Робота вчителя під час війни: як змінюється сприйняття професії та взаємодія з дітьми
Освіта в Україні функціонує в умовах численних технічних перешкод та особистих важких досвідів багатьох учнів та педагогів. Як змінюється бачення професії? Чи вдається доносити до учнів та учениць нову інформацію? Як будуються контакти з дітьми в окупації? Про це розповідає вчителька української мови та літератури, фіналістка премії Global Teacher Prize Ukraine та маріупольчанка Тетяна Глебова.

Топ 5 за 24 години
Премії та самоусвідомлення
Тетяна Глебова здобула перемоги на Global Teacher Prize Ukraine у категоріях «Вчитель доброчесності», «Інклюзивність» та «Вибір серцем». За словами самої вчительки, найбільш очікуваною була перша з них, адже раніше у Маріуполі та нині в Запоріжжі вона реалізовує проєкт «Практики доброчесності», що впливає на спільноту. Наразі діяльність проєкту поширюється на різні школи Запорізької та інших областей. Як пояснює вчителька, переможців у номінаціях обирають з усіх близько трьох тисяч поданих анкет. Найбільш цінною ж вона називає нагороду у категорії «Вибір серцем».
«Я завжди казала, що я незламна Маріуполем, але загартована Запоріжжям. Тут про моє серце, про переоцінку цінностей, яку я дійсно пройшла, і про те, що по-іншому дивлюся на життя. Тому, мабуть, вони всі для мене важливі, однак «Вибір серцем» — це така щемлива нагорода, яка торкнулася не тільки мене, але й інших, бо всі, хто був у залі, плакав», — говорить Тетяна Глебова.
Вчителька говорить, що раніше цінувала життя, однак сприймала його як належне, натомість події війни це змінили. Якщо раніше часом не хотілося йти на роботу, то після пережитого, каже Тетяна Глебова, сприймає її як важливу частину себе, завдяки якій вдалося вижити. За словами педагогині, викладання у двох школах тримало її та не давало зациклюватися лише на пережитих негативних досвідах. Спілкування з дітьми, батьками, колегами, можливість ділитися власними знаннями та набувати нових допомагало рухатися далі.
«Тут життя не стало набагато кращим. Спочатку було тихіше, але зараз ці обстріли, відбувається, як каже мій син, трохи дежавю — з Маріуполем дуже схожа ситуація. Але це дає тобі можливість все одно творити, працювати і рости — для учнів, колег та освітянської спільноти, яка є в Запоріжжі. Вона мене підтримала, це коло освітян, які взяли у свою когорту і далі допомагають мені відбудуватися як людині, яка нібито втратила крила, але не зовсім», — розповідає вчителька.

Як трансформується освітній процес в умовах війни
Тетяна Глебова зауважує, що нині складно узагальнено говорити про всіх дітей, які навчаються в Україні. На багатьох із них суттєво впливають обставини війни, обстріли, особливо якщо вони безпосередньо торкнулися родини. Крім цього, є й технічні перешкоди: відімкнення електропостачання, перебої інтернету, на які неможливо вплинути.
Водночас, говорить вчителька, надолуження освітніх втрат значно змінилося. Трансформується індивідуальний підхід до кожної дитини, і викладач бачить, кому скільки допомоги й підтримки потрібно, щоб учні та учениці продовжували розвиватися. Зокрема, важливо допомагати дитині вірити у себе й спроможність впоратися з викликами.
Серед іншого, для доповнення навчання при Донецькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти розробили «картки опорних знань». Їх можуть використовувати вчителі, родичі чи самі діти, щоб надолужувати знання. Йдеться про теоретичні й інтерактивні завдання, посилання на відеоуроки.
«Якщо загалом говорити про картину, звісно, якість трохи погіршується. Це все взаємопов’язано. Але на даний момент ми можемо тільки підтримувати дітей. Найголовніше, щоб вони себе психологічно й фізично відчували себе в безпеці, і їм комфортно було працювати на уроці. Навіть якщо я за якимись методами чи в якихось формах щось розповідала, але дитина в цей момент взагалі мене не чує, то що б я не робила, як би перед нею не виступала, зв’язку не буде, і дитина не сприйматиме той матеріал, навіть якщо я його якісно подаватиму», — каже вчителька.

Робота з дітьми з окупованих територій
Тетяна Глебова продовжує викладати і для дітей з окупації. Вони долучаються до онлайн-занять, коли мають таку технічну можливість, і дозволяє безпекова ситуація. Також вчителі не розпитують дитину про те, що відбувається у її обставинах та житті, якщо вона сама про це не розповідає.
Тетяна Глебова запитує, що пам’ятає дитина та що вона хоче вивчати наразі. Наприклад, один хлопець, якого вона раніше навчала, попросив працювати з українською літературою, зокрема баладами. Вчителька й учень спершу списуються у Viber, після чого виходять на відеозв’язок у Google Meet, коли є така можливість.
«Найголовніше — відповідати тому запиту, що хоче в цей момент ця дитина», — наголошує вчителька
Загалом, розповідає Тетяна Глебова, наразі вона навчає двох одинадцятикласників з окупованих територій, а також одного учня за патронатною програмою. За її словами, ситуація у її маріупольській школі може різнитися, залежно від класу: дистанційно навчатися за українською програмою може як одна дитина, так і декілька. Також Тетяна Глебова зауважує, що багато старшокласників уже випустилися протягом останніх років й вступили до закладів вищої освіти
«У інших школах Маріуполя теж є такі діти, запит є, і хоч це буде одна дитина, хоч декілька, ми будемо їх цінувати», — говорить педагогиня.
За її спостереженнями, під час повномасштабної війни учні й учениці, з якими вона працює, подорослішали значно швидше. Тетяна Глебова зазначає, що спершу діти з Маріуполя поводилися більш замкнуто, однак поступово почали більше розкриватися, спілкуватися між собою, вчитися розповідати про свої думки й почуття.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту



