Ми поговорили із російським і українським адвокатом Іллею Новіковим та правозахисником.
Ілля Новіков: Тут доволі цікава ситуація. У свій час були два різні підходи: російський імперський і австро-угорський імперський. Якщо говорити про ситуацію, яка склалась після Першої Світової війни, після відходу цих імперій у минуле, у Радянському Союзі у 20-ті роки та пізніше, то радянський адвокат почував себе дуже невпевнено. Хрестоматійний приклад незначущості радянського адвоката — це показові процеси 30-х років, особливо московські. Це «Шахтинское дело» та інші (прим. ред. – інсценований судово-політичний процес, у рамках якого група з 53-х керівників і фахівців вугільної промисловості СРСР звинувачувалася у шкідництві й саботажі).
Дмитро Бєлобров: Як виглядали такі судові процеси у 30-ті роки?
Ілля Новіков: Потрібно розуміти, що репресії, які велись через «трійки» (прим. ред. «Особлива трійка НКВС» — орган позасудового винесення вироків в СРСР, що існував в 1937–1938 роках під час Великого терору, складалися з начальника підрозділу НКВС, секретаря обкому партії й прокурора) взагалі не передбачали участі ніякого адвоката чи захисника. Це був конвеєр, що обходився без засідання як такого: теки перекладалися зі столу на стіл, людей вбивали чи вивозили до Сибіру. З адвокатами були лише процеси загальнокримінальні, де якраз правосуддя, на диво, працювало. Це відбувалось лише тому, що у держави не було якоїсь окремої зацікавленості у тому, щоб засудити обвинувачених за будь-яку ціну. Прокурорам, адвокатам дозволялось працювати більш менш по закону. У вирішених наперед справах адвокат дійсно грав суто декоративну роль, але вони не показують, як була влаштована значна частка загальнокримінальних справ.
Григорій Пирлік: Ви звертались до організації «Остання адреса України» та до мого співведучого Дмитра Бєлоброва щодо встановлення пам’ятних дощок радянським репресованим адвокатам. За що адвоката тоді могли репресувати?
«Остання адреса — Україна»: активісти нагадують історії репресованих
Ілля Новіков: У мене немає враження, що адвокатів репресували сильніше, ніж інші категорії. Зрозуміло, що адвокат мав більше потенційних ситуацій зіткнень з прокурором, які могли призвести до того, що з ним особисто зведуть рахунки. Картинка репресій 30-х років в мінімальній мірі пояснюється особистими рахунками. Система потребувала певної кілька одиниць, «голів», і отримувала їх у різних місцях.
Ми у рамках київської адвокатури вирішили, що можемо зайнятися предметно нашими колегами. Це не просте завдання, тому що немає окремих, вивірених списків адвокатів, доводиться вибірково дивитись по загальних списках. У позаминулому році повішали перші три такі пам’ятні знаки. У мене немає враження, що хтось з цих людей був політично значущою людиною, вони просто потрапили під цей маховик.
Дмитро Бєлобров: Навіщо були запроваджені «двійки» та «трійки»? Чи не могло все функціонувати в стандартному режимі, коли просто існує фейковий судовий процес?
Ілля Новіков: Багато речей, включаючи кримінальний процес і радянську адвокатуру, повернулись не те щоб до норми, але до більш менш нормального вигляду якраз у 20-ті роки. За найжорсткіших установок і тому, що судді були охоплені партійною організацією, дотримання навіть елементарної формальності — провести засідання, зачитати мінімальний набір документів — абсолютно не допускало конвеєрного способу роботи. Навіть за повного навантаження це не дозволяло б репресувати людей сотнями щоденно, а темп, який був узятий починаючи з 1934- 1935 років якраз припускав масу конвеєрної репресії. Ніякі суди не могли з цим впоратись, тому «двійки» та «трійки» – це вимушена міра.
Розмову слухайте у доданому звуковому файлі.