«З’явилася емоційна закритість»: маріуполець Олексій Новіков про спілкування з рідними після полону

До початку Великої війни Олексій Новіков навчався на політолога і мріяв змінювати Україну як політик. З початком повномасштабного вторгнення став на захист рідного Маріуполя, долучившись до лав територіальної оборони. Воював з 25 лютого 2022 року, не маючи жодного досвіду використання зброї. 2 березня 2022 року зв’язок з ним було втрачено через масштабні бойові дії, які тоді відбувалися в Маріуполі. У полон потрапив у квітні 2022 року — невдовзі після досягнення 18-річчя. Далі були два з половиною роки неволі, а після повернення Олексій знову став до війська. Зараз йому 22. Каже — після полону реагує на все, що відбувається, не так, як раніше.   Громадське радіо розповідає його історію в рамках проєкту «Повернення».

Виходив з Маріуполя в цивільному. Пройшов 70 км і потрапив у полон

Олексій Новіков хоча й був військовим, але потрапив у полон як цивільний. Олексія схопили на одному з блокпостів, коли він вирішив піти з другом «у похід за місто». Хлопець йшов обхідними шляхами. Пройшов кілька населених пунктів. Зупинявся у знайомих або просто у випадкових людей, які вирішили допомогти. Але нікому не казав, що військовий: розповідав про себе як про цивільного, який виходить з оточення, з окупованої території на неокуповану.

Один блокпост, де стояли бойовики «ДНР», він пройшов без проблем. Каже — через некомпетенцію бойовиків.

«Цей блокпост існував “аби було”. Двоє якихось працівників так званої “ДНР” були вдягнені незрозуміло як. Вони зухвало ставились до своєї ж роботи. Якби вони розглядали мене як потенційно можливого військовослужбовця, то увага їхня мала бути більше прикута до мене. Але вийшло так, що вони відволікалися на інших людей, на машини, відходили до них, а мене залишали поруч зі своєю ж зброєю. З цього можна зрозуміти рівень їхньої компетенції й розуміння справи», — розповів Олексій.

Пройшовши цей блокпост, хлопець ще п’ять днів пересувався по території Донеччини, обходячи інші блокпости полями. Та в якийсь момент через втому подумав, що наступний блокпост оминати не буде: мовляв, а може станеться так, як на першому? Але там все сталося по іншому. На ньому теж стояли бойовики «ДНР», які, щоправда, вже серйозніше ставилися до своїх обов’язків.

«Ну і вони перед цим якраз таки в тому ж самому місці спіймали двох військовослужбовців, ну принаймні з того, що я чув від цивільних і безпосередньо від них. То в них уже були випадки, вони знали, що треба робити», — розповів колишній військовополонений, який після звільнення знову повернувся в стрій.

Хлопець пригадує: далі його почали допитувати. Головним чином їх цікавило, з ким він виходив. Вони не вірили, що Олексій виходив сам.

Через день Олексія почали допитувати «кадирівці». Перед тим його помістили в підвал.

«Вони вже проводили допит з пристрастю. По суті, акцент був весь час на одному і тому самому, з ким я ще виходив. Намагались і зброєю погрожувати, і били, але брехати я не збирався в цьому плані», — згадує хлопець, якому на той момент було лише 18 років.

Читайте також: «Мені в полоні повибивали зуби. Вже рік, як я не можу їх вставити» — історія Ігоря Кір’яненка

«Нікому не казав, що пішов добровольцем»

Після затримання Олексій нікому не казав, що пішов на війну добровольцем: говорив, що його мобілізували.

Крім того, молодий вік дозволив отримувати трохи м’якше ставлення з боку окупантів.

«Не всі вони розуміли, наскільки я ідейний. Я дотримувався легенди, що мене мобілізували. Я намагався ніде не показувати, не розповідати про свої погляди. Серед своїх то зрозуміло було, а їм я цього не доносив. Воно їм не потрібно було. Головне завдання — вижити, зберегти здоров’я й життя», — пояснив свій вчинок Олексій.

Водночас чоловік каже: молодий вік був «пом’якшувальною обставиною» не для всіх.

«Для когось це було як пом’якшувальний фактор, тобто 18 років, молодий, ще дурний для них. І вони [до таких хлопців] ставилися лояльніше. А для деяких це навпаки: мовляв, 18 років, значить доброволець, і пішло-поїхало. Для мене здебільшого це були пом’якшувальні фактори», — розповів маріуполець.

Вивезли з Оленівки за день до теракту

Олексія Новікова після допиту перевезли в Донецьк, а потім в Оленівку. З Оленівки його етапували в іншу установу за день до теракту.

«Якраз звідти я поїхав перед терактом. Тобто мене 28 липня [2022 року] етапували на іншу колонію. І з 28 на 29 вночі відбувся теракт. Тобто я його особисто не застав, дізнався про нього наступного ранку», — каже Олексій Новіков.

Говорячи про перебування в полоні, він зазначив: коли потрапляєш до інших військовополонених українців — стає трохи легше. Бо коли ти сам, а поруч — суцільні вороги — це важко. А коли поруч свої, які такі ж безправні, як і ти, — то цей фактор все одно полегшує ситуацію.

Ставлення до полонених залежить від зміни в СІЗО чи колонії

Говорячи про ставлення до українських полонених (зокрема й військовополонених) Олексій Новіков каже: воно дуже залежить від того, яка зміна працює в СІЗО чи колонії. Але загальна практика така: коли ти потрапляєш до адекватних, наскільки це можливо з боку росіян, військових, які вже дійсно побували безпосередньо у бойових діях, або ж до людей, які мають не надто сильно ідеологічно промиті мізки — то зазвичай ставлення трошки краще.

«Можуть підгодувати, можуть цигарки дати… різне буває. У мене в один момент дійшло до того, що мені майже дали можливість навіть написати у фейсбук. Був там один хлопець, який мені це запропонував, але тоді цього зробити не вдалося, бо його перевезли», — згадує колишній військовополонений.

Вже в полоні він не приховував того, що пішов на війну добровольцем і що є націоналістом. Попри це, сильних катувань він не зазнавав. А от його побратима, який потрапив у те саме місце трохи раніше, били сильно.

Олексій Новіков пояснює це людським фактором і вважає, що прямих вказівок катувати полонених працівники СІЗО та колоній не мають:

«Думаю, це більше людський фактор. Все залежить, до кого потрапиш. Якщо брати місця постійного перебування, такі як СІЗО чи колонії, то там практично всі помічають одну закономірність: у них є, наприклад, три зміни й ти легко можеш розділити, зрозуміти, де найлояльніша, непримхлива зміна і де зміна садистів. І вони чергуються між собою. У деяких місцях взагалі немає різниці й усе погано. В інших трохи краще, але загалом прослідковується така практика, що постійного тиску немає, а бувають зміни трошки кращі, бувають трохи гірші. І так воно відбувається. Якщо будемо брати ставлення до військовополонених, здебільшого це все-таки людський фактор. У тих, хто нас утримує, найімовірніше немає прямих вказівок нас лупцювати, катувати. Тому що зазвичай приїздить якась комісія, перевірка, і вони різко в цей момент, в цей день затихають. Тільки вона від’їжджає, виїжджають репортери або ще хтось — все продовжується», — розповів Олексій.

Читайте також: «Ми для них актив, який можна обміняти на зняття санкцій», — звільнений з полону цивільний Костянтин Давиденко

Про побратима-зрадника в полоні

Олексій Новіков каже: особисто знав деяких людей, які співпрацювали з тюремною адміністрацією. А ще він розповів про свого колишнього побратима, з яким разом воював у Маріуполі. Пригадує: той у полоні записував відео, що хоче доєднатись до «добровольчих формувань» ворога. Олексій каже: «Якщо побачу його по той бік — не завагаюся. І рука не здригнеться». Чоловік додає: на його колишнього побратима ніхто не тиснув.

«Я з ним спілкувався до цього. Ні, [він записував ці відео] не під тиском. Ця людина, можливо, просто не принципова. Йому байдуже. Головне — якомога скоріше вийти. Для мене це принципово. Якщо він готовий навіть на таке, для того, щоб просто швидше вийти з цього місця, він сам обрав собі сторону», — сказав колишній військовополонений, який після неволі знову пішов служити.

Читайте також: Дратують навіть дотики власного сина: місіонер Азат Азатян про наслідки російського полону

Головне в полоні — не говорити про свої погляди

У російській пенітенціарній системі принципових в’язнів намагаються зламати. Адже для них вольова людина — це антагоніст системи. А коли це система виконання покарань, то там будь-яку ініціативу, волю чи асистемність сприймають як загрозу, яку намагаються усунути.

Тому колишній бранець каже: запорука виживання в полоні — не показувати себе, не говорити про свої погляди. І навіть серед своїх: адже бували випадки, коли одна людина на 100% довіряла іншій, а та на неї потім доносила. Тому людей потрібно добре фільтрувати.

«Там бажано взагалі нікому нічого зайвого не казати», — наголошує Олексій.

Він додає: поведінку людини можна змоделювати.

«Загалом, по діях людини можна приблизно зорієнтуватись [як вона себе поведе]. Якщо вона в якихось дрібницях може собі дозволити відступити від якихось принципів, правил, то вона може так само це зробити у чомусь важливішому», — каже військовий, який продовжує здобувати освіту політолога.

Читайте також: «Я погодився на 17 років, і саме тоді мене обміняли»: історія Нарімана Джеляла

«Здавалося, що я повернувся в дитинство», — Олексій Новіков про стан після обміну

Як і багато інших звільнених з полону, Олексій вважає, що обмін — це його другий день народження. Однак його він не святкує. Каже — взагалі мало що святкує й не стежить за часом. Іноді може навіть не знати, який зараз день тижня.

Але пригадує: в момент, коли його обміняли, а також ще кілька місяців після цього, йому здавалося, що він потрапив у дитинство.

«Відчувалося, як наче я перейшов назад у дитинство, тому що Емоції настільки яскраві були й спогади настільки добре викарбовувалися в пам’яті, що я це можу порівняти тільки з тим, як воно все відчувалося в дитинстві», — пригадав чоловік, який пробув у полоні два з половиною роки.

Перед самим обміном росіяни йому казали, що після повернення його знову відправлять в окопи. Тому в Олексія закрадалися певні сумніви, адже він нічого не знав про те, як в Україні ставляться до військовополонених.

«Я навіть у якийсь момент засумнівався. Подумав: а звідки мені знати, що це не так? Яке ставлення до звільнених з полону? Я нічого не знаю абсолютно. Все, що я чую, це чутки. Тому трохи злякався, але, в принципі, був більше налаштований позитивно», — пригадує цей момент Олексій.

«Я не можу відновити ставлення до рідних, щоб воно стало таким, як до полону»

Говорячи про те, як перебування в полоні відбилося на його подальшому житті, Олексій Новіков каже: з’явилась якась емоційна закритість. Якщо раніше реакція на ті чи інші події була емоційною, то зараз вона десь на 10% від того, що було до полону.

Це також відбилося на ставленні до рідних, зокрема до матері.

«Я не можу відновити того ставлення до рідних, яке у мене було до полону. Люблю їх, поважаю, але емоційно я не можу відновити той самий рівень. А тоді [після обміну] було ще важче. Я просто був радий, що я її побачив, що я нарешті з нею і все гаразд. Найбільше був радий не за себе, а за неї. Бо я розумів, що їй набагато важче, ніж було мені. Бо я за себе розумів, у якому стані перебуваю, що я можу пережити. Я за це не хвилювався, я хвилювався за те, що вона не знає, що зі мною», — ділиться своїми переживаннями Олексій.

Його оточення також змінилося. З багатьма людьми, яких знав до полону, він не спілкується.

«Найбільше людей, які якраз звертали увагу на мене, на те, що я повернувся, — це були люди, з якими я разом сидів [в ув’язненні], які повернулися раніше. Це така річ, яка допомагає нам триматися. Ми підтримуємо один одного завжди. Сенс і дух побратимства в тому, що попри особисте ставлення, термін і близькість знайомства ми залишаємось побратимами. Ми завжди один одного підтримуємо, бо кожен розуміє, як це було важко дійти до цього моменту, і як буває важко розібратися в цьому, навіть коли тобі все пояснюють, розжовують, все одно у тебе голова варена і ти не можеш повністю цю інформацію усвідомити. Завжди до тебе відкриті, і ти відкритий до інших», — наголошує Олексій.

Читайте також: «Поки не отримаю справедливості, серце на місце не стане», — колишня політув’язнена Леніє Умерова

Після обміну — тиждень ізоляції: чому він потрібен

Після обміну звільнених відправляють на обов’язкову реабілітацію, яка триває місяць. Цей процес розділяється на кілька блоків:

• медицина, відновлення фізичного здоров’я;
• юридична допомога (відновлення документів, допомога у правовому полі тощо);
• психологічна допомога (допомога з поверненням до нормального життя).

До речі, Олексій каже, що з психологом після звільнення не працював, за винятком обов’язкових сеансів на етапі реабілітації.

Перший тиждень після звільнення триває ізоляція. Цей досвід, за його словами, Україна перейняла в інших країн. І це, на думку колишнього бранця, правильно: бо якщо людину, яка тривалий час була відірвана від реального світу відразу доставити в Київ, то їй «зірве дах». Тому процес соціалізації відбувається поступово.

Після полону в Олексія погіршилося здоров’я. Він пригадує: після повернення у нього практично всі можливі показники були на мінімумі або нижче допустимих показників нижньої планки. Також у чоловіка в полоні розвинулися шкірні захворювання, а саме екзема.

«У мене була схильність до цього, але там воно настільки розвинулося, що зараз відчувається значно сильніше. Тобто те, на що я ніколи не звертав увагу раніше, зараз дає про себе знати», — розповідає Олексій Новіков.

Говорячи про те, чи є в нього якісь невирішені проблеми, військовослужбовець каже: хіба проблема з житлом. Адже його помешкання — в окупованому Маріуполі. А державні програми, констатує Олексій, або працюють повільно, або не працюють зовсім.

Читайте також: «Ми сиділи й думали, чи є вдома хліб», — журналіст Дмитро Хилюк про перебування в російському полоні

Чи потрібно родичам військовополонених піддаватися на шантаж окупантів

Коли Олексій був у полоні, до його матері телефонували окупанти й вимагали п’ять тисяч євро за те, щоб його не стратили. Казали: якщо грошей не буде до ранку — надішлють їй відео його страти. Як потрібно реагувати родичам полонених на такі вимоги?

«У нас є служба безпеки, яка працювала не з одним таким випадком. Потрібно звертатися до них і вже загалом з ними працювати. Краще звернутися до них, там доволі розумні, освічені люди, які допоможуть», — наголосив маріуполець.

Отже, якщо до вас звертаються з подібними пропозиціями, перше, що треба зробити, звернутися до Служби безпеки України й повідомити про таку комунікацію з боку ворога.

Про те, що продовжить службу, знав ще в полоні

Олексій Новіков розповідає: через кілька місяців у полоні, коли він трохи впорядкував свої думки, вирішив: після звільнення повернеться на службу.

Він вважає, що полон не є для нього виправданням, щоб закінчувати службу.

«Бо так сталося, на жаль. Кожен має право вибирати, але я вважаю, що це просто такий проміжний етап у службі, який вдалося пережити», — каже чоловік.

Зазначимо, за законодавством люди після полону можуть отримати відстрочку від військової служби.

Він також поєднує службу з навчанням, хоча й наголошує: це важко.

«Поєднувати цивільне навчання й військову службу доволі важко. Тому що військова служба — це теж постійне навчання. Не у всіх, звісно, але якщо будемо брати професійніші військові з’єднання, то це завжди навчання. Ти постійно поновлюєш знання або навчаєшся чогось. Я, наприклад, не сказав би, що досягнув достатнього рівня. Мені треба ще підтягувати знання по фаху. Загальний військовий треба, по медицині треба поновлювати, тактичні знання так само. І сюди ще потрібно якось втиснути цивільне навчання», — розповів військовий, який навчається на політолога.

Сам він не знає, чи хоче йти в політику після війни, бо всі теперішні партії комусь належать. Проте він був би радий, якби була створена якась ветеранська повоєнна партія. Але не просто ветеранів, а тих, хто безпосередньо в чомусь розбирається й може допомогти.

«Бо всі ми, всі військові — це колишні цивільні, які мають свою якусь спеціальність. Які пройшли жерло війни й зберегли обличчя. Вони мають більшу цінність для нації, оскільки є безпосередньо її елітою й моральним обличчям», — вважає Олексій Новіков.

Після війни він не радить людям чекати швидких змін. Каже: на повернення України до довоєнного економічного рівня може знадобитися 10 років. Можна, на його думку, знизити рівень корупції й почати перебудову систему. І навіть за таких умов це не означає, що ми шикарно заживемо за 10 років. Просто не стане гірше і, можливо, навіть буде трохи краще.

Проєкт впроваджується за підтримки Федерального уряду Німеччини