенія Гончарук: Чи важливо тут, щоб ці люди, які це робили, або знову починають це робити, усвідомили свою причетність, тобто самі пропрацювали, очевидно, свою роль, і рухались далі з тим, щоб не повернутися до такого досвіду?

Остап Українець: Це ж абсолютно ясно. Це як з будь-якою відповідальністю за будь-який вчинок. Ми розуміємо, що ця культурна експансія була агресивною. Вона була покликана нищити українську ідентичність. Вона була покликана девальвувати українську мову.

І абсолютно недостатньо сьогодні просто стати в позу: «Я українська дівчинка мала, я танцюю гопака», тому що раптом кон’юнктура змінилася в іншу сторону. Ні. Величезна провина лежить на цих людях.

Чи доречна, чи достатня тут буде метафора «кров на руках»? Я б її не вживав. Для мене ця метафора надто вульгарна. Просто тому, що ні в кого немає крові на руках, крім тих, у кого буквально кров на руках. Але чи причетні ці люди до намагань зросійщити Україну? Так. Чи повинен хтось сьогодні удавати, що цього не було? Абсолютно ні.

Ми ж не відмовляємо ні Єфросиніній, ні Поляковій, котра ще в 2020-му році фоткалася з Кіркоровим і розказувала, що українці з росіянами повинні дружити.

Ми не відмовляємо їм у праві називатись українцями. Не йдеться про це. Йдеться про те, що ці люди були співучасниками знищення ідентичності власного народу. І поки вони удають, що цього не було, ми а) робимо висновок, що вони нічого не зрозуміли, і б) ми робимо висновок, що якщо кон’юнктура зміниться ще раз, вони ще раз підуть знищувати українство. Тому що це так. Це те, що вони вже робили одного разу і не зробили з цього жодних висновків.

Читайте також: За 10 років окупації українська мова в Криму втрачена — експертка з освіти

Голосування гривнею

Євгенія Гончарук: Чи можемо ми, як аудиторія, очевидно, розуміючи, що кон’юнктура змінюється, бути свідомими самостійно і мати довгу пам’ять? У разі чого демонструвати, не дивитися, не йти на виступ, гривнею не підтримувати, і чи це могло би спрацювати?

Остап Українець: Я і так не голосував гривнею за Полякову, умовно кажучи, тобто за цих митців, котрі виступали російською, всіх.

Я просто не голосував гривнею жодного разу. Це не означає, що я в різні способи не ставав вже тим самим співучасником цього процесу. Це теж дуже важливий момент. Більшість із нас в той чи той спосіб ставали. Більшості з нас це потрібно, в першу чергу, відрефлексувати самими перед собою.

Але тут важливіше навіть не голосування гривнею.

Тобто, якщо там умовна артистка перейшла на українську мову виступів і перестала закликати нас брататися з росіянами, і в неї досі є українська публіка, яка хоче на неї ходити, я не бачу в цьому критичної проблеми. У чому я бачу критичну проблему, це коли людина раптом помітила тему, яка стала популярною. Це тема, яка була маргіналізована її зусиллями, зокрема, попередні роки. І тепер ця людина коштом привілеїв, які вона має через російських продюсерів, через «газпромівське бабло», за яке вона виступала, продовжує маргіналізувати тих, хто і так був маргіналізований раніше.

Усі ті митці, зусиллями котрих ця тема була жива, зусиллями котрих у нас зараз взагалі є українська культура, до якої ми можемо повертатися, їх знову зараз намагаються витіснити на маргінеси, і роблять це доволі агресивно. Це просто свинська поведінка. Це не є людяно, в першу чергу, і це потрібно говорити.

Цим людям потрібно вказувати, що вони просто не мають права висловлюватися з деяких тем насправді. Тому що їхні висловлювання з цих тем раніше були антиукраїнські, відверто антиукраїнські і ворожі. І ми не маємо жодних підстав припускати, що в них якийсь мисленнєвий процес за цим відбувся.

Тому що коли ти очевидно працюєш на російські продюсерські центри, коли ти очевидно працюєш на російську культуру, і тобі кажуть, що ти підтримувала російську культурну експансію, ти не стаєш в позу і не починаєш розказувати, як легко бути патріотом, коли ти зі Львова. Ти приймаєш це, бо це правда.

Слухайте також: Коли українська мова звучить у контексті «ставаймо правильними українцями», починаються конфлікти і шеймінг — психологиня

«Як легко бути патріотом, коли ти зі Львова»

Остап Українець: А на тему того, «як легко бути патріотом зі Львова» — це окреме цікаве питання. Тому що ми були маргіналізовані, ми були дискриміновані в Україні.

У Києві неможливо було влаштуватись на роботу, не володіючи російською мовою ще якихось 7-8 років тому. Про яке «легко бути патріотом» ми говоримо? Українці були витіснені на маргінеси у власній державі. Казати це сьогодні (про те, що «легко бути патріотом» — ред.) може лише абсолютно цинічна людина, яка знає, що вона бреше. Або людина настільки, вибачте на слові, тупа, що вона не здатна усвідомити різницю між російською експансією, частиною котрої вона була, і природним розвитком культури, яку вона сама намагалася знищити, свідомо чи ні.

Ось це те ключове свинство, яке настільки зачіпає в позиції що Єфросиніної, що Полякової, бо це дві дуже характерні постаті, які дозволяли собі надзвичайно агресивні висловлювання про Україну, саме в контексті таких дискусій, що насправді дуже-дуже багатьох інших.

Тому що тоді доречно ставити питання, де Юрченко, де Віка Врадій в українській музиці, чому ці люди були змушені емігрувати? Чи не тому, що російські продюсери брали під своє крило українських зірок і змушували їх говорити російською? Чи не тому, що ті українські зірки, котрі самі готові були переходити на російську, як Ірина Білик, кар’єру мали, а ті, котрі не були готові, як Юрченко, кар’єру втратили? Це заперечення величезного пласту агресії Росії проти України.

Заперечувати фізичну агресію збройну — це сьогодні кримінальне правопорушення. Яким чином має бути нормальним заперечувати агресію культурну? Я відверто не розумію.

Читайте також: Емансиповане жіноцтво родини Косачів: у якому оточенні виросла Леся Українка 

Раніше співачка Христина Соловій публічно посварилася з блогеркою Марією Єфросиніною і заявила, що «на її руках кров українців». Сталося це під час інтерв’ю, яке Єфросиніна брала у Соловій. Ведучу це зачепило, врешті-решт Єфросиніна під час дискусії Єфросиніна заявила, що мова йде про «цілий період, цілу епоху формування країни, всередині якої був запит на мистецтво, музику, культуру… вся ця конструкція будувалася на запиті авдиторії». Врешті Маша Єфросиніна зазначила, що Соловій через те що принципово не співала російською, «стала аутсайдеркою шоубізнесу на 10 років».

Раніше в інтерв’ю Громадському радіо Христина Соловій наголошувала, що вона народилася в Дрогобичі, виросла там і переїхала до Львова, коли вступила до університету. Тоді вона пояснила в інтерв’ю, чому ніколи не співатиме російською.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі