Ілюстративне фото
Олена Пшенична: Ми дуже мало говоримо про аутизм. Мало розповідаємо про його маркери. Коли ми почали помічати щось у нашої дитини, ми не одразу почали бити на сполох. Першим маячком була відсутність мовлення згідно з віковою нормою. Це перший маркер. Це нас бентежило. Сину було вже майже 2 роки, і він не говорив. Крім відсутності мовлення були й інші маркери. Наприклад, відсутність вказівного жесту. Він не показував пальчиком. Намагався показувати нашою рукою. Це нас плутало. Нам здавалося, що це не є проблемою. Думали, що таке у нього світобачення. Як виявилося пізніше, коли дитина використовує чиюсь руку, аби показати щось, що вона хоче, це вже дуже «червоний прапорець» аутизму. Ще один маркер — відсутність або дуже слабкий зоровий контакт. Також показник — якщо дитина не відгукується на своє ім’я.
Це все було у нашого сина. Ми почали все це потроху складати. Коли перший фахівець сказав, що у нашого сина можливо аутизм, я все склала у своїй голові, і зрозуміла, що так і є. У нашого сина аутизм. З того моменту ми почали наш шлях. Я його називаю марафоном. Тому що життя батьків дитини з аутизмом можна порівняти саме з марафоном. Це не спринт. Це тривалий марафон на все життя.
Є велика кількість корекційних занять. Це допомагає нашій дитині компенсувати певні дефіцити в розвитку, соціалізуватися, адаптуватися. За 3 роки наш син зробив колосальний прогрес.
Дуже важливо не порівнювати свою дитину з іншими. Тому що вам завжди буде боляче, бо ви будете бачити різницю. А якщо ви будете порівнювати успіхи вашої дитини сьогоднішньої з її успіхами вчора, ви будете бачити прогрес. Ми його бачимо. Наш син ходить у дитячий садочок, спілкується з дітьми. Він дуже відкритий до світу.
Чим більше знань ми отримуємо, тим легше дітям адаптовуватися і тим легше їх приймає суспільство. Фактор інформування дуже важливий.
Читайте також: «Як зрозуміти аутизм?»: перша в Україні абетка толерантності для дорослих
Олена Пшенична: Найбільшим моїм страхом було те, що зупиняться корекційні маршрути мого сина. Нам довелося евакуюватися в інше місто. Будувати з нуля «корекційні потяги». Втрачався час.
Дуже важливим фактором для дітей з аутизмом є рутина. Повсякденна рутина, яку вони знають і розуміють. Повномасштабна війна не дає можливість забезпечити цю рутину. Це найбільший вплив. Якщо говорити про дітей, які живуть близько до бойових дій, то звичайно на них впливають гучні звуки, вибухи, необхідність перебувати в закритому просторі. Дуже багато факторів впливають на життя дітей з аутизмом.
Батьки таких дітей і фахівці намагаються максимально огортати їх саркофагом безпеки.
Олена Пшенична: Прикро, що такі міфи існують. Їх дуже багато. Ми намагаємося з ними боротися. Є два полярні міфи.
Дуже болісним міфом є той, що «діти з аутизмом народжуються в родинах, які ведуть соціально неприйнятний спосіб життя». Я, наприклад, веду здоровий спосіб життя. Не п’ю, на палю. У моїй родині не помічено випадків аутизму. Однак у мене народилася така дитина.
Лікарі наголошують на тому, що ймовірність народження дитини з аутизмом не залежить від способу життя чи чогось іншого.
Ми боремося з цими міфами. Тому що вони надзвичайно шкодять дітям з аутизмом і їхнім родинам, які щодня ведуть не просту боротьбу. А міфи цю боротьбу ускладнюють. Дуже хочеться, щоб їх ставало менше.
Олена Пшенична: Дуже великою опорою для мене свого часу стали батьківські спільноти. Вони є у Facebook. Там десятки тисяч родин і фахівців обмінюються інформацією. Ми створили подкаст, де розмовляємо з експертами, фахівцями. Говоримо про доказові методики, про прийняття. І головне — ми робимо це людською мовою. Дуже доступно, через прості історії та особистий досвід.
Читайте також: На Тернопільщині вперше визнали діагноз «аутизм» у дорослої людини. Чому це прецедент?
Нагадаємо, 2 квітня відзначають Міжнародний день інформування про аутизм.
В етері Громадського радіо директорка благодійної організації «Школа-сходинки» Наталя Андрєєва розповіла про потреби українських дітей з аутизмом. Вона зазначила, що аутизм є широким поняттям. Проте є окремі симптоми, які складають це порушення. Зокрема проблеми соціальної комунікації. Дитина може зовсім не розмовляти, не вміти обмінюватися інформацією, або якщо розмовляє, то лише для того, щоб описати свій захват якою подією, річчю. Важливо пам’ятати, що дитина не може розвиватися без сторонньої допомоги. Якщо дитина-аутист не отримає її, то вона не зможе навчитися розвиватися в соціальному плані.
Як повідомляло Громадське радіо, у 2021 році Громадське об’єднання Happy Today презентувало серію з дев’яти коротких відеороликів про те, як зрозуміти аутизм та сприймати людей з розладами аутистичного спектра (РАС).
Про права людей з аутизмом, а також про способи відстоювання їх, в етері Громадського радіо розповіла Лариса Татаринова, ведуча Школи батьків.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі