Ольга Сагайдак: «Кожен керівник Мінкульту фактично очолює мережу найбідніших фахівців, які зберігають українську культуру»

Влад Бундаш: Пані Ольго, насамперед прошу вашу оцінку для нашої аудиторії, зокрема цього періоду, коли Микола Точицький очолював Мінкульт. Що стало для вас ключовим в його діях? Тут можна сказати і про бездіяльність або про те, що він не встиг зробити. Як би ви охарактеризували цей його період на посаді?

Ольга Сагайдак: Перш за все, я би хотіла сказати, що питання перебуває вище, ніж Міністерство культури. Щоразу, коли міняється міністр, змінюється і назва цієї інституції. А зміна назви — це не тільки зміна логотипа і ребрендинг, це ще й зміна функціоналу. Міністр Точицький прийшов до Міністерства культури та інформаційної політики, виходить звідти як міністр Міністерства культури і стратегічних комунікацій, а пані Галина Григоренко вже буде очолювати, як зараз говорять, знову Міністерство культури. Тому, мені здається, важливо розуміти, що інституція в даному випадку виконує таку роль резинки для трусів, яку намагаються натягнути на кожну задницю.

Інституція постійно переживає реформу, пріоритети змінюються, і міністру Точицькому було поставлено завдання розвивати стратегічну комунікацію і міжнародні стосунки, чим він і займався. Натомість, у процесах, які мали відбуватися в Україні, він не був достатньо компетентний, вони його мало цікавили, та й задачу перед ним таку не ставили. І тому, коли ми зараз можемо прочитати його звіт про те, що зроблено, ми побачимо дуже багато міжнародних зустрічей, створення альянсів, коаліцій, рамштайнів і всього іншого, але ми побачимо, що він дуже мало може сказати про те, що відбулося всередині країни. Зокрема, як прийшов він у грудні 2024-го і сказав, що евакуйовано пів мільйона об’єктів державного музейного фонду, так і станом на зараз він звітує тими ж самими цифрами.

Як була проблема з мережею закладів освіти, з низькими зарплатами, з незахищеністю дієвців культури в Україні, так це і залишилося. Отже, я думаю, що не міністр Точицький, напевно, в цьому винен, а те, що Офіс президента, власне, порушуючи законодавство і на загал призначаючи Кабінет міністрів в такий волюнтаристський спосіб, і на посаду міністра культури кожен раз призначає людину, яка би забезпечувала певний політичний сервіс, але це не про культуру.

Влад Бундаш: Тобто тут ми можемо зробити висновок, що загалом культурний напрямок зараз не є стратегічним пріоритетом, коли ми говоримо про державу як інституцію?

Ольга Сагайдак: Не зараз, а він в принципі не є пріоритетом. Сервільність культури, призначення Міністерства культури виконувати то функцію концертної агенції, то культурної дипломатії, стратегічної комунікації або чогось іншого — все це не призводить до того, що від міністрів вимагають не стратегічні рішення, а певні ургентні дії. Міністр Точицький не пробув міністром і року. Кабінет Міністрів підготував стратегію, яку Міністерство напрацювало, вона була затверджена тільки в кінці березня. Судити про діяльність міністра ще неможливо, бо на це потрібен час. Судити про бездіяльність, очевидно, можна, і я вам назвала певні пункти.

Це і відсутність евакуації музейного фонду, і те, що не були скасовані певні нормативні акти, які, наприклад, досі дозволяють будувати на території заповідників, і звільнення гендиректора Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Максима Остапенка, і призначення некомпетентних людей керувати сферою культурної спадщини. Маю на увазі пана Сергія Бєляєва, який встиг за цей короткий термін зробити дуже багато шкідливих речей, але не зробив нічого корисного. Все це, власне, результати бездіяльності. А результатом діяльності пана Точицького, напевно, буде продовження вже його дипломатичної кар’єри.

Влад Бундаш: Дуже цікаво, насправді, але як щодо цього пріоритету, який він брав на початку своєї роботи в Мінкульті, — культурна дипломатія? Тут, з вашої точки зору, також нічого не зрушило з місця чи все ж таки щось було зроблено? Бо з моєї суб’єктивної точки зору, нічого в плані культурної дипломатії, представлення української культури у світі саме з боку держави, з боку Міністерства культури, не було зроблено. Це все до сих пір покладається на плечі самих митців та мисткинь.

Ольга Сагайдак: Міністр Точицький приходив у Міністерство, яке мало забрати фактичну функцію Українського інституту — інституції, котра у нас існує для того, щоб, власне, розвивати культурну дипломатію за кордоном. Перехід функції стався, але ж це не так швидко, це неможливо водночас зробити, переорієнтувати на діяльність за кордоном. Тому ви маєте рацію, результатів діяльності щодо представленості ми не бачили, але для того, щоб вони з’явилися, був закороткий термін.

Справедливості заради треба сказати, що Точицький використав свої знання та навички для того, щоб зустрітися, напевно, з усіма своїми європейськими колегами, щоб посилити ті тренди, які створювалися. Це об’єднання інституцій, держав з метою фінансування тих чи інших проблем. Бачимо, що в Одесі ЮНЕСКО профінансує відновлення шести об’єктів, там більше тридцяти мільйонів задіяно. Фонд культурної спадщини, можливо, утвориться, туди покладуть якусь кількість грошей. Тобто, я думаю, що він так і бачив свою роль: їздити, спілкуватися і просити грошей, тому що на культуру грошей в Україні немає. А сама сфера культури масштабна: це більше тридцяти тисяч тільки закладів в мережі культури, які треба утримувати, де треба платити зарплати, які, до слова, коливаються від 6 до 10 тисяч гривень у керівників цих закладів. Тобто кожен наступний міністр фактично очолює мережу найбідніших, наймаргінальніших фахівців, які плекають, зберігають, захищають українську культуру. Ось такий виклик, це виклик кожного наступного міністра.

Влад Бундаш: Так, і роблять це попри все, попри малі зарплати, безпекову ситуацію і так далі. І тут ми навіть ще й не оцінили, скільки грошей треба вкладати саме в культурну дипломатію, щоб поширювати українську культуру і протидіяти російській «великій» культурі, яка оперує значно більшими бюджетами. Я тут якраз хочу поговорити про виклики для нового міністра чи міністерки, адже варто зазначити, що станом на сьогодні вакансія міністра культури вільна. У нас є тимчасова виконувачка обов’язків, нею стала Галина Григоренко, яка була першою заступницею міністра Точицького. З вашої точки зору, як можна охарактеризувати пані Галину як політичну діячку? І чи гідна ця політична постать для того, щоб очолити Мінкульт?

Ольга Сагайдак: Я давно знаю Галину, і я знаю, що вона фахівчиня, менеджерка, вона має економічну освіту, вона, в принципі, візіонер. Я переконана, що зайшовши другий раз на посаду першої заступниці міністра, Галина Григоренко робила свідомий вибір, тому що їй небайдужа сфера культури, і ця інституція, нещасне Міністерство культури. Тому, мені здається, що було би, напевно, правильно дати пані Галині шанс повноцінно очолити міністерство, тому що роль виконувачки обов’язків суттєво обмежує можливості ухвалювати політичні рішення і нести повноцінну відповідальність.

Крім цього, роль тимчасової виконувачки обов’язків буде тільки посилювати такий ще більш маріонетковий ефект, тому що ті, хто призначають в.о., будуть тиснути, і самостійності в очільниці міністерства не буде. Тут я ще раз хочу повернутися до того, що проблема непризначення очільника Мінкульту чи виклик знайти наступного міністра культури полягає в тому, що дуже багато людей, які мають повагу сектору і експертного середовища, по-перше, невидимі для Офісу президента, оскільки в тій сфері культури і менеджменту Офіс не плаває, а, по-друге, багато людей відмовляються йти на цю посаду, знаючи долю попередніх міністерств, знаючи про те, що на найближчі пів року знову буде мінятися назва, знову треба буде звільняти людей, знову треба буде організовувати події з відзначення чогось. Тому я можу тільки бажати Галині Григоренко стійкості, сили і мужності очолювати цю інституцію.

Влад Бундаш: Я би ще хотів поговорити про взаємодію та співпрацю української влади та дієвців і діячок культури. Дуже важливо, щоб дієвці мали цей зв’язок з державою, спільне з нею бачення стратегії. Так буває, напевно, в ідеальному світі. Натомість, що ми бачили останній період?

Тут не можу не згадати про закиди Мінкульту, зокрема на адресу Коаліції дієвців культури, після того, як ви опублікували відкритого листа до голови уряду з вимогою звільнити пана Точицького та його підлеглих, відповідальних за деструктивну діяльність у сфері збереження культурної спадщини. Пан Точицький сказав згодом, що це була замовлена інформаційна кампанія проти відомства. Про що це свідчить, з вашої точки зору? Влада зараз не готова активно співпрацювати із самою культурною спільнотою?

Ольга Сагайдак: Очевидно, влада не бачить громадського сектору, сприймає його конкурентно і агресивно, але, знову ж таки, такая ситуація спостерігається не тільки з культурною спільнотою. Громадський сектор і влада, яка все більше авторитаризується в Україні, йдуть різними дорогами. Ми бачимо нападки на дієвців, громадських діячів, і не тільки в секторі культури. Я вже наголосила, що міністр Точицький багато зустрічався з іноземними колегами, але вкрай рідко зустрічався з фахівцями того чи іншого сектору в Україні.

Власне, він і не прагнув бачити дієвців культури. Так само поводиться Офіс президента, в якому є відповідальна за культуру людина — пані Олена Ковальська. Вона виходить на великі сцени, виступає, але не зустрічається з дієвцями культури, принаймні я щось не пригадую таких зустрічей.

На жаль, ми зараз не можемо виходити на майдани і на мітинги, але ми будемо боротися в той легальний спосіб, який ще лишається. Якщо міністри культури будуть нехтувати своїми обов’язками, якщо вони будуть вчиняти незаконні дії, якщо вони будуть звільняти людей так, як, власне, їх звільняють, ми будемо протестувати.

Влад Бундаш: Пані Ольго, насамкінець хочу поставити питання про топ-5 актуальних пріоритетів для міністра культури і загалом для цього відомства. Ви вже назвали декілька, зокрема, збереження нашої культурної спадщини, робота за кордоном, налагодження комунікації, культурна дипломатія. Що ще ми можемо додати в цей перелік?

Ольга Сагайдак: Це такі глобальні речі, а нам треба зрозуміти, що з дуже маленьким ресурсом в стані великої загрози нам треба зберегти культуру, культурну спадщину як свідчення нашого існування як політичної нації. Тому нам треба терміново зрозуміти, де ми можемо економити кошти, де ми їх маємо раціонально витрачати. Нам треба змінити систему управління мережею культури, можливо, позбутися дуже багатьох закладів, які просто залишилися після розпаду Радянського Союзу в спадок і працюють за інерцією, і посилити ті заклади, які можуть реально виконувати кілька функцій — і внутрішніх, і назовні. І це дуже непроста, непопулярна політична задача, з якою стикнеться наступний очільник Міністерства культури. Це зміна організаційно-правової форми, зміна системи фінансування, з одного боку.

Із іншого боку, треба продовжувати займатися евакуацією, захистом. І з третього боку, нам треба не забувати, що ми втрачаємо людей. Вже 30% дієвців культури не працюють в сфері з різних причин. Хтось загинув, хтось виїхав, хтось змінив сферу діяльності. Відповідно, навіть в таких складних умовах нам треба продовжувати займатися освітою в сфері культури і, зокрема, ростити управлінців. Не тільки майбутніх міністрів культури, але й очільників організацій, театрів, музеїв, тому що у нас закінчуються і менеджери, і керівники для інституції. Це виклик освіти, він теж стоїть, навіть в такі часи.

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]