Меми за прочитаними творами та аудіоподкасти: як працює з учнями Артур Пройдаков

Влад Бундаш: Давайте детальніше познайомимося із нашою аудиторією. У якій школі ви викладаєте, як довго? І розкажіть детальніше про ваш педагогічний досвід.

Артур Пройдаков: У мене, насправді, доволі насичена трудова біографія, тому що, наприклад, я наразі працюю в школі «Мрій Дій» у Києві. Працюю тут протягом останнього року. Перед цим я маю досвід роботи і в державних закладах освіти, і в приватних школах. Це місто Київ, це місто Ромни на Сумщині. А розпочав я свою педагогічну діяльність на Луганщині ще в далекому 2011 році. Але через початок російсько-української війни в 2014 році я був змушений виїхати і продовжувати свою діяльність в інших закладах освіти. За плечима маю досвід роботи в різних закладах освіти, різної форми власності і в різних регіонах. Можу сказати, що територія різна, є певні регіональні особливості. Але, з іншого боку, діти майже всюди однакові. Вони хочуть яскравих, цікавих, веселих, корисних уроків. Діти хочуть щирого спілкування. Це об’єднує всі мої місця роботи і є частиною мого педагогічного досвіду. Всюди я намагався зробити так, щоб мої уроки були цікавими та корисними для дітей, але і вирізнялися інтерактивністю, атмосферою і хорошим настроєм.

Влад Бундаш: А скільки років ви викладаєте, і в які класи? Старша школа чи молодша?

Артур Пройдаков: Переважно досвід маю в середній та старшій школі. Викладаю вже 13 років.

Влад Бундаш: Ви згадали про методи викладання. Які інструменти використовуєте, і як змінився ваш підхід після початку повномасштабної війни?

Артур Пройдаков: Я намагаюся створити атмосферу співпраці і конструктивного діалогу між ученицями та учнями. Пропоную учням креативні завдання: написання есеїв, обговорення, створення мемів за прочитаними творами, відео або аудіоподкасти. Замість письмових творів ми таким чином розглядаємо матеріал на уроках літератури і мови. Суттєва різниця між уроками до 24 лютого 2022 року і після початку повномасштабного вторгнення в тому, що я став більш гнучким. Урок може початися в кабінеті, а потім через сигнал повітряної тривоги ми спускаємося в укриття.

Я завжди маю план «А» і план «Б», щоб продовжувати урок у будь-яких умовах. Незважаючи на зміни, намагаюся будувати уроки максимально інтерактивно, цікаво і актуально.

Змінилися діти. Для них раніше твори української літератури були просто частиною шкільної програми, а зараз вони помічають нові тенденції і мотиви. Українська мова і література стали більш актуальними для учнів, що збільшило їхню мотивацію. Це допомагає мені варіювати методи і підходи під час викладання, бо діти більш зацікавлені у вивченні предмету.

Чи варто у старшій школі читати Сергія Жадана?

Влад Бундаш: Мені здається, що питання важливості предмета українська мова і література більш глобальне, бо після початку повномасштабного вторгнення мовне питання стало більш гострим у суспільстві. Багато хто почав усвідомлювати, що знання української мови, зокрема її використання, формується з дитинства, як її плекали батьки, як її викладали у школі. Зараз дуже багато експертів і освітня спільнота говорять про реформування предмета українська мова і література. Я, готуючись до нашої розмови, читав ваші попередні інтерв’ю, де ви часто говорите про нову адаптацію цього предмета до сьогоднішніх реалій. Тож, якою має бути ця реформа щодо викладання української мови і літератури?

Артур Пройдаков: Я би, напевно, сказав не реформа, а певне коригування або ревізія викладання: що ми робимо на уроках, як ми це робимо і навіщо. Бо діти часто запитують у старшій школі, навіщо ця тема, цей розділ мовознавства, навіщо цей твір. Варто чесно говорити з дітьми, пояснювати їм і аргументувати. Сучасний урок української мови у середній і старшій школі повинен бути наближеним до реальності. Ми можемо акцентувати увагу на завданнях і вправах, які будуть корисними і доречними в житті.

Наприклад, у старшій школі практикувати написання мотиваційних листів, як правильно визначати свої сильні сторони і розвивати їх, як складати резюме, як листуватися електронною поштою чи в месенджерах, які розділові знаки ставити. Це буде дуже актуально для учнів, і ми маємо провести ревізію предмета відповідно до сучасних потреб.

Так само література. Я би розглядав твори класичної української літератури крізь призму сьогодення. Знаю, що вже ведеться робота щодо додавання більшої кількості сучасної української літератури. У старших класах літературу вивчають не як естетичний феномен, а як історію літератури: 19 століття, 20 століття, і лише наприкінці старшої школи учні читають, що є такий Сергій Жадана. Це не дуже окей, бо сучасні українські письменники і письменниці збирають великі аудиторії, а ми знайомимося з ними лише наприкінці школи, коли діти вже думають про НМТ, ЗНО і вступ до вишу. Ця інформація вже не є для них актуальною. Я виступаю за те, щоб програму класичної української літератури доповнити творами сучасної літератури, можливо, об’єднати їх тематично. Це наблизить дітей до української літератури і сучасної культури, яка зараз переживає свій Ренесанс. Хочеться говорити про це на уроках, показувати, що є актуальна сучасна українська культура.

Влад Бундаш: Мені здається, що тут треба говорити не тільки про старшу школу, але й про молодшу, тому що в Україні є дуже багато талановитих, сучасних дитячих українських письменників та письменниць. Наприклад, на Громадському радіо працює Ольга Русіна, вона прекрасна дитяча письменниця, і її книжки дуже популярні серед дитячої аудиторії. Читаючи ваші попередні інтерв’ю, я бачив, що ви часто підіймаєте питання культури читання серед українських школярів та школярок. Хочу вас запитати: на вашу думку, чому діти стали гірше і менше читати? Які причини?

Артур Пройдаков: Перша очевидна причина — це війна. Я завжди апелюю до нашого досвіду: наскільки ми, люди, які любили читати, скільки прочитали книжок після початку повномасштабного вторгнення? Дуже важко читати художню літературу, коли навколо стільки інформації, багато новин і подій. Крім того, є гідний конкурент у вигляді TikTok, де короткі відео тривалістю 2-5 секунд забирають увагу. Як можна зосередитися на 200-сторінковому романі, коли є такі відволікаючі фактори? Тож перша причина — війна, а друга — технологічні події, які створюють альтернативу читанню. Але я переконаний, що читання від нас нікуди не зникне. Читання залишається, хоча його обсяг зменшується.

У школі, я б запропонував, можливо, читати менше творів, але робити це більш якісно. Нині програма на рік складається з десятків текстів — 20-30 текстів, які треба прочитати за 9 місяців навчання.

Влад Бундаш: А до якої кількості ви пропонуєте зменшити?

Артур Пройдаков: Думаю, можна обрати менше творів, наприклад, 5-8 великих прозових текстів. Але читати їх більш якісно, зосереджено, не просто скорочений зміст або переказ подій.

Треба аналізувати текст на декількох рівнях: естетика, паралелі з сучасністю, занурення в біографію письменника тощо. Наразі ми переглядаємо твори дуже швидко, і це не сприяє глибокому розумінню.

Дослідження PISA 2022 показало, що ми маємо проблеми з читанням: діти читають текст, але не можуть добре зрозуміти і запам’ятати його зміст. Тому виклик для нас, педагогів, зробити уроки такими, щоб діти читали твори із зацікавленням і запам’ятовували прочитане.

Читайте також: Після 24 лютого учні не сприймають українську літературу як нудну — вчитель

Не можна, щоб книги сприймалися як відео в TikTok: перегорнули, подивилися і забули. Так само з книгами: діти прочитали 20 книг за рік, швидко переглянули, і потім не пам’ятають жодної. Тоді сенс зникає. Тому я за те, щоб переглянути формат вивчення літератури в середній і старшій школі.

Влад Бундаш: Я з вами погоджуюся, тому що пам’ятаю, як в останніх класах читав класику української літератури, наприклад, Валер’яна Підмогильного, Павла Тичину. Люди, які творили у ХІХ-ХХ століттях. І зараз я перечитую їхні твори, бо не пам’ятаю їх добре. Причина цьому — те, що я читав скорочений зміст, щоб максимально швидко підготуватися до того ж зовнішнього незалежного оцінювання. Я хочу вас запитати, які книжки ви читаєте, яких авторів і авторок полюбляєте?

Артур Пройдаков: Я намагаюся встигати за сучасним літературним процесом, але ключове слово — «намагаюся». Я стежу за книжками-переможцями «Книга року BBC», українськими найкращими книжками, художніми, нонфікшн і книжками для дітей. Зокрема, з останніх мені дуже сподобалася Євгенія Кузнєцова «Драбина». Дуже подобається сучасна проза Артема Чеха, зокрема, вийшла класна екранізація його роману «Хто ти такий?» — фільм «Я і Фелікс» з Юрком Іздриком в головній ролі. І, можливо, ще третя книжка, яку я пораджу — це есеї. Це те, чого немає в шкільному курсі літератури. У шкільному курсі літератури немає нонфікшну. Зараз, якщо зайти в книгарню, дуже багато місця посідає нонфікшн, і його багато читають, бо він різноманітний: є історична, белетристика, популярна наукова література. Я вважаю, що нонфікшн може стати частиною шкільної програми, бо там багато якісних текстів. Наприклад, зараз тримаю в руках книжку Павла Казаріна «Дикий захід Східної Європи».

Це класні есеї про ідентичність, які теоретично могли б стати частиною шкільного курсу з літератури. Тобто там може бути не тільки художня література, а й нонфікшн. Я намагаюся поєднувати різні види текстів: трохи художки, трохи нонфікшну, трохи літератури зарубіжних авторів. Намагаюся встигати все, виходить не завжди, але тримаю руку на пульсі подій.

Кадровий резерв, робота з учнями і батьками, питання колаборантів: якою має бути освітня реінтеграція звільнених територій

Влад Бундаш: Ви згадували про Донеччину і Луганщину. Ви самі родом з Луганської області, з Кадіївки, яка нині окупована росіянами. І я читав, що ви були частиною робочої групи «Освітня реінтеграція деокупованих територій». Для вас це питання дуже важливе. Наскільки складним, на вашу думку, буде процес освітньої реінтеграції, коли ми деокупуємо території Донеччини і Луганщини? Які фактори це включатиме? Що ми маємо зробити зараз, щоб ця реінтеграція була успішною у майбутньому?

Артур Пройдаков: Дуже складне і комплексне питання. Я не експерт у цій галузі, але спробую поділитися своїми думками. Є частина того, що можемо зробити зараз, і є те, що мусимо зробити після деокупації. Зараз треба створювати програми з української мови. Уявімо, що завтра вся територія України станом на 1991 рік повертається під контроль української влади. Не думаю, що уроки у Львові, Києві, Дніпрі, Черкасах, Луганську і Кадіївці можуть бути ідентичні. Програма має бути адаптована, адже учні там не вивчали мову протягом 10 років. Потрібні полегшені версії програм з мови, літератури та історії України. З точними науками, природничим циклом буде трохи легше, але зміст програм треба ретельно обміркувати.

Читайте також: На Донбасі поступово зменшується ворожість до української мови — найкращий вчитель України 2021 року

Друге — створення кадрового резерву. Хто поїде працювати на деокуповані території? Хто буде готовий працювати, на яких умовах, де житиме? Потрібна мотивація для студентів, випускників і молодих педагогів. Вже зараз треба створювати кадровий резерв вчителів та вчительок, підтримувати з ними контакт, проводити тренінги.

Третє — програма підготовки для вчителів по всій Україні, як працювати з людьми з тимчасово окупованих територій. Як тримати толерантність, не скочуватися до насильства, враховувати особливості й потреби цих людей. Це те, що ми можемо робити вже зараз.

Після деокупації потрібен буде час на відновлення навчання. Можливо, спочатку буде онлайн-навчання, поки визначимо, які заклади придатні для роботи. Потрібно буде систематизувати, хто є з вчителів, хто з дітей, які заклади можуть працювати.

Робота з батьками також важлива. На базі навчальних закладів треба створювати осередки для вивчення української мови, читацькі клуби, дискусії про історію з фасилітаторами. Наслідки пропаганди не зникнуть швидко, їх треба проговорювати й аналізувати.

Також залишатиметься питання колаборації. Що робити з учителями, які перейшли на бік Росії? Чи повинні вони пройти переатестацію, перепідготовку? Питань більше, ніж відповідей, але важливо їх ставити й обговорювати.

Я декларую публічно, що як тільки буде нагода, я повертатимусь на деокуповану територію, щоб працювати з учителями і дітьми. Але я сам не знаю, які плани у держави в цьому напрямку, наскільки вона готова реалізовувати ці компоненти, про які ми зараз говорили.

Влад Бундаш: Коли ми говоримо про Донеччину, Луганщину, Крим, які вже більше 10 років перебувають під російською окупацією. Мені здається, що важливим питанням реінтеграції є національна українська ідея, адже люди, які вже 10 років живуть під російською окупацією, піддаються впливу пропаганди. Ще одним фактором є те, що російська освіта є нижчою за якістю, ніж українська. На вашу думку, як ми можемо долати ці виклики після деокупації територій?

Артур Пройдаков: Насправді, я стриманий оптиміст, хочеться вірити в краще, і я точно думаю, що ми впораємося з усіма цими викликами. Але деокупація має відбутися якнайшвидше. Кожен день, місяць, рік не грає на нашу користь. Ми можемо сьогодні підготувати план дій, а він буде неактуальний через півроку через зміну обставин. Проте, ми маємо розвивати якісну українську систему освіти на всі території України, де це можливо, і втілювати всі наші ідеї, реформи, коригування, щоб потім легко перенести їх на деокуповані території. Те, що я зараз бачу, є позитивна динаміка: реформа старшої профільної школи і нова українська школа. Це правильні тенденції, які дадуть результат, але потрібен певний час.

Щодо національної української ідеї, її важко сформулювати в нашій розмові, але потрібно залучати якомога ширшу верству населення. Коли настало 24 лютого, наша національна ідея була, що ми не Росія, ми хочемо зберегти свою незалежність і європейське майбутнє. З такими гаслами ми будемо приходити і на деокуповані території. Можливо, частина людей з цих територій не погодиться з ними, але ми маємо аргументи для переконання людей і протидії пропаганді.

Головне — мати свої медіаресурси, впливати на свідомість людей, переривати канали комунікації з Росією і створювати якісний український освітній та культурний продукт. Ми повинні максимально поширювати його для людей, які 10 років цього не чули і жили в інформаційному вакуумі. Нам потрібно втамувати їхню інформаційну спрагу.

«Важливо ділитися експертизою, знаннями. Це наш внесок у загальну боротьбу»

Влад Бундаш: Пане Артуре, ви у 2021 році здобули звання найкращого вчителя-новатора, змінотворця, також отримали грошову винагороду на реалізацію своєї освітньої мрії. Що це був за проєкт?

Артур Пройдаков: Так, у 2021 році ми намагалися реалізувати освітній проєкт, щоб діти з різних регіонів, зокрема з Луганщини та Донеччини, приїхали на тижневий табір з української мови і літератури. Ми планували разом з найкращими вчителями занурити дітей в українськомовне культурне середовище, зробивши це максимально якісно та цікаво. На жаль, через початок повномасштабної агресії ми цього зробити не встигли, але ідея залишається актуальною. Зараз ми намагаємося максимально інтегрувати зусилля для проведення навчань і тренінгів з вчителями. Я маю багато зустрічей з вчителями по всій країні, де ми обговорюємо, як краще викладати українську мову і літературу, як створювати сучасну освіту на місцях, зокрема в сільській місцевості. Премія «Global Teacher Prize Ukraine» є важливою ознакою сучасної української освіти. Наразі триває прийом анкет на премію «Global Teacher Prize Ukraine-2024». Цього року повертається до свого довоєнного класичного формату, винагорода – мільйон гривень, які можна буде реалізувати на втілення освітнього проєкту.

Влад Бундаш: Після вашої перемоги у 2021 році на «Global Teacher Prize Ukraine» у 2023 році ви увійшли до топ-10 найкращих учителів світу за версією «Global Teacher Prize». Що для вас особисто значить ця нагорода і що вона значить для української освіти в глобальному контексті?

Артур Пройдаков: Для української системи освіти це важливо, бо це перший випадок, коли український освітянин потрапив до топ-10 найкращих педагогів світу за версією, мабуть, найбільш престижної учительської премії у світі. Я мав відрядження до Парижа, в ЮНЕСКО, де оголошували переможця. Вірив, що можливо стану переможцем, але перемогла вчителька з Пакистану, сестра Зев. Я розповідав про ситуацію в Україні, про те, як вчителі продовжують працювати, незважаючи на всі виклики. Бути вчителем в Україні і за кордоном – це різні речі. Ми тут дбаємо про безпеку дітей, супроводжуємо їх до укриття і назад, працюємо в екстремальних умовах.

Для мене особисто потрапляння в топ-10 є вершиною моєї діяльності. Це класне досягнення, але воно не може змінити кардинальних речей в моїй державі, не може зупинити війну. Проте, якщо я можу за рахунок цієї премії спілкуватися із закордонними ЗМІ, доносити більше інформації про Україну, то це буде цінність цієї нагороди. У моєму житті кардинальних змін не сталося. Я продовжую працювати вчителем, готуюся до уроків, проводжу уроки з українськими учнями та ученицями, долучаючись до освітніх проєктів. Це важливо — ділитися експертизою, знаннями. Це наш внесок у загальну боротьбу.

• Збір анкет на премію Global Teacher Prize Ukraine 2024 триває до 8 липня. Тому якщо ви знаєте видатних вчителів, чия праця варта нагороди, або ви і є вчителем або вчителькою – номінуйтесь на премію та отримайте шанс виграти 1 000 000 грн на власний освітній проєкт!