facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Ідеальний вчитель англійської балансує між емпатією і вигорянням — засновниця курсів Цвітанна Якимечко

Сьогодні на Громадському радіо розповімо, як в English Monsters навчають англійської неідеальних дорослих в неідеальному світі.

Ідеальний вчитель англійської балансує між емпатією і вигорянням — засновниця курсів Цвітанна Якимечко
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 11 хвилин

«Підкорювачки бізнесу» — це подкаст, присвячений жінкам-підприємицям, які досягають успіху в бізнесі, долаючи виклики повномасштабного вторгнення та суспільні стереотипи. Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі», створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України».

Фото надане Громадському радіо

Гостя — Цвітанна Якимечко, засновниця і CEO бренду English Monsters, школи англійської для неідеальних людей. Це мовна школа для дорослих, у яких всередині живе маленька налякана дитина з «алергією» на англійську через неприємні спогади та невпевненість у власних сила

Анастасія Багаліка: Цвітанно, вітаю Вас в нашому подкасті та не можу втриматися, щоб не запитати про ваше рідкісне ім’я. Розкажіть кілька слів про себе.

Цвітанна Якимечко: Мені, напевно, було написано долею займатися мовою, бо коли мама була вагітна мною, то читала роман. Головну героїню звали саме так, до речі, дружину князя Кия. І я завжди вдячна мамі за те, що не читала в той час Карлсона (сміється — ред.).

Кинути вищу освіту, щоб відкрити приватні курси

Анастасія Багаліка: Тепер запитаю про ваше «дитя», ваш бізнес. З чого все почалося?

Цвітанна Якимечко: Це напевно почалося ще з моєї першої оцінки з англійської у школі у першому класі. Перша була двійка, а друга — трійка.

Моя мама була шокована, бо загалом я гарно вчилася. Вона тоді спеціально пішла сама на курси англійської, щоб допомагати мені її вивчати. Так ми разом спочатку підтягнулися до рівня мого класу, а потім почали проходити щось наперед. І тоді англійська стала для мене настільки легкою, що мамі вже не доводилося мені допомагати. Усе дуже легко вдавалося і мені хотілося цим поділитися з навколишніми. 

Другий переломний етап стався зі мною на захисті диплома з бакалаврату в університеті. Я поглянула на обличчя викладачів і своїх одногрупників. Вони всі мали дуже нещасний вигляд. І я подумала: «Боже, невже я хочу так провести ще два роки?». 

У якусь мить я сказала своїй подружці:

 — Мені здається, що було б чесно, якби вони всі сюди прийшли в піжамах, бо вони й так сплять. 

Так я вирішила залишити Могилянку і філологію в її класичному сенсі. І задумалася над тим, що хочу робити щось більше прикладне, але єдине, що я вміла на той час, — це викладати англійську. І це був своєрідний план Б, щоб просто почати десь працювати, але потім мені так сподобалося, що я втягнулася і залишилася. 

Анастасія Багаліка: Насправді далеко не всі люди, які добре знають англійську, і навіть використовують її як робочий інструмент доростають до власного бізнесу. Це теж певне усвідомлення і рішучий крок, щоб займатися саме цим. 

Як ви для себе це для себе пояснили? Чим мотивували?

Цвітанна Якимечко: Це напевно щось з розряду дитячих мрій. Я думала так: не знаю жодної школи, де вчителі робили б ось так. Наприклад, в нас учителі кожного тижня отримують домашнє завдання. І воно буває дуже різним. Так одного разу я задала їм написати певний текст лівою рукою, а потім справа наліво теж лівою рукою. Здається, що це просто божевілля. Насправді ми тоді ставили себе на місце учнів: робили щось за чіткими зрозуміли інструкціями, але незвичним чином. Потім обговорили, що ми відчували: величезне роздратування. Здавалося б, це просте завдання і нічого не станеться, якщо в тебе щось не вийде. Так ми змогли краще зрозуміти, що відчувають наші учні. 

Я зрозуміла, що не існує місця, де я могла б втілювати такі божевільні ідеї, тому мені довелося створити його самій. 

Анастасія Багаліка: Розкажіть про початок бізнесу. Наскільки важко було все організувати, знайти кошти, приміщення, розкрутитися?

Цвітанна Якимечко: Чесно кажучи, по-перше, я дуже рада, що не знала, що мене чекає попереду, бо, можливо, не взялася б за цю справу. Я згадую і думаю: Боже, як ми виживали. 

У мене було десь 500 гривень, і я відкручувалася, мовляв, потрібно грошей на красивий офіс назбирати, але мої друзі мене підштовхнули словами: «Так, зараз літо. Піди та викладай у парку Шевченка за якусь мінімальну ціну. Людям це сподобається». І вони не дали мені прокрастинувати ще більше.

Спочатку ми винайняли офіс у центрі Києва, орієнтовно на 10 квадратних метрів. Там стояв стіл. Нас на той час було четверо і ми всі разом вміщалися туди лише стояти. Якось викручувалися: часом погодинно орендували зал для виступів в кафе. Потім нарешті доросли до того, щоб взяти в оренду повноцінний офіс. А потім, коли той офіс власники захотіли продати, то я почала запитувати у вчителів, може, вони знають якесь інше місце під оренду. Учителька Ліза, яка з нами працювала, знайшла 3-4 варіанти, хотіла мені показати. А я якраз після того захворіла на вітрянку, тож відправила її з кимось із команди подивитися офіси. Так вони з другої спроби знайшли приміщення на Хрещатику, яке ми орендуємо донині. 

Як узагалі все розкручувалося? Я не знала з чого слід починати бізнес, що таке PNL. Це мені нагадує, як я колись встала перед люстром і постриглася. Було дуже криво, але потім мама мене відвезла в перукарню, де мені підрівняли волосся і зробили якусь нормальну зачіску. Мені здається, що, як я бачила, так і «стригла» — косо-криво, але потім ми якось це підрівнювали, я радилася з кимось і все виходило. 

Наприклад, ми організували нашу першу рекламну кампанію завдяки щасливому збігу обставин. Я згадала, що в мене є знайомий, який працює в «Фейсбуці». Я поцікавилася в Саші, як працює фейсбучна реклама і чи варто нею користуватися. Він розповів, що в них працівникам нараховують щомісяця по 300 фунтів на місяць реклами. Він, мовляв, її ніде не використовує, тому може мені віддати. У нього назбиралося до 7 тисяч фунтів тієї реклами. Я жодним чином тоді не змогла б зібрати такі гроші. Так ми почали таргетувати. Також учні почали радити школу своїм друзям і так у нас потрошку почали з’являтися перші клієнти. 


Читайте також: «Коли Миколаїв гучно бомбили у 2022-му, один клієнт замовив 50 ліжок для біженців» — підприємиця Наталя Ніколаєнко


Про чоловіків в стереотипно жіночій професії

Ірина Титарчук: Наскільки тобі як людині, яка наймає персонал, виходячи з твого університетського бекграунду, важливо, щоб учитель мав вищу філологічну освіту? І розкажи трошки більше про свою команду вчителів. Освіта традиційно вважається жіночою сферою. У вашому колективі також більше жінок? І які у тебе критерії відбору персоналу? 

Цвітанна Якимечко: В англійській є такий вислів bottleneck — «вузьке горлечко», найбільша трудність у бізнесі. У нашому бізнесі дійсно важко знайти «наших» людей. Так у нас зараз навчається 116 людей, і ще 117 стоять у черзі через дефіцит учителів. 

Мені абсолютно байдуже, яка у них освіта. Були такі випадки, коли до нас приходили працювати після 11 класу школи, юристи теж були, класно викладали. 

Я зрозуміла, що насправді для мене, наприклад, емпатія набагато важливіша, ніж диплом. Її настільки бракує, що ми порахували, що, щоб закрити одну позицію нам треба обробити 200 заявок від людей. Лише 0,5% людей підходить для цієї роботи. Насправді потрібна не лише емпатія, має збігтися хороше знання мови з любов’ю і задоволенням від праці з людьми. Буває так, що люди настільки емпатичні, що швидко перегорають і ладні потім втекти від всякого спілкування. 

Ірина Титарчук: І у вас переважно працюють жінки, так?

Цвітанна Якимечко: Переважно дівчата, але також працюють двоє хлопців і ще один зараз тренується. Макс, який в нас давненько працює, коли знайшли Сашу, сказав: «Ну нарешті, все. Я маю компанію, можете більше хлопців не шукати». І за іронією долі до нас прийшов і зараз проходить тренування ще один учитель — Макс.

Фото надане Громадському радіо

Челенджі англійською в реальному житті: трохи про методику викладання

Ірина Титарчук: У чому унікальність твого бізнесу і відмінність від інших шкіл англійської? 

Цвітанна Якимечко: Я можу розповісти, як ми це бачимо, а у студентів може бути інше уявлення. Одного разу мені учениця сказала прямо на уроці: «Знаєш, чому я обрала вас? Тому що твої дівчата-адміністратори знають мою улюблену чашку. І коли в нас дуже рано починаються уроки, то вони приносять цю улюблену чашку, і я розумію, що про мене піклуються». Хоча я думала, що вона скаже щось про класні методики й прийоми. 

Ми пообіцяли собі бути школою для неідеальних людей, тому що слово «правило» трішки переоцінено. Так бути правильним і щасливим — це різні речі.

Минулого тижня я дізналася, що в мене синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ). Тепер я зрозуміла, чому мені хотілося розбити певне правило на менші частини, розповісти його більш людською мовою чи намалювати. Або ж придумати якусь історію про те, хто такий Герундій і звідки він взявся, який в нього характер, щоб краще запам’ятати.

Ми знаємо, що робити домашнє завдання — це правильно. Але ми також знаємо, що в житті не все завжди виходить ідеально. Тому ми робили правила не для ідеального світу, а для реального. Це впливало на те, яких людей ми шукали, які правила і традиції у нас з’являлися. Тому в першу чергу це школа для неідеальних людей. Можна скільки завгодно сидіти в класі, де ти вже всіх знаєш, і поруч твій улюблений вчитель, та чомусь, якщо на дорогу вискочить іноземець і запитає, як пройти на вулицю Прорізну, то вся англійська кудись зникає. 

Ми вирішили бути цим іноземцем. Наприклад, одного разу Лана, наша викладачка, вирішила, що пора її учням здійснити контроль реальності. І вони домовилися, що підуть в бар, але мають прикидатися іноземцями. Учні мали не вважати на акцент, адже не всі іноземці — американці, є, наприклад, і чехи. Вони робили замовлення і відповідали на запитання виключно англійською.

Офіціанти дійсно повірили, що це іноземці. У них усе вдалося. 

Одного разу я вирішила попросити носія мови подзвонити моїм учням і прикинутися ніби він знайшов десь у кав’ярні телефон. Останній набраний номер на ньому нашого учня і він нібито хоче йому його передати. Мої учні не знали, що насправді я все слухаю, і потім ми розбирали це все на уроках. У когось був навіть низький рівень, але їм було дуже приємно. Вони усміхалися. Деякі учні з високим рівнем знання мови настільки розгубилися, що говорили щось типу: «Я зараз відправлю свою електронну адресу, напишіть туди». На що я відповіла: «Якщо у вас наступного разу запитають, котра година, то ви відповісте: «Зараз я вам фокусом відправлю». Це не годиться. Тому ми час від часу вигадуємо своїм учням різні виклики на перевірку реальним світом.

Як ставити запобіжники від халеп

Анастасія Багаліка: Бізнес — це не тільки креатив, а ще й велика частина адміністративної роботи. Вас це не лякає? Як от ваших учнів лякає англійська, може, вас теж якісь речі лякають або змушують триматися в тонусі?

Цвітанна Якимечко: Насправді від природи я така творча людина, яка літає в хмаринках. І поки я була сама, то постійно повторювала, що треба бути, як жирафа: головою в небі, щоб далеко дивитися, але ногами на землі. Я себе дуже змушувала, щоб все було чітко. Я розмовляла з вчителями, говорила, що моя мрія — це не те щоб я постійно про щось нагадувала, а ви мені говорили : «Ми все зробили. Перевір». Якось так ми виїжджали. Але потім я знайшла нам операційну директорку. Це людина, яка врятувала моє життя, директорка мрії. Діані тоді був 21 рік. Через рік, коли вона прийшла, хтось запитав, як ми розподіляємо обов’язки. Вона відповіла: «Це працює так: Цвіта — це як Бог, який створює світ, а я та людина, яка відповідає за те, щоб гори були окремо, море окремо, і небо не падало в море». За цю організацію я дуже вдячна Діані.

І друге, що дуже допомагало, коли щось ставалося, бо насправді було багато помилок, то ми сідали й обговорювали, які можемо поставити запобіжники, щоб це не повторилося. І таким чином у нас також вибудовувалися і покращувалися різні процеси.

Ірина Титарчук: Наскільки ваша ідея ефективно втілювалася під час епідемії COVID-19 і далі під час повномасштабного вторгнення. Напевно ви стикалися з переходом в онлайн. Який у вас формат зараз? Гібридний чи ні? І що плануєте робити далі? 

Цвітанна Якимечко: Я велика панікерка. Коли стається щось об’єктивно страшне, то це трошечки допомагає, тому що ти вмикаєшся і кажеш:

«О, усе найгірше, про що я думала, відбувається зараз». 

Під час ковіду ми навчилися працювати онлайн. До того це був майже завжди офлайн. Ми збиралися з вчителями, досліджували, як тримати учнів у фокусі, на яких платформах, які завдання можна давати. І під час повномасштабної війни це нам дуже допомогло, тому що люди не знали, де вони будуть завтра, а ми вже були підготовлені до онлайн-формату.

Анастасія Багаліка: У нас, на жаль, залишається дуже мало часу для того, щоб завершити цю розмову. Знаю, що у вас з’явився чи невдовзі з’явиться новий продукт. Розкажіть про нього.

Цвітанна Якимечко: Так, це практично, як відкривати новий бізнес. Нас дуже гнітило вузьке горлечко. І ми вирішили, що можемо робити курси у записі. Ми не будемо з цими курсами претендувати на те, що ними можна повністю закрити потребу у вивченні англійської. Ми будемо прямо говорити, які потреби можна закрити в записі, а для яких такий формат не підійде. 

Зараз ми проводимо інтерв’ю з багатьма людьми, які дивилися якісь курси у записі, збираємо зворотний зв’язок і намагаємося масштабуватися, щоб забрати оцю прозору стелю, яка дуже гнітила, — коли ти довго працюєш, а якогось росту не бачиш.


Подкаст «Підкорювачки бізнесу» створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі».


Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

Є жінки, які ходять у ТЦК і пишуть заяви з проханнями забрати їхніх чоловіків в армію: адвокат

Є жінки, які ходять у ТЦК і пишуть заяви з проханнями забрати їхніх чоловіків в армію: адвокат

Лідія Смола: Для західної аудиторії образ Навальної може бути трагічнішим, ніж жертви у Чернігові

Лідія Смола: Для західної аудиторії образ Навальної може бути трагічнішим, ніж жертви у Чернігові

Роман Погорілий: Половина села Роботине у «сірій зоні», яка під вогневим контролем Сил оборони

Роман Погорілий: Половина села Роботине у «сірій зоні», яка під вогневим контролем Сил оборони