Кримські татари 50 років боролися, щоб повернутися до Криму, тепер відбувається повторна депортація — Барієв

Андрій Куликов: Які настрої зараз у кримськотатарському середовищі?

Ескендер Барієв: Надія у кримськотатарському середовищі зберігається. Кримські татари уже мають такий досвід. Протягом 50 років вони боролися за те, щоб повернутися до Криму. І вони повернулися. На початку 1990-х років. Зараз, на жаль, ситуація така, що ми можемо говорити про повторну депортацію. Тому на усіх міжнародних майданчиках ми зараз говоримо, що депортація — геноцид кримськотатарського народу — це незавершений тривалий процес, який продовжується сьогодні.

Коли ми говоримо про те, що робити далі, у першу чергу, нам треба говорити про те, що ніколи не можна втрачати надію. Тому зараз коли питають чи повернемось ми до Криму, я однозначно кажу «так».

Нам треба продовжувати боротися. Так ми зможемо повернути Крим, повернутися туди самі та продовжувати наше життя.

Міжнародний рівень

Ескендер Барієв: Депортація та геноцид кримськотатарського народу, Голодомор, Голокост — це злочини проти людяності. Вони різні за формою, але мають єдиний намір — знищення ідентичності. Суспільства різних країн почали дізнаватися про ці злочини після початку повномасштабного вторгнення.

Про це мають якомога більше знати на міжнародному рівні. Тому ми активно працюємо над цим. Це важливо для підтримки та допомогти від наших партнерів. Також це консолідує українське суспільство.

Слухайте також: Чому депортація є історичною політикою Росії?

В Україні

Андрій Куликов: Як змінюється ситуація всередині України?

Ескендер Барієв: У самому формулюванні трагедії депортації кримськотатарського народу є динаміка. Це ми бачимо в постановах і указах президентів України у різні часи незалежності. Депортацію кримськотатарського народу визнали геноцидом тільки у 2015 році. Сталося це після того, як Крим окупували. Це надало нам можливість, з одного боку, працювати на міжнародному рівні. З іншого боку — говорити про це офіційно всередині України. Бачимо динаміку розуміння українським суспільством трагедії кримськотатарського народу. Це важливо. Нам дуже важливо, щоб це консолідувало нас усіх. Ми усі — жертви однієї держави.

На жаль, в Україні недостатньо наукових праць і досліджень про депортацію кримських татар та її наслідки. Цей напрямок дуже важливий. Роботи українських науковців і дослідників — це дуже важливий матеріал для дослідників з інших країн. Чим більше буде наукових праць про цю трагедію, тим більше людей про це знатимуть.

Андрій Куликов: Які потрібні додаткові гарантії всередині України, аби кримські татари та інші корінні народи Криму розвивалися вільно та мали захищене майбутнє?

Ескендер Барієв: Ми рухаємось у цьому напрямку, але повільно. Добре, що в Україні уже з’явився закон про корінні народи. Але до кінця він не імплементований. На жаль, ми поки що не маємо прийнятого рішення.

Неможливо повністю відновити права корінного кримськотатарського народу та забезпечити сталий розвиток Криму без реалізації права на самовизначення.

Читайте також: Кримськотатарська мова належить до мов, що перебувають під загрозою — Чубаров

Нагадаємо, в Україні 18 травня відзначають День боротьби за права кримськотатарського народу та вшановують пам’ять жертв геноциду кримських татар. 

Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о третій годині ранку й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля завершилася 20 травня).

Офіційною підставою для депортації кримськотатарського народу стала таємна постанова Державного комітету оборони № 5859 «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висували претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами.

За офіційними даними (так звані «числа Лаврентія Берії») з Кримського півострова депортували 183 144 особи; за татарськими джерелами — понад 400 тис. Упродовж півтора року померло близько 46% депортованих.

Людям на збори давали від кількох хвилин до пів години, з собою дозволяли взяти особисті речі, провізію, посуд та побутовий інвентар. Більшість майна залишилася і була конфіскована державою. Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина — до ГУЛАГу, а ще частина — для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі