Нацисти у Німеччині теж змушували співати дітей у садочках пісні про Гітлера, тепер те саме відбувається у Росії щодо Путіна

«В Італії за часів Муссоліні та у нацистській Німеччині це починалося саме з дитячих садочків…»

Альона Нестеренко: Є інформація про те, що на тимчасово окупованих територіях Херсонщини окупанти проводять мілітаристські заходи в дитсадках. Уявіть лише собі. Про це повідомляє, зокрема «Жовта стрічка». Це факт, який здивував мене особисто, але зараз ми про це поговоримо більше.

Я взагалі не думала, що це можливо, але тим не менше можливо. Розкажи, що особисто тебе здивувало, шокувало, можливо, розізлило, бо ми фактчекери та медіаналітики також люди, і щось нас зачіпає, скільки б ми не «копали» цю тему. Що тобі запам’яталося за час моніторингу цих тем?

Олена Чуранова: Насправді, ця мілітарізація ще з дитячих садочків, те, що робить Росія, і в першу чергу на тимчасово окупованих територіях, це не є чимось новим для авторитарних режимів. І, насправді, ще в Італії за часів Муссоліні це починалося саме з дитячих садочків. Потім, звісно, нацистська Німеччина, всі ми знаємо про сумновідомий «гітлер югенд», — оце все впровадження цієї ідеології, воно теж починалося з садочків.

Так само в Китаї часів Мао також активно впроваджувалося це все нав’язування.

І, насправді, те, що мене вражало, наприклад, візьмемо Північну Корею, там, насправді, взагалі повна, так би мовити, жесть, коли діти грають в ігри на кшталт «побий американського солдата».

Є в них плюшові іграшки в образі американського солдата, і діти мають його побити, стріляють в нього і так далі. Тому ці всі речі, вони, насправді, досить популярні для таких режимів. Чому вони це роблять, чому Росія в тому числі це робить?

Тому що найлегше впливати на дітей якраз у цьому віці, у віці дитсадковому, коли вони ще не гнучкі, коли вони ще не здатні ставити питання, коли вони довіряють всьому, що їм кажуть люди, від яких вони залежать.

Ділити світ на «ми-вони»

Якраз вихователі в дитсадочках, від них залежить безпека дітей. Ще в цьому також віці у дітей немає ще чіткого розуміння, хто вороги, хто друзі. Починає ділитися світ на «ми-вони», і знову ж таки це роблять дорослі, вони формують оце поняття, що ось «ми», «родина», «країна» — це те, що «добре».

А ось «вони» – «вороги», ось «вони» – це «щось погане». І тут дуже все залежить від дорослих, тому авторитарні режими це прекрасно розуміють і починають все робити з садочків. Тому, звісно, те, що я бачила, що відбувається в садочках в Росії, на окупованих територіях, навіть не викликає якоїсь дивини, тому що воно по суті те саме.

Так само у фашистській Італії дітей у садочках одягали у військову форму і змушували марширувати. В «гітлер югенді» теж постійно починалося із того, що там пісні про Гітлера співали тошо. Тепер те саме відбувається у Росії.

Дітям організовують «вибори» в садочках

Діти співають у садочках пісні «Путин может все, що угодно» або «Дядя Вова, мы с тобой» і так далі. Діти вдягаються у військову форму. Що мене дуже здивувало, це те, що коли в них були вибори, начебто вибори, то навіть деякі садочки грали в гру «вибори» і дійсно прям організували вибори.

Дітям дали паспорти, зробили бюлетні. У них завжди треба, щоб висів і портрет Путіна, і вся ця символіка. Потім вони рахували голоси.

Звісно, переміг Путін, але троє дітей проголосувало не за Путіна. Дуже дивно, я так розумію, що з батьками потім була проведена окрема розмова. Тому тут навіть не ідеться про те, що це нав’язування.

Особливо треба важливо наголошувати на тому, що це все відбувається на окупованих територіях із нашими українськими дітьми. Тому що це чітко воєнний злочин. Це стирання ідентичності, яке Росія цілеспрямовано робить із нашими дітьми.

Крім того, що вона нав’язує, що це Росія — ваша країна, не Україна, що тут «завжди були ми», що це «ми» «повертаємо вас до свободи». Вони також у цю ідеологію впроваджують культ особистості Путіна, що абсолютно аналогічно тому, що відбувалося в нацистській Німеччині, в Італії. І оця залежність від «дяді Вови», ось це лякає.

Крім того, що дітей повністю готують до того, що війна, це абсолютно нормально, це навіть «весело», це якась розвага. Зокрема, є гра «Бомбардувальник». Дитина, як літачок, літає, розкидаються кульки повітряні, і це як бомби, і діти мають за певний час, як знезаразити, тобто, луснути цю кульку, хто найбільше луснув, той і переміг.

Альона Нестеренко: І це все слухати, це просто, звісно, дуже сильно вражає, це дуже страшно, що у ХХІ сторіччі досі таке відбувається, але найстрашніше те, що це відбувається із нашими українськими дітьми. Це страшно, і це вражає, але я от слухаю тебе і думаю про те, що дійсно це жахає насамперед нас, дорослих, тому що дуже логічно впроваджувати ці мілітаристські практики серед дітей, навіть у дитсадках. Чому?

Тому що хоч я не психологиня, але от згадати, як ми ставимося до навіть якихось вкрай жахливих і дещо людежерських казок, умовно, якщо в оригіналі читати книжки братів Грімм, це триллер ще той.

Окупанти привчають дітей до того, що війна це щось «абсолютно нормальне»

А коли ти дитина, ти це не сприймаєш там, чи з’їли бабусю, чи ще щось, у тебе взагалі інша оптика, як у дитини і тому, коли в форматі гри, в форматі квесту якогось це все впроваджується, то це виглядає дійсно, ну а що тут такого, така невинна історія, ну грають.

Олена Чуранова: Казки насправді, це теж певна виховальна мета, передати певний урок, як треба діяти в якихось небезпечних умовах, а тут ми бачимо, що дітей просто навіть не готують, а їм показують, їх призвичають до цієї ідеї, що війна це щось «абсолютно нормальне», що це щось «веселе», що ми можемо вдягтися у форму, що ми «станемо всі героями», що все це «обов’язково закінчиться перемогою», інших шляхів немає, жодних розмов про якусь смерть.

Потім разом із тим, крім цього всього наративу про війну, також просуваються ці наративи, що «Захід поганий», «Україна — недокраїна», «там наші постійні вороги».

І діти просто з цим ростуть, з цією недовірою до всього світу, з розумінням, що війна це щось таке, що буде постійно, ось це найстрашніше.

Альона Нестеренко: Ми поспілкувалися із Петром Андрюшенком, директором Центру вивчення окупації. І важливий момент, на якому він наголосив, це те, що, на жаль, зараз ті практики, які Росія впроваджує, в себе на території і на наших тимчасово окупованих територіях, вони не відрізняються.

Раніше певна різниця була, зараз дедалі більше тут схожості.

Петро Андрющенко: Якщо брати російські наративи, які на сьогоднішній день просуваються по всій лінії освіти, то вони дійсно трошки змінились, із одного боку, а з іншого боку вони абсолютно уніфікувались. А на сьогоднішній день ми не можемо казати, що чимось відрізняються, наприклад, окуповані території в 2022 році від територій, які окуповані були в 2014 році, і окремо від окупованого Криму. Ні.

Насправді тут все плюс-мінус. Тепер просувається однакова, уніфікована (пропаганда — ред.). Тобто, час, коли вони експериментували по різних територіях із різними підходами, він насправді закінчився.

Більше того, найсумніша ситуація, що в принципі це те саме, що вони роблять тепер і з російськими дітьми. Тобто всі ці 4 роки вони витратили на ці психологічно-соціальні експерименти з новоокупованими територіями, розуміючи, що і як працює із дітьми, як це на дітей впливає. А потім просто там просіяли, і тепер їх масштабують на всю територію Російської Федерації.

Разом, на жаль, з територіями, які вони контролюють, з окупованими.

Якщо брати по суті, про що йдеться? Про тотальну мілітаризацію дітей та про тотальну міфологію. Що раніше ми бачили, коли дітей рядять в гімнастерки і все таке інше.

І це були приватні ініціативи здебільшого, ну, скажімо, якоїсь окремої школи, громади чи щось таке, незалежно від території. То на сьогоднішній день ця маячня офіційно прописана нормативними документами, методичними рекомендаціями і доведена до всіх рівнів і, зокрема, до дитячих садочків на окупованій території, тобто до всіх закладів освіти, як офіційної, тобто класної, як вони її називають, так і позакласної.

Тому що тут варто згадувати, що те саме контрольовано стосується усіх оцих кружків, секцій і таке інше, навіть якщо це суто спортивна секція, все одно там буде частина ідеологічного виховання в тому чи іншому вигляді.

Тобто фактично під тотальним ідеологічним і мілітарним контролем на сьогоднішній день перебувають діти на окупованих територіях і, в принципі, логіка тут зрозуміла. Вона досить прагматична, вона досить цинічна і знову, я повторюсь, я би не відрізняв саме в цьому наших дітей від дітей на території РФ. Чому? Путін і його кліка зрозуміли, що вони не можуть забезпечити необхідну кількість війська, якщо вони будуть рухатися шляхом оцього найманства і те, що є на сьогоднішній день, рекрутинг за гроші, я маю на увазі.

Тому вони перейшли на підготовку ідеологічних солдатів, і в перспективі, за 5-7 років, скажімо, в них буде оця армія, яку вони зараз по суті виховують, починаючи з дитячого віку і не закінчуючи ніяким на сьогоднішній день.

Чому батьки не заперечують і чому вони досить обережні? По-перше, варто згадати, що, наприклад, в Маріуполі, зокрема, там всі школи обнесені парканами і батьків узагалі в школу не пускають. З іншого боку, по всіх окупованих територіях одна та сама погроза давно вже озвучена, і вже були факти, коли доходила до практичної реалізації. Якщо дитину виховують, наприклад, кажуть, що це завжди були «історичні російські території», наприклад.

А дитина потім повертається з дому і каже, слухайте, ну, все не так однозначно, мені батьки сказали інакше тощо. Це означає, що будуть розлучати дітей і батьків, і батьків позбавляти прав, тому що вони «займаються екстремізмом», і дитина опиниться без батьків. Тому протесту активного тут немає, і ми вже його не побачимо…

Слухайте випуск подкасту повністю у доданому аудіофайлі та дізнавайтеся ще більше!