Фото: Громадське радіо
Наріман Джелял — український кримськотатарський політик, історик, викладач історії, політолог та журналіст, політв’язень російського режиму. Перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу й один з небагатьох його представників, які тривалий час залишались на півострові після окупації. Окупаційний режим росіян в Криму затримав його 6 вересня 2021 року. Разом з братами Асаном і Азізом Ахтемовими ФСБ звинуватила його у нібито підриві газогону в окупованому Криму. У вересні 2022 року Нарімана засудили до 17 років ув’язнення. З російського ув’язнення його звільнили 28 червня 2024 року. З 8 липня 2025 — працює послом України в Туреччині. Громадське радіо розповідає його історію в рамках проєкту «Повернення».
Після окупації Наріман Джелял залишився у Криму, проте часто приїздив до Києва. Працюючи в окупованому Криму, він разом з іншими кримськотатарськими активістами намагався проводити різні заходи у багатьох напрямках — культурному, освітньому тощо.
Водночас окупаційна влада постійно перешкоджала кримським татарам у проведенні таких заходів. Перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу каже, що окупанти постійно їм обрізали можливості: наприклад, тиснули на людей, які могли бути їхніми спонсорами, або тих, хто допомагав організовувати заходи.
«І от якраз на той момент [перед оголошенням про перший саміт Кримської платформи] я відчував себе людиною, яка замкнена в дуже такому маленькому просторі й не може встати у повний зріст. От настільки вже нас обмежили, і було таке відчуття, що це вже все: обмежили, обрізали крила і так далі. І саме тут президент [України Володимир Зеленський] оголошує про проведення Кримської платформи. І представники окупаційної влади і в Криму, і в Москві почали голосно говорити, що всіх, хто поїде, ми покараємо. І для мене це прозвучало як виклик», — розповідає Наріман Джелял.
Він пояснює: ставив перед собою не лише завдання не скоритися, але й продемонструвати всім в окупованому Криму, що можна не підкорюватись, можна і варто робити щось таке, що не лягає у плани окупантів.
«Я з друзями виїхав тоді до Києва. Ми пережили певні випробування по дорозі. На кордоні нас зупиняла поліція. Звичайно, на самому кордоні з нами спілкувалися представники ФСБ. Наш автобус вже поїхав, але спрацювало класично, що перевізник надав нам інший автобус. Ми спокійно потім доїхали до Києва, взяли участь у заходах Кримської платформи. А після повернення — знову бесіди з ФСБ, з прикордонниками тощо», — каже колишній політв’язень, а нині — посол України в Туреччині.
Невдовзі після повернення його затримали нібито за підпал газопроводу в Перевальному. Дипломат згадує: до візиту на Кримську платформу він робив у Криму багато такого, за що могли посадити до в’язниці. Утім, зазначає: дехто робив значно менше, але його ув’язнили, а є й такі, які опинилися за ґратами, але не робили нічого.
«Тому вважати Кримську платформу єдиним приводом для того, щоб запроторити мене у в’язницю, не можна, напевно. Але це дійсно був виклик», — додає колишній політв’язень.
Нарімана Джеляла окупанти засудили до 17 років колонії. Йому інкримінували участь у вчиненні диверсії. Проте заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу не відбув цей термін, адже його звільнили під час обміну полоненими 28 червня 2024 року.
Про майбутній обмін він не знав, а тому багато думав про те, що може статися за ті 17 років, упродовж яких він перебуватиме за ґратами.
«Думав я дуже багато, навіть вираховував, скільки мені буде років, що може бути за цей час з моєю дружиною, з рідними, з мамою (батько помер, на жаль, коли я був у в’язниці), з дітьми, вийдуть вже заміж чи не вийдуть. І ці всі думки, напевно, займають більшу частину думок політв’язня», — каже Наріман Джелял.
Коли ці думки в його голові дійшли певного логічного кінця, а це було у в’язниці міста Мінусінськ, він досяг певної злагоди в цьому питанні.
«Я перестав гризти себе і в розмові з Богом сказав, що я згоден. От 17, значить 17. Якась така у мене злагода внутрішня була між собою, між мною і Всесвітом. І саме в цей момент мене обмінюють. Влітку 24 року я нарешті це все зміг зібрати до купи. І сприйняти свою долю. І навіть не те, що я відмовився від надії, але марні сподівання припинив. Я сказав: якщо потрібно, значить я буду сидіти стільки, скільки мені доведеться. Планував, як зробити так, щоб я повернувся додому в найменш ушкодженому моральному і фізичному вигляді. І от саме в цей момент, коли це все відбулося у мене всередині, я отримав звістку про те, що мене будуть обмінювати», — поділився спогадами про той період колишній політв’язень, який з липня 2025 року працює послом України в Туреччині.
Читайте також: «Поки не отримаю справедливості, серце на місце не стане», — колишня політув’язнена Леніє Умерова
Існує думка, що у кримських татар, які за віросповіданням мусульмани, є певна філософія життя, обумовлена саме цією релігією. І якщо з ними щось трапляється (наприклад, ув’язнення), то релігійна людина сприймає це як посланий Богом шлях, який вона має спокійно пройти. І, ймовірно, з цієї причини кримськотатарська спільнота не дуже гучно говорить про імена тих, кого незаконно ув’язнила Росія. Але чи дійсно це так?
Наріман Джелял пояснює: віра лише допомагає з гідністю пройти цей етап.
«Мусульмани дійсно покликані Терпляче ставитися до будь-яких випробувань, які трапляються в їхньому житті — чи то арешт, чи якийсь інший тиск, чи хвороба, чи будь-яка історія в житті, і сприймати це добре. Але повірте, на власному досвіді, на досвіді людей, з якими мені вдалося поспілкуватись за ґратами, це лише допомагає пережити цей досвід. Пережити його гідно, не втрачаючи себе. Але це ніяк не пояснює й не виправдовує позицію російської влади до цих людей. Абсолютно ніяк. Тому що їхні родичі, та й самі в’язні, переживають всі ці душевні коливання, випробування, виклики й загрози так само, як будь-яка людина, якої б віри вона не була. Це виклик для будь-якої людини, і ти це все переживаєш, і не кожен справляється, попри віру. Тому це може бути лише помічним. Я не бачив жодного такого в’язня, який сказав би, що «це все від Господа й ми маємо просто чекати». Ні», — наголосив посол України в Туреччині.
Колишній політв’язень розповідає: після затримання й арешту він пройшов різні етапи. Перші дні під арештом — це шок і стрес, «коли ти лежиш на цих нарах і намагаєшся просто зібратися до купи».
«Скільки б ти не готувався до всього цього, це певний стрес, який, окрім того, що ти переживаєш за рідних, за себе, звичайно, ти ще думаєш про те, що будуть робити, як будуть робити, які випробування тобі буде необхідно пройти. Ти людина, яка далека від кримінального світу, ще й потрапляєш у цей світ і маєш зрозуміти, що, як, які координати, що треба там робити, щоб не втрапити ще більше в якусь халепу. Тому що деякі люди живуть у цьому світі й кажуть, що в’язниця — це їхній дім. Вони почуваються там більш-менш нормально. А ти чужий до того світу і маєш якось вбудуватися й розуміти його», — пригадує той період Наріман Джелял.
Він каже: поки йдуть слідчі дії й суди, це трохи відвертає увагу, адже є чим зайнятися. Але найважче стає тоді, коли це все припиняється:
«Є ти, камера і все. Ну ще якась людина чи кілька людей навколо тебе. Я сидів завжди у «двійнику» [так називають камеру на двох в’язнів], і в мене був тільки один сусід. Відповідно, це також психологічний виклик — 24 на 7 бути в одній кімнаті з однією й тією ж людиною».
Коли Нарімана Джеляла вивозили на обмін, з ним прийшов попрощатися безпосередньо начальник в’язниці. До речі, про майбутній обмін йому повідомив також один з керівників цієї установи. Посол каже: спершу не повірив, бо не вірить у щирість російської влади. До того ж, «життя за ґратами навчає тебе бути дуже обережним у своїх надіях і бажаннях». Але згодом ця інформація підтвердилась.
Колишній політв’язень згадує про начальника в’язниці як про доволі адекватну людину.
«Якось він мене викликав і сказав: “я тебе розумію. ми маємо різні життєві позиції, я думаю так, ти думаєш інакше. Давай так: ти не створюєш проблем, і у тебе буде більш-менш якось Нормально, я не буду створювати тобі якісь неприємні умови”. В принципі, так і було», — пригадав умови утримання в Мінусінську кримський татарин.
Джелял додав:
«Вони розуміють, що можна говорити, але і я розумію, що їм нічого не варто знищити людину. У них для цього є все і вони можуть це зробити. Але я вирішив, що моя боротьба після вироку завершилася. Тепер є інша мета — вижити в цих умовах і повернутися. І ти вже коригуєш. Це не відмова від своїх принципів і не ознака здачі. Ти по-іншому сприймаєш всі виклики, які є. Тому що вже немає судів, немає публічності, немає вже доступу до журналістів. Є ти, є стіни, є вони. І потрібно прожити це все в тих умовах, які є на цей час, а вони часто можуть змінитися, тому що етапують, переводять і так далі».
Читайте також: «Ми сиділи й думали, чи є вдома хліб», — журналіст Дмитро Хилюк про перебування в російському полоні
За словами Нарімана, після звільнення він зміг провести певну адвокаційну історію. За підтримки друзів та партнерів колишній політв’язень відвідав низку європейських країн, США й Туреччину. Під час цих поїздок чоловік розповідав про власний досвід і про те, що бачив, що, на його думку, продовжується в окупованому Криму й на решті захоплених територій.
«Це робив я, це робив Макс Буткевич, Влад Єсипенко і Леніє Умерова. От ми такою хвилею якраз були звільнені. І я присвятив багато сил і уваги саме цьому, тому що це був, знаєте, мій особистий борг перед тими, хто ще залишається там», — розповідає Джелял.
Проте, за його словами, у якийсь момент цей потенціал звільненої людини вичерпується.
«Тобто ти вже виговорився, ти з усіма нібито побачився і тут, всередині українського суспільства, і за межами нашої країни. Я, в принципі, думав повернутися до роботи в такому кримськотатарському середовищі. У мене було певне бачення, тема Криму вкрай важлива, вона далеко не така вузька, як хтось може вважати. Вона має глобальне значення щодо врегулювання цієї ситуації, закінчення війни, і не мається на увазі справедливого закінчення», — каже Наріман.
Але одного вечора йому зателефонував міністр закордонних справ Андрій Сибіга. Наріман уточнює — був знайомий з ним і раніше. Чоловік каже: Сибіга просто запропонував йому стати послом України в Туреччині без жодних бесід чи передумов. Коли Наріман запитав, скільки в нього часу на роздуми, Сибіга відповів: кілька годин.
«Я порадився і з Мустафою Джемілєвим, і з Рефатом Чубаровим, та з іншими колегами, але, в принципі, відповідь у мене була. Хоча мені не дуже хотілося, чесно кажучи, їхати з України, їхати з Києва», — поділився спогадами колишній політв’язень.
Утім, попри небажання покидати Україну, він все-таки пристав на пропозицію Сибіги. Наріман пояснює: по-перше, він розумів важливість Туреччини як країни, як партнера і сусіда України. По-друге — розумів, що Сибіга не робитиме таких пропозицій просто так.
«Тобто людина обміркувала і чомусь вирішила, що я підходжу, напевно, на цю роль. Окрім того, я розумів, що, скоріш за все, він радився з президентом. І це певна відповідальність. Ну і я розумів, що це дає мені, напевно, додаткові шанси говорити про Крим. У Туреччині це дуже актуальна тема. Говорити про кримських татар, зокрема про тих, хто за ґратами в Криму. І попри небажання виїжджати з України, я погодився», — сказав заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу.
Проте насамперед перед ухваленням рішення він радився з дружиною. Коли Наріман підійшов до неї, вона була на кухні й щось готувала.
«Я кажу: слухай, от така пропозиція. І вона сказала: ані Київ, ані Анкара не є Кримом. І тому мені все одно, де бути, якщо це не Крим. І питання закрилось», — згадав той момент Наріман Джелял.
Після переїзду родина пройшла певний період адаптації. Але цього літа діти почали вимагати від Нарімана, щоб він привіз їх в Україну.
20 грудня 2024 року президент Володимир Зеленський повідомив, що Наріман Джелял стане послом України в Туреччині. Відповідний указ голова держави підписав 14 травня 2025 року. Проте фактично виконувати обов’язки посла колишній політв’язень розпочав 8 липня 2025 року — після вручення вірчих грамот президенту Туреччини Реджепу Таїпу Ердогану.
На прийомі в Ердогана Джелял був з усією родиною. Та й загалом той прийом видався по-особливому теплим. Чому так сталося?
Посол розповідає: Ердоган сам батько великої родини.
«Він постійно має претензії до тих, хто не одружений, не створив родину. А якщо створив, то чому ти досі не маєш дітей? А у тебе тільки двоє, чому двоє? Має бути більше. Це його щире внутрішнє переконання», — розповів посол про турецького лідера.
Той факт, що Джелял взяв з собою всю свою родину, він назвав нормальним дипломатичним прийомом. Адже так само робили й інші українські посли.
«Це нормально, коли ти розумієш, що президентові це до вподоби. Це може допомогти побудувати одразу кращі стосунки», — наголосив дипломат.
Утім, є й інша причина. Річ у тім, що Реджеп Тайїп Ердоган доклався до звільнення Джеляла з російської в’язниці. Таким чином, колишній політв’язень та вся його родина вирішили подякувати турецькому президентові й виявити свою повагу.
«Президент за кадром, можна навіть сказати, продемонстрував дуже щиру увагу до дітей. Він просто любить дітей. І тому зловили цей кадр, коли він цілує руку моїй наймолодшій донечці. А потім друзі мені дзвонили й сміялися, кажуть, ми думали до тебе звертатися щодо вирішення деяких питань, а тепер зрозуміли, що треба телефонувати до твоєї доньки», — пригадав посол.
Перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу не шкодує про те, що поїхав тоді, у 2021 році, на перший саміт Кримської платформи. Колишній політв’язень не згоден з думкою, яка часом лунала після його ув’язнення про те, що йому не варто було так поводитись і він міг би далі спокійно жити й працювати.
«Моя розлука з дітьми й родиною пов’язана з тим, що я намагався змінити наявне становище Криму заради них. Я не хотів, щоб мої діти жили в таких обставинах, а повернулися до вільного життя і спокійно могли розвиватися. Саме на це було спрямовано всі зусилля. Тому ця ціна для мене виправдана. І наскільки б важко не було, в принципі, я готовий був сплатити її неодноразово», — наголосив Наріман Джелял.
Після звільнення й до призначення послом він не потребував якоїсь медичної реабілітації, хоча деякі проблеми таки треба було вирішувати. А загалом період адаптації для нього пройшов швидко завдяки друзям, адвокації та кримськотатарській спільноті. Утім, він каже: в окупації загубилися родинні, сусідські та дружні зв’язки, а також зникло відчуття свого дому, хоча друзі й допомогли з житлом.
Читайте також: «Я не могла написати своє прізвище», — історія звільненої з полону Світлани Головань
Також колишній політв’язень розповів про передумови для окупації Криму. Він наголошує: ситуація на окупованих територіях не однакова. Наприклад, ситуація на захоплених територіях Донеччини й Луганщини відрізняється від тієї, що склалась у Криму. Іншими словами, все залежить від ставлення країни-агресора до тої чи іншої території.
Він нагадав, що Крим є дуже символічним і для Путіна, і загалом для російської влади.
«Така проросійськість Криму пропрацьовувалася роками. Ніколи цей процес не зупинявся. І це накладало певні ознаки на те, що відбувається сьогодні», — наголосив посол України в Туреччині, який раніше був кримськотатарським активістом.
За його словами, найжахливіше з того, що досі відбувається у Криму, але дуже важко зафіксувати якоюсь статистикою, — це пропагандистська діяльність, зміна ментальності громадян України, особливо молоді, особливо дітей. Як наголосив перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, це навіть жахливіший злочин, ніж арешт. Бо арешт можна зафіксувати, йому можна якось завадити, можна звернутись до адвоката чи допомогти родичам арештованої людини.
«Перебуваючи за ґратами, я звертався до моїх співгромадян в Криму і писав, що, будь ласка, зрозумійте, що ви також перебуваєте за ґратами. Але в моїй ситуації я чітко бачу, де ці залізні двері, де вікно з ґратами, де ці стіни, які правила існують, які не можна порушувати, чи за порушення яких ти можеш отримати певне покарання. А ви не бачите цих стін, ви не бачите цих ґрат. Але будьте впевнені: ви за ними перебуваєте. І у вас є і спостерігачі, і наглядачі, у вас є ті, хто, як то кажуть, доносить. І вся ця система відносин, яка є у в’язниці, Вона, в принципі, розповсюджена на окупованих територіях. І це найжахливіше, що треба розуміти, коли ми говоримо про тимчасово окуповані території. Люди можуть не усвідомлювати навіть. І в цьому жах того, про це написано колись дуже багато фантастичних творів, коли створюється суспільство, де люди навіть не усвідомлюють, у яких обставинах перебувають, от Росія їх створює. Нібито все добре. Нібито особливо, що дуже збиває з пантелику наших громадян тут, що вони дивляться Інстаграм, бачать відпочинки на морях, якісь культурні заходи, покази мод, книжкові ярмарки, перші дзвоники, випускні, весілля, дні народження… Але є інший бік, який не покажуть в інстаграмі, його не побачиш у фейсбуці. Тому що це одразу покарання. Карають за будь-який прояв непокори, інакодумства тощо», — сказав Наріман Джелял.
Він описав ситуацію в Криму як «дуже непросту».
«Звичайно, людина адаптується. Звичайно, людина шукає якесь місце в цих складних обставинах. Але це не можна сприймати так, що люди на щось погодились чи звикли. Звикли, але це лише пристосування до обставин», — стверджує перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу.
Проєкт впроваджується за підтримки Федерального уряду Німеччини