«Я не могла написати своє прізвище», — історія цивільної полоненої Світлани Головань

Світлана Головань — уродженка Новоазовська на Донеччині, який перебуває під окупацією з серпня 2014 року. П’ять років в окупації жінка працювала перевізницею — возила людей у Маріуполь, зокрема,  за пенсіями. Проте у серпні 2019 року її викрали просто з власного дому. Це сталося на очах у двох її доньок, одній з яких на той момент було чотири роки. За сфабрикованими звинуваченнями у «шпигунстві» вона провела шість років у російському полоні й повернулася в Україну лише під час обміну 14  серпня 2025 року. Громадське радіо розповідає її історію в рамках проєкту «Повернення».

Як жила Світлана Головань до полону

До 2019 року Світлана Головань жила в Новоазовську з чоловіком та двома дітьми. У 2019 році подружжя розлучилося, проте жінка залишилася у своєму рідному місті, де також продовжувала жити її мама.

Світлана розповідає: з окупованого Новоазовська вона їздила до Маріуполя щодня. А ще проводила з дітьми там вихідні, бо мала в цьому місті квартиру.

«У мене було коло своїх людей, які зі мною їздили в Маріуполь. Хтось — закупитися, хтось — пенсію оформити», — каже жінка.

Крім того, вона ще торгувала засоленою рибою.

Читайте також: «Звільнення мами з полону — це моя мрія» — Ізабелла Пех

Потрапила в полон, бо родич воював у ЗСУ

29 серпня 2019 року додому до Світлани навідались окупанти. Спершу вони показали їй папірець про обшук, а далі розпочали обшукувати її будинок.

«Пов’язували мене з родичем. От мене запитували, «Чи знаю його я?». Я кажу, «Так, це мій родич». От і все, і зробили обшук. Мене забрали на очах у дітей, посадили у свій автомобіль», — пригадує вона той день.

Родич, про якого казали окупанти, — військовослужбовець ЗСУ та є її зятем. Про це, зокрема, знали інші жителі Новоазовська, адже це місто невелике. Тому вона підозрює, що її захопили саме на підставі доносів, адже окупанти питали саме про зятя жінки.

4-річна донька бігла за автомобілем мами

Окупанти, озброєні автоматами, посадили жінку у свою машину. Далі вони забрали ключі й техпаспорт від автомобіля Світлани в її матері. І коли окупанти завели автомобіль та почали виїжджати з двору, за ним бігла її 4-річна донька Аня. Сама ж Світлана спостерігала за процесом з боку, бо перебувала в автомобілі силовиків. Далі її «кинули на підвал», а згодом звинуватили у «шпигунстві».

Діти Світлани якийсь час залишалися з бабусею, а потім до них приїхав їхній батько — колишній чоловік Світлани. Ще рік вони прожили під окупацією, а далі за наполяганнями Світланиної сестри виїхали до Маріуполя й пробули там до повномасштабної війни. Далі зять Світлани вивіз їх в інше місто, після чого вони поїхали за кордон.

Читайте також: Як шукати цивільних заручників: донька полоненого ділиться досвідом

Понад два роки Світлана Головань була без зв’язку й права на приватного адвоката

Після того, як Світлану Головань викрали з дому, вона понад два роки не мала зв’язку з зовнішнім світом. Жінка також не могла залучити до свого захисту приватного адвоката: можна було користуватися лише послугами тих, кого призначали окупанти.

«Вони мене тримали в підвалі 5 місяців, потім в «Ізоляції», потім 2 тижні в СІЗО, потім у колонії в Сніжному. Вже в Сніжному я зустрілася з мамою», — розповіла жінка.

У Сніжнянську колонію її доставили 8 жовтня 2021 року. Невдовзі після цього їй дозволили побачитися з мамою. Проте приватного адвоката до неї не пускали.

За спробу відстояти свою думку садили у «стакан»

Говорячи про перебування в «Ізоляції», жінка розповіла, що її тримали там у різних місцях: у камері, у підвалі та у «стакані». «Стакан» — це кімната 1×1,5 метра, де не було нічого, окрім напівспущеного брудного матраца й відра. У такій кімнаті жінка перебувала кілька місяців. Її туди помістили лише за те, що вона намагалася себе захистити.

«Доходило до того, що був слідчий, був адвокат, і мене цей оперативник просто в кабінеті міг бити у їхній присутності. Це було нормою. І вони ніяк не реагували. І це мене зачіпало, і я кричала, «Ви ж слідчий, ви ж адвокат». Тобто ці всі мої висловлювання приводили до того, що мене так карали», — розповіла звільнена з полону уродженка Новоазовська.

Про своїх дітей з силовиками старалася не говорити. Лише один раз запитала і їй відповіли, що вони «поки що» з бабусею й натякали на її літній вік. Надалі вона не порушувала цих тем, щоб окупанти не бачили, як це її зачіпає й не почали робити якихось дій.

Зрештою жінка дізналася, що її колишній чоловік вивіз дітей у Маріуполь. Вона боялася, щоб діти не залишалися з її мамою, якій на той момент було 67 років.

«Я заспокоїлася, коли мені мама сказала, що діти в Маріуполі. Тому що я переживала. Я розуміла, що вони могли відправити їх десь до Росії, або до прийомних сімей, або до дитячого будинку. Навіть я і думати про таке не хотіла, тому що чула, що вони й іншим погрожують цим», — ділиться спогадами Світлана.

«Я не падала духом»

Світлана Головань не падала духом, коли була в полоні й вірила, що її обміняють. Трималася заради мами.

«Були такі моменти, коли вона говорила, що «Я тебе можу не дочекатися». Мені треба заради неї, тому що вона вже у віці, мені треба набратися сил», — розповідає про той період звільнена з полону жителька Новоазовська.

Щоб тримати себе в руках, жінка медитувала перед сном. Відбій у колонії був о десятій годині.

Мама Світлани розповіла, що перші два роки нічого не знала про долю своєї доньки. Лише чула від тих, кого випускали з ув’язнення, що їй дуже важко.

Також мама Світлани впродовж року возила їй передачі. Проте вони до жінки майже не доходили: за весь рік Світлані передали їжу від мами лише двічі або тричі.

Читайте також: З якими проблемами стикаються цивільні полонені після звільнення

«Коли почула про помилування, не змогла написати своє прізвище»

У серпні 2025 року Світлані та ще кільком ув’язненим сказали, що їх помилували. Про те, що їх відправляють на обмін, вона не знала. Тому в неї відразу почалися хвилювання. Жінка думала, що їх випустять з в’язниці, але залишать у Сніжному. Тому почала просити про телефонний дзвінок. Думала так: якщо залишиться у Сніжному — її з міста не випустять.

«Нам кажуть, «Вас помилували». Дівчина, яка зі мною була, почала просто плакати. Кажуть, «Заспокой її, чого вона плаче». Я кажу, «Так, не плач». У мене в голові одразу думка: якщо ми залишимося тут, нас не відправляють на обмін, то означає, вони дадуть дзвонити додому. Щоб хтось за нами приїхав. Я боялась, що якщо вони, як кажуть, милують і залишають нас там, що вони мене не випустять. А втекти звідти я вже не зможу. І я почала думати про те, що треба дізнатися про дзвінок — дадуть дзвонити чи ні, щоб трохи себе налаштувати», — пригадує Світлана тодішні емоції.

Далі їм дали підписати заяву про те, що вони отримали повідомлення про помилування. І Світлана не змогла написати своє прізвище.

«Я взяла ручку, а писати не можу. У мене рука просто отак… Я не можу своє прізвище написати. Тобто ця дівчинка плакала, але вона змогла написати. А я не плакала, але у мене чомусь так сталося, що я не могла написати своє прізвище. З горем навпіл, абияк, я його написала», — розповіла жінка.

Далі помилуваних повели конвоєм. Світлана продовжувала просити про дзвінок до мами, але на її прохання ніхто не реагував. Натомість інспектори повели їх забирати речі з камер.

Жінка розповідає: не знала, що забирати, а що залишати, щоб воно знадобилося іншим полонянкам. Вона не хотіла забирати нічого, крім фотографій та листів. Зрештою вона все, що мала, залишила в камері.

Жінка продовжувала безрезультатно просити про дзвінок. А тим часом їх вивели до хвіртки на вихід з території колонії.

«І ось ми виходимо вже у хвіртку. Ми весь час, коли стояли на шикуванні, мріяли вийти в цю хвіртку. І нас виводять, і я кажу: «Господи, дякую!» А мені хтось з адміністрації сказав, «Приїжджайте ще», — поділилася жінка спогадом про останні секунди перебування біля колонії у Сніжному.

Надалі їх повезли на обмін. Світлана каже: не уявляла, що звільнених з полону зустрічає вся Україна.

Хто допоміг у звільненні

Увагу до Світлани Головань, як і до інших полонених цивільних, привернула правозахисниця й колишня полонена «ДНР» Людмила Гусейнова, яку звільнили в жовтні 2022 року. Гусейнову з мамою Світлани познайомила однокласниця останньої. Відтоді активістка почала акції з фото Світлани та робила іншу документальну роботу, спрямовану на визволення жінки. До слова, І Світлана Головань, і Людмила Гусейнова з одного міста. Проте одна одну раніше не знали.

Тепер Світлана долучилася до ГО «Нумо, сестри» й виходить на акції в підтримку полонених жінок та чоловіків і хоче, щоб їх обміняли якомога швидше. Вона також каже, що зобов’язана підтримувати тих, хто в полоні, адже за неї також боролись.

Життя після полону: лікування та намір здобути нову освіту

Після звільнення Світлана Головань насамперед почала вирішувати проблеми зі здоров’ям. Завдяки благодійникам з громадської організації «Територія жінок» їй безоплатно лікують зуби. Світлана порахувала, що це лікування вже обійшлося приблизно в понад пів мільйона гривень. Ще у неї є проблеми зі спиною — чотири грижі, але лікарі кажуть, що поки що їх чіпати не треба.

Вона також каже, що держава допомагає з лікуванням: після звільнення їх оглядали спершу в Чернігові, а потім — у Києві.

Влітку 2026 року жінка здала НМТ, бо хоче здобути нову освіту. Працювати продавчинею вона не може через потребу постійно взаємодіяти з людьми.

«Я зараз не зможу контактувати кожну хвилину з людьми. Люди різні», — сказала Світлана.

У неї є багато ідей щодо подальшої освіти. Каже — хотіла вчитись на технолога, психолога або вступати на юридичний факультет. Наразі вона готова вчитися на маркетолога. Хоче якомога швидше здобути освіту, щоб почати працювати.

А ще Світлана скаржиться на постійну втому. Тому п’є вітаміни, щоб бути в бадьорому стані. Й вірить у те, що повернеться додому.

«Я хочу повісити прапор на будинку. Я хочу поїхати на могилки близьких. Бабуся в мене в Маріуполі похована. Хочу провідати тих рідних, які там залишилися. Їх небагато залишилося, там тітка залишилась з дядьком. І хочу поїхати на море», — поділилася мріями Світлана Головань, яка шість років пробула в російському полоні.

Нагадаємо, першим героєм проєкту «Повернення» став звільнений з полону донеччанин Юрій Шаповалов. Читайте та слухайте його історію на Громадському радіо.

Проєкт впроваджується за підтримки Федерального уряду Німеччини