Як в нетуристичному Житомирі можна приємно і з користю провести свій час?

Сьогодні поїдемо з вами на Житомирщину. Просто скучила за тими місяцями і хочу вам трохи про них розповісти.

Сама область величезна, купа лісів, кар’єрів діючих та покинутих. Там і ходити, і їздити, і плавати можна не одні вихідні. Але я вам сьогодні буду розповідати про свої рідні місця, пів дитинства там провела і, можливо, саме ці місцини стануть вам в нагоді, коли будете думати, де б зняти хатинку для спокійного відпочинку на березі річки чи водосховища.

Розпочну з самого міста Житомир. На перший погляд – нічого особливого. Маленький обласний центр. Але, насправді, це досить стародавнє місто, головне знати, де тут стародавність розгледіти) Та я вам більше скажу, навіть не на перший погляд, а на тривалий прищур місцевих мешканців, в місті майже нічого дивитись. Ну, таке склалось враження, коли питала у місцевих, куди піти і що побачити. Але після моїй подорожі я можу авторитетно заявити – Житомир, чудове містечко!

По-перше, не варто їхати в Житомир взимку, просто зіпсуєте враження. А от в травні-червні – так. Місто просто потопає в зелені. Забудова тут не висока, а дерева височенні, саме вони і закривають своїм гіллям не красиві, радянського типу будинки, а ті будиночки, які вам сподобаються – можна розгледіти і через листя.

Піднімайте голову, це порада без особливого акценту на місто, навіть в місті, в якому ви живете час від часу варто піднімати голову, щоб побачити цікаві балкончики чи ліпнину минулого століття. А коли мандруєте, ця порада суперактуальна. Отже, прогуляйтесь вуличками міста і зайдіть на вулицю Михайлівська – вона центральна. Типова, пішохідна. За останні роки на ній навели лад і дуже приємно прикрашають. Там є місця для відпочинку, кафешки, магазинчики, коротше все, що є в більшості міст на центральній вулиці. Замовте налисники. Для мого чоловіка це слово було дуже дивне, вперше від мене його почув. А в моїй родині так завжди називали млинці з начинкою. Бабуся моя робила їх дивовижно, випікала тоненькі млинці, в домашній сир додавала яєчний жовток, трохи ванілі, цукор, згортала трикутником і смажила на пательні з вершковим маслом. Саме такі налисники я знайшла в Житомирі на вулиці Михайлівська. Смакує шалено. А саме слово, до речі,  польського походження.

Далі вирушайте побачити пожежну каланчу, що на Ріхтера 33.  Тут же і музей пожежної охорони. Пожежний нагляд почав діяти в Житомирі в 1895 році, тут спорудили високу кам’яну каланчу з дерев’яною прибудовою для кінних водовозів і постійною командою швидкого реагування.

Після закінчення будівництва і запуску в експлуатацію першого житомирського водоканалу в 1898 році, він став надійним партнером пожежної служби: на вершині водонапірної вежі розмістився спостережний пункт і сигнальный прожектор, що сповіщали жителів про червону загрозу, і всі знали, що в цей час заборонено користуватися водопроводом для збереження необхідного тиску води в трубах для оперативного гасіння пожежі, а невід’ємною частиною водної магістралі стали пожежні крани.

Сама ж будівля пожежної станції не менш цікава, побудована в стилі нео-ренесансу. Прикрашена виконаними за допомогою декоративної цегляної кладки архітектурними елементами . Сама споруда, хоч і велетенська, але якась легка, її хотілось розглядати. Та і, скажу чесно, музей такий мені зустрівся вперше, а я багато де побувала. Раджу!

Далі прогуляйтесь пішохідним мостом через річку Тетерів, він будувався по типу мосту через Босфор і дуже високий і страшний, але мені запам’ятався, наче рухаєшся верхівками дерев. Це, до речі, другий за висотою міст в Україні після найвідомішого в Кам’янець-Подільському, 49 метрів над рівнем річки. Круте відчуття. Сам парк Гагаріна, в який веде пішохідний міст, мені не сподобався, скоріше так, не те що не сподобався, він крутий для велосипедів, коней та барбекю, а я все ж прагнула побачити місто і тому його не відчула, наче просто в лісі побувала.

Класне місце в Житомирі – це монумент Вічної Слави. Там багато простору і зовсім немає людей. Цікавий тут не сам монумент, яких багато побудовано майже в кожному місті, а оглядовий майданчик, з якого відкривається чудовий краєвид на греблю.

Є, звичайно собори, монастирі, лютеранська кірха (до речі також варта уваги) і костел. І от дивіться, я вам вже купу часу розповідаю про місто, мешканці якого мені порадили лише одну центральну вулицю відвідати. Ще раз переконуюсь в тому, що головне – це бажання, і навколо нас купа всього цікавого і навіть в такому не туристичному містечку як Житомир, можна приємно і з користю провести свій час.

Є у мене на Житомирщині одне улюблене місце – 30 хвилин велосипедом від селища міського типу Попільня (саме там мешкає моя бабуся) Так от, це ще й зручна станція електрички від якої можна вирушити велосипедом, або автобусами в сторону зовсім невідомого, але такого мною улюбленого Корнинського водосховища, що поруч з містечком Корнин. А дорогою туди здам вам одну точку просто космічного пейзажу – майже не діючий гранітний кар’єр, розробки там вже давно не ведуться, хоч якась техніка все ще стоїть. Так от, з смт. Попільня рухаєтесь в сторону смт. Жовтневе, і коли вже заїдете в ліс, дорога буде йти праворуч, а ви рухайтесь прямо, там навіть вказівник є. Там космос, тиша, величезна дірка на дні якої прозора виблискуюча вода. Купатись там я би не стала, хоча місцеві дітлахи пірнають залюбки. Проте це небезпечно, можна втрапити на камінь або в коловорот. А от просто помилуватись і пофотографуватись – саме те що треба.

Далі через селище Жовтневе тримаєте напрямок на Корнин. А там, також керуючись вказівником або підказками місцевих мешканців, знаходите вже те Корнинське водосховище – велика водна ділянка в центрі мальовничої залісненої місцевості Попільнянського району.

Тут ловлять рибу. Риби тут дуже багато. Щоправда, зловити щось на вудку з берега практично нереально – рибі є де розгулятись. Тому ловлять, зазвичай, на спінінг з човна.

Вода дуже чиста. Мало де нині таке збережено, обабіч Корнинського водосховища – ліс.

Тому тут люди купаються, відпочивають. Гарне піщане дно забезпечує приємне перебування в чистій воді. І є ідеальним для відпочинку навіть із зовсім маленькою дитиною.

А ще це водосховище забезпечує запас прісної води для Києва.

На березі є кілька баз відпочинку, можна замовити будиночки і відпочити влітку тиждень-два. Але репіленти не завадять, ліс і вода – рай для комарів.

В Житомирській області ще безліч неймовірних місць, я обов’язково розповім, але вже наступного разу. Мандруйте, адже мандри поліпшують ваш психічний стан і допомагають впоратись з навантаженням, яке щодня валиться на нас, мешканців великих і маленьких міст.