Фото: Цензор.НЕТ
Як пояснює Сулейман Мамутов, Постійний Форум ООН з питань корінних народів — це один з головних глобальних майданчиків, де корінні народи з усіх регіонів світу обговорюють різні питання, що стосуються їхніх прав. Цей форум складається з 16 експертів з різних регіонів. Їхня головна мета — надавати державам рекомендації, як втілювати в життя права корінних народів, які закріплені у відповідній декларації ООН. Також вони висвітлюють найпроблемніші питання корінних народів у різних регіонах. Відповідно, це стосується й кримських татар.
«Нещодавно Постійний Форум вперше за час свого існування, тобто з 2000 року, висвітлив проблеми, з якими стикаються корінні народи України, а саме кримські татари та караїми. Що не менш важливо, було прямо зазначено існування цих народів у документах цього форуму. До початку моєї роботи в цьому органі від нашого регіону майже завжди ключовим представником була Російська Федерація, різні експерти від неї, і питання корінних народів України ніколи не звучало до 2023 року».
На думку Сулеймана Мамутова, підготовка до реінтеграції Криму має ґрунтуватися на тому, щоб Україна доклала всіх можливих зусиль для посилення суб’єктності кримськотатарського народу. Діяч вважає, що це має відбуватися у двох основних напрямках. По-перше, це має проявлятися в посиленні політичної суб’єктності представницьких органів кримськотатарського народу, зокрема Меджлісу. Надання йому правового статусу в українському законодавстві. По-друге, потрібно відновити дискусію та предметну роботу щодо реалізації кримцями права на самовизначення в складі суверенної та неподільної України.
«Ця дискусія почалася в 2017 році, у межах конституційної комісії підготовлено проєкт змін до Конституції в частині, що стосується Криму. Це важливо не лише для кримських татар, але й для України, адже зробить зв’язки з Кримом міцнішими для світової спільноти.
Сьогодні, коли ми говоримо про Україну та Крим як її частину, ми найчастіше посилаємось лише на один з принципів міжнародного права — що збройна агресія порушує принцип територіальної цілісності держави. Але Україна може сказати, що воює не лише за територію, але й за відновлення справедливості та повернення корінним народам їхньої домівки та прав, які історично були жорстоко порушені геноцидом радянського режиму в 1944 році».
Як розповідає Сулейман Мамутов, свого часу в США ухвалили Декларацію Веллеса, що відбулось одразу після окупації Радянським Союзом країн Балтії. У 2018 році була ухвалена схожа Кримська декларація. Якщо декларація Веллеса сформувала позицію світу щодо невизнання радянської окупації Естонії, Латвії та Литви, то Кримська декларація так само має сформувати позицію світу щодо невизнання наслідків окупації Криму, пояснює Мамутов.
«Але між деклараціями є велика відмінність, адже в першій все побудовано передусім на волі народів. Тобто вказувалось, що окупація, наприклад, Естонії є незаконною, тому що це не відповідає вираженій волі естонського народу.
Щось схоже Україна може привнести в дискурс стосовно Криму, сказати, що йдеться не просто про принцип територіальної цілісності, а про порушення права на самовизначення корінного народу. Єдиного народу, який має таке право в Криму. А позиція кримців у цьому питанні дуже чітка — це підтримка територіальної цілісності України. Свого часу кримці стали одним з ключових елементів формування Української Держави».
Сулейман Мамутов нагадує, що під час референдуму за незалежність України в Криму відсоток набраних голосів за її проголошення був найнижчим серед усіх регіонів — близько 54%. Діяч зазначає, що й така непевна більшість могла б бути не набрана, якби станом на перше грудня 1991 року велика кількість кримців не повернулися на свою батьківщину з місць депортації.
«Тому Україні необхідно посилювати суб’єктність кримських татар і відновлювати їхнє право на самовизначення через автономію не лише з морально-етичних міркувань, але й тому, що це посилює позиції України в питанні того, чи є Крим українським. Адже треба визнати, що далеко не весь світ в цьому переконаний. Багато хто став заручником російського міфу».
Одним з головних невирішених питань є відсутність визнання необхідного правового статусу Меджлісу, говорить Сулейман Мамутов. Меджліс політично був визнаний в Україні в 2014 році заявою Верховної Ради. Але у правовій площині це мало що змінило.
«Для цього потрібне надання Меджлісу правового статусу. Це було передбачено в законі про корінні народи України, який ухвалили в 2021 році. Трохи пізніше своєю постановою Кабінет Міністрів визначив порядок, як цей правовий статус можна отримати для представницьких органів корінних народів.
Меджліс пройшов усі необхідні процедури. Останні ланки, від яких залежить надання статусу — це прем’єр-міністр та Кабінет Міністрів, які вже понад рік не підписують відповідне рішення щодо Меджлісу. Такий статус, наприклад, створив би умову, за якої влада мала б отримувати згоду корінного народу, якби хотіла ухвалити ті чи інші рішення й закони стосовно цього народу.
Зі спілкування з багатьма моїми співвітчизниками я зрозумів, що для кримців, як і для караїмів, визнання їхніх прав, зокрема самовизначення в складі Україн, означає, що тебе не просто бачать, а визнають як суб’єкт з твоїми прагненнями, побоюваннями та інтересами. Відновлення та реалізація прав корінних народів означає повернення їхньої домівки».