Історія одного аркуша, який заборонила Москва

Нещодавно в одному з випусків я порушувала тему репресованих українських слів, серед яких, здавалося б, було звичайне — «аркуш». Утім, у мережі така буря громова лінгвістична зчинилася, що трощила на цурпАлки авторів ворожих коментарів. Адже поки українці ділилися відкриттями, до коментування то пОкотом, то пОповзом, то підскОком допʼялАся орда московитських ботів та захисників Совєтського Союзу.

Не зумівши перемогти нас на полі бою, московити намагаються розколоти нас зсередини своєю цинічною лінгвістичною брехнею. Та українці й тут вліпили доброго буханця. І в око також. Фразеологічно. Це означає, що влучно та дотепно. Словом.

Тож навіщо совєтська цензура репресувала слово «аркуш»?

І чи точно цю лексему прибрали? Чи не є це вигадкою? Адже, як писали у коментарях, цитую: «У школі вивчали аркуш». «У зошитах завжди писали 12 аркушів». «А як аркуш потрапив у 1970? Якщо його репресували?». Вкрай розлога відповідь міститься у прочитанні та аналізі «Фізичного термінологічного бюлетеня», виданого Інститутом мовознавства ВУАН 1935 року із гаслом-передмовою від совєтських профЕсорів Михайла Калиновича та Делча Дрінова «Ліквідувати націоналістичне шкідництво в радянській фізичній термінології». Тобто для совєтів слово «аркуш» було націоналістичним шкідництвом. Світлано, зачекай-но. Але що паперовий аркуш, ну, в зошиті, має до фізичної термінології?

А хіба аркуш є тільки в зошиті? Хіба йдеться тільки про паперовий аркуш?

Отже, за мить усе зʼясуємо. Адже сьогодні — як і завжди — у мене для вас особливий випуск. Йтиметься насамперед про документальні факти, резолюції й постанови другої половини 30-х років ХХ століття, які спростувати чи заперечити не вдасться, навіть якщо Росія усі свої ботоферми залучить охопно зі своїми кишеньковими мовознавцями.

Горезвісний початок 1930-х років ХХ століття ознаменувався тим, що питомі українські слова вилучали з нашого лексикону та просували їхні замінники-росіянізми. Спланований наступ на українську й білоруську мови, що полягав у втручанні в їхній внутрішній розвиток, спрямований на нищення їхніх самобутніх рис і зближення їх з російською мовою, розпочався після остаточного утвердження Сталіна на верхівці владної піраміди та після приїзду до України сталінського представника Павла Постишева десь відразу після 23 січня 1933 року. Тоді совєтський уряд остаточно покинув гратися в українізацію.

Іще одного нищівного удару по нашій науці та українській термінології завдали 7 березня 1930 року, коли Президія ВУАН ухвалила рішення про реформу мовних установ. Це означає, що ліквідували Інститут української наукової мови та мовознавчі комісії ВУАН (комісії для складання словника живої української мови, історичного словника української мови, етимологічного словника, нормативної граматики української мови, діалектологічну комісію, комісію для дослідження історії української мови). На їхній базі створили Інститут мовознавства.

У такий спосіб радянський режим знищував кузню української науки, щоб замінити зокрЕмА нашу термінологію своєю. Адже всі термінологічні словники із різних галузей науки Інституту української наукової мови понищили. Натомість увесь термінологічний набуток Інституту впродовж 1933–1935 років совєти виправляли під гаслами на кшталт «Проти націоналізму в математичній термінології», «Ліквідувати націоналістичне шкідництво в радянській фізичній термінології», «Викорінити націоналізм у виробничій термінології», видавши в такий спосіб пʼять тематичних термінологічних бюлетенів, щоб уподібнити українські терміни до московських, це: 

• Медичний термінологічний бюлетень 1933 року,
• Математичний термінологічний бюлетень 1934 року,
• Ботанічний термінологічний бюлетень 1935 року,
• Фізичний термінологічний бюлетень 1935 року,
• Виробничий термінологічний бюлетень 1935.

Партійний діяч та вірний ленінець родом із Чернівецької області Андрій Хвиля, а точніше, Андрій Олінтер, бо це його справжнє прізвище, той, що відіграв велику роль у розбудові більшовицької диктатури, поширенні сталінського тоталітаризму на всі сфери суспільного життя в Україні, особливо науку, освіту, культуру, той що розробляв і здійснював заходи з помоскалення української мови та правопису, у журналі «Більшовик України» 1933 року у своїй статті під промовистою назвою «Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті» зазначив, що «процес творення української наукової термінології, скеровування української наукової мови, — було направлено по лінії штучного відриву від спільної, братньої українській мові, мови російського народу».

Олінтера-Хвилю дуже обурив той факт, що українці, як він стверджував, хочуть «орієнтуватися в своєму розвиткові на буржуазну Европу», саме тому, цитую: «ми маємо засмічення української наукової термінології у фізиці, хімії, математиці, природознавстві тощо» українськими термінами. Андрій Олінтер дійшов висновку, що необхідно негайно припинити видання усіх словників, переглянути попередню лексикографічну літературу та всю термінологію, уніфікуючи її відповідно до радянської термінології. Показовим також є його твердження про те, що, ліквідовуючи шкідництво на мовному фронті, «роботу потрібно вестИ нещадно». 

Вам нічого не нагадує? Бо мені дуже перегукується із нинішніми реаліями війни та боротьби за національне виживання. Минуло майже 100 років. І ці наративи я нещодавно читала. Тю. У коментарях під коротким відео «Ошатної української» у соцмережі. Правда, їх писали московитські боти з численними правописними помилками, показуючи рівень свого убозтва та ницості. Але річ у тім, що йдеться про ті самі наративи. Ті самі формулювання. Як з методичок.

Раптом, вас заківала доля цього зрадника, то наперед скажу, що 1937 року його заарештували, а 1938-го розстріляли. Ті ж самі совєти. А за допитами, до речі, особисто стежив Й. Сталін. І, знаєте, аналізуючи історію, хочу сказати, що практично кожного зрадника України спіткала і, без сумніву, спіткатиме така ж доля. 

Отже, подальший розвиток української термінології визначив комплекс репресивних партійно-державних директив, спрямованих на штучне зближення української мови з російською, йдеться про резолюції комісії Народного комісаріату освіти УСРР, зокрема:

• у справі перевірки на мовному фронті на доповідь «товарища» Хвилі «Націоналістична небезпека на мовному фронті й боротьба проти неї» від 26 квітня 1933 року, а заразом й очільника новоствореної Правописної комісії, заввідділу агітації та пропаганди Політбюро ЦК КП(б)У, заступника наркома освіти; 
• для перевірки роботи на мовному фронті в питаннях термінології; 
• для перевірки роботи на мовному фронті в справі граматичній, 
• також йдеться про книжку Хвилі «Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті», 
• й у низці статей «правильних» для СРСР мовознавців у журналі «Мовознавство» за 1933 рік, що написані в пік Голодомору і ще не зросійщеною українською мовою, зокрема у царині фонетичній. 

Саме того року, як свідчив в одній із доповідей 1934 року нарком освіти В. Затонський, знищено 1649 українських науковців-«націоналістів», здебільшого фахівців з української мови та історії.

Про що йшлося у цих згаданих мною резолюціях?

Одразу прошу вибачення за вервечку цитат, але вони й ілюструють глибину лексичних та структурних репресій, що їх зазнала наша наукова мова, і водночас дозволяють виявити джерело багатьох теперішніх мовних проблем. Отже, цитую: 

• «Треба розгорнути широку роботу щодо остаточного викриття і викорінення націоналістичних викривлень на мовній дільниці, а саме — скритикувати і вилучити шкідливу продукцію, мобілізувати широку пролетарську громадськість на боротьбу з націоналістичними виявами, як з місцевим націоналізмом — з куркульсько-петлюрівською агентурою, так і з великодержавницькими тенденціями здискредитувати саму ідею і практику нацкультбудівництва та досягнення в галузі українізації»;
• «Переглянути словники і виправити в дальших виданнях припущені в них хиби, спрямувавши розвиток термінології відповідно до інтересів соціалістичного, господарського і культурного розвитку та інтернаціонального виховання мас»;
• «Переглянути наукову і учбову підручникову літературу, викривши націоналістичні прояви, та надалі спрямувати висвітлення мовних питань з марксистсько-ленінських методологічних позицій»;
• Інститут наукової мови в Києві «за час свого існування видав 15 словників: математичний, словник зоологічної номенклатури, ботанічної номенклатури, загальнотехнічний, природничої термінології, електротехнічний, педагогічних і психологічних термінів, технічної термінології (мануфактура), механічної термінології, ділової мови, мірництва, комунальної термінології, економічної термінології, будівельної, музичної термінології»;
• «Методологія укладання цих словників <…> в своїй суті буржуазно-націоналістична. У застосуванні до української термінології ця методологія виглядає як лінія на цілковите відмежування української мови від инших мов, зокрема від російської, як лінія, спрямована на самобутність української мови <…>»;
• «Розгорнути за участю широкої радянської громадськості гостру критику всіх словників, виданих колишнім Інститутом української наукової мови та пізніше Інститутом мовознавства»;
• «Дальші шляхи розвитку української термінології й цілої словникової діяльності треба цілком побудувати на основі марксоленінської методології, на основі ленінської національної політики»;
• «Термін має бути відповідний до загальної мовної політики радянської влади».

А тепер перейдімо до історії одного «аркуша», який заборонила Москва

Отже, апогеєм уподібнення українських термінів до московських було, як я вже зазначала, опублікування пʼяти тематичних термінологічних бюлетенів, першим із яких став саме «Медичний термінологічний бюлетень», що вийшов друком за постановою Наркомосвіти УСРР 1934 року в Києві. А 1935 року совєтська цензура репресувала слово «аркуш», вириваючи цілі аркуші з української історії, мови та науки, замінивши його словом «лист» на російський лад. Але ви можете сказати, що це слово не вилучали. Бо тривалий час казали й кажуть донині, наприклад, аркуш паперу. Але річ у тім, що аркуш є не тільки в зошиті. Адже аркуш — це шматок якого-небудь тонкого і плОского матеріалу: і паперу, і фанери, і картону тощо певної форми і розміру. Також аркуш — це ще й одиниця вимірювання обсягу книги, що дорівнює шістнадцяти сторінкАм друкованого тексту, наприклад:

• Називається воно [оповідання] «Тіні забутих предків», розміром буде трохи більше 3 аркушів друку (М. Коцюбинський).

Розрізняють:

• температурний аркуш, на якому записують чиюсь температуру. «Він поглянув на температурний аркуш і радісно закивав головою — температура була майже нормальна» (Ю. Смолич).
• авторський аркуш як одиницю виміру обсягу текстового та ілюстративного матеріалу твору, що є основою для обліку праці автора. Наведу приклад з навчальної літератури: «Один авторський аркуш дорівнює 40 тис. друкованих знаків прозаїчного тексту (охопно з цифрами, розділовими знаками та пробілами), або 700 (семисот) віршованим рядкам, або 3 тис. кв. см площі ілюстративного матеріалу на сторінках видання, а також 40 кілобайтам компʼютерного тексту (разом із пробілами) (з навч. літ.)»;
• друкований (друкарський) аркуш як одиницю виміру фізичного обсягу друкованого видання, що дорівнює друкованому відбитку на одній стороні паперового аркуша стандартного формату;
• обліково-видавничий аркуш як одиницю виміру обсягу видання, яка, крім обсягу авторських аркушів, враховує видавничу анотацію, передмову, колонцифри і т. ін., що не є результатом авторської праці;
• паперовий аркуш як одиницю розрахунку кількості паперу або картону, необхідного для видання твору, визначена в сантиметрах ширини і довжини (переважно 60×90 см);
• умовний друкований (друкарський) аркуш як умовну одиницю виміру обсягу видання, що дорівнює друкованому аркушу форматом 60×90 см і призначена для розрахунку й порівняння друкованого обсягу видань різних форматів, та
• фізичний друкований (друкарський) аркуш як одиницю виміру фізичного обсягу друкованого видання.

Ось скільки значень має слово «аркуш». Але й це ще не всі! Бо 1935 року саме в українській фізичній термінології совєти й репресували слово «аркуш» й замінили на лист (металла). Тогочасна радянська пропаганда намагалася переконати усіх, що українські інженери, фізики, металурги ніколи не казали «аркуш металу» чи «металевий аркуш» або «аркуш заліза». Що це, мовляв, вигадка «ворогів народу», аби відірвати Україну від братнього російського пролетаріату. Тому укладачі запропонували нові моделі з уподібнення української термінології до московської, порівняйте:

• аркуш бляхи і лист бляхи, 
• аркуш металу і лист металу,
• аркуш заліза і лист заліза чи сталевий лист,
• металевий аркуш і металевий лист,
• аркуш міді і мідний лист,
• аркуш скла чи лист скла,
• чавунний аркуш чи лист чавунний.

Якими термінами, до речі, послуговуєтеся ви нині? І які вам трапляються найчастіше? Прошу поміркувати, чому замість «аркушЕвого заліза», послуговуються здебільшого чомусь «листовИм металом» або «сталевим листом»?

Побіжно раджу ознайомитися та проаналізувати працю «Реєстр репресованих слів» мовознавиці, докторки філологічних наук Орисі Демської й глибше дослідити у ньому ідеологічні документи 1930–1970-х років, які спричинили значну нівеляційну динаміку лексичного складу української мови. Розгорнімо один із таких документів — 82-сторІнкОвий «Фізичний термінологічний бюлетень № 4», виданий у 1935 році, в якому Михайло Калинович та Делчо Дрінов влаштували справжнє судилище над українською наукою. Відповідальним редактором бюлетеня був П. Мустяца. І серед сотень «страчених» слів опинилося те, яким ви послуговуєтеся ледь не щодня — «аркуш». Але чи в тому, репресованому, значенні?

У передньому слові до бюлетеня читаємо: 

«…Класово-ворожі елементи вели, а подекуди й тепер ведуть контрреволюційну роботу на мовному фронті. Для цього вони поставили собі за завдання вилучити ряд слів, що потрапили із російської до української мови, а так само вилучити з української мови слова спільні в українській та російській мові; подекуди вороги пролетаріату почали заміняти загальновідомі терміни на штучно вигадані слова, незрозумілі широким багатомільйонним українським масам. Петлюрівські елементи, що позасідали в деяких наших наукових інститутах, хотіли відірвати термінологію української мови від широких українських трудящих мас. Вони хотіли ізолювати українську мову від бурхливого процесу соціалістичного будівництва, від героїчної боротьби українських робітників та колгоспників за справу соціалізму.

«Українські буржуазні елементи вели до того, що в словниках технічної, наукової термінології — терміни, що є спільні для російської та української мови, що є спільні для наукової, технічної термінології мов усіх народів — підмінювалися штучно вигаданими термінами, які відривали нас від науки і зводили всю наукову термінологію на шляхи провінціальщини, національної обмеженості, неуцтва».

Характеризуючи шкідництво агентів буржуазно-націоналістичної контрреволюції на українському мовному фронті, ці слова тов. Хвилі якнайповніше прикладаються і до «Словника фізичної термінології”, зредагованого В. В. Фаворським і виданого в 1932 році видавництвом «Українська Радянська Енциклопедія» в серії «Матеріалів до української термінології та номенклатури».

Ошатні слухачі та слухачки, вчитаймося дуже добре в ці формулювання. Тому що їх ви знайдете нині і в коментарях у соцмережі, і в щоденних гаслах росіян-зайд. Пильнуйте, дорогі мої!

Отже, чим так не подобалося совєтам слово «аркуш»?

Відповідь знАйдемо на 6 та 7 сторінкАх «Фізичного термінологічного бюлетеня», цитую:

«В українській мові є чимало слів однозвучних або майже однозвучних і рівнозначних із словами братніх мов — російської і білоруської, чи, принаймні, котроїсь з них, до того ж слів масових, широковживаних і заразом термінологічних. Упорядники “Словника фізичної термінології” за всяку ціну намагалися викинути такі терміни, просуваючи натомість провінціалізми, архаїзми, штучні новотвори тощо. Особливо характерна заміна в “Словнику фізичної термінології” цих термінів маловідомими або й зовсім невідомими трудящим масам УСРР полонізмами (політичний сенс цього полонофільства ясний — змикання з польським фашизмом)». 

Ага, так ось у чім заковика. 

Але радянська цензура, мабуть, зумисне не знала, що «аркуш» ніколи не був і не є полінізмом, бо ніколи радянська цензура й не розгортала етимологічних словників. Тож на сторінці 86 першого тому «Етимологічного словника української мови» читаємо, що аркуш, тобто:

• «будь-яка розпростерта маса (бляхи, вати, паперу) певної міри походить від латинського слова arcus «дуга; лук; арка»;
• значення «одиниця виміру, папір» розвинулось через значення «зігнутий папір, сувій», можливо, від вигляду паперу, що сушиться, або під впливом німецької мови, в якій Bogеn означає «лук» і «аркуш паперу». 

Тож насправді запозичили ми цю лексему з латинської мови через польське посередництво. А ми ж памʼятаємо, що варіантів напОрати слів, тобто накопичити, є два: позичити і творити свої. Втім, зазначу, що в українській мові це слово має давню історію, побутує зокрема ще з 1570 року у старій формі «аркушь». До слова, на українському ґрунті утворили й похідне «аркушАт», що означає «кількість друкованих аркушів у книжці, журналі».

Втім, М. Калинович та Д. Дрінов у бюлетені пишуть, мовляв, дивіться, цитую:

«<…> лист є навіть в націоналістичному російсько-укр. словнику Єфремова і Кримського <…>». Боже! Яке рідкісне фарисейство! Тобто радянські цензори вкотре вкрай ницо і підло використали авторитет репресованих режимом український академіків, щоб виправдати свою директиву. І заборонили той самий «Російсько-український академічний словник» за редакцією Агатангела Кримського та Сергія Єфремова та всі термінологічні словники, над якими працювали в 1920-х роках. І ніби ми не знаємо, які форми психологічного тиску використовували совєти і як українську інтелігенцію намагалися поставити на коліна. Все ми дуже добре знаємо. І що, зрештою, доводилося робити, щоб вижити у сталінській мʼясорубці Великого терору. 

Отже, слово «аркуш», яке україн­ська мова успадкувала з латинської мови, совєти назвали, цитую: 

• «націоналістичним шкідництвом в українській фізичній термінології», 
• «спотворенням справжньої мови і термінології українських трудящих мас»,
• «створенням штучних барʼєрів між українською науковою термінологією та тією науковою термінологією, що є в російській мові і що являє собою термінологію, спільну для обох цих мов»
• та «відривом України від СРСР на користь міжнародному фашизмові».

Це ж треба було таке придумати?! Хоча що тут дивного… Відтоді минуло майже 100 років, а в Росії-загарбниці та сама методичка, ті самі формулювання.

Ось так вирвали слово «аркуш» із української фізичної термінології, вириваючи заразом життя у тих мовознавців, які ці словники укладали. 

Від чого так коробило совєтів і нині коробить країну-агресорку Росію? Відповідь проста до болю. Їм заважала і заважає донині наша самобутність. Саме тому, коли ми сьогодні з вами принципово кажемо «аркуш металу» чи «аркуш заліза», «аркуш бляхи» замість навʼязаного калькованого «листа металу / заліза» — ми не просто розмовляємо правильно, ми повертаємо із радянського заслання слово, яке вижило попри всі заборони.

Повертати своє — це наш обовʼязок перед тими, кого за ці слова увʼязнили та розстріляли. Повертати своє — це робити нашу мову вишуканою, точною та вільною від імперських нашарувань та штучного помоскалення.

Із вами була Світлана Біла та подкаст «Ошатна українська» на Громадському радіо. Дай, Боже, усім нам ошатної української!