І досі знайдеться той, хто вважає, що я поганий командир, бо жінка — командирка взводу

— У 2014 році, як почалася війна, я навчалася в Могилянці, брала участь у подіях на Майдані. Коли почалися події на сході нашої країни, я зрозуміла, що не зможу бути осторонь, але не могла підписати контракт у 2014 році, хоча дуже хотілося, тому що навчалася в університеті, розуміла, що не зможу повернутися після пережитих подій. Тому після того, як я захистила диплом у 2016 році, ми разом з моїм чоловіком вирішили піти на фронт (він уже мав бойовий досвід з 2014 по 2015 рік). Влітку 2016 року ми підписали контракт і два роки разом провели в зоні АТО.

— Де ви служили, якщо можна це говорити?

— 25-й окремий мотопіхотний батальйон у складі 54-ї окремої механізованої бригади.

У лютому минулого року мій чоловік загинув, і я прийняла рішення перевестися в Київ.

— Яка у вас робота і посада зараз?

— Моя посада звучить так: командир взводу, офіцер-вихователь. Фактично під час занять я виконую роль класного керівника, а поза межами стандартних уроків, які є у хлопців, я є командиром взводу, тобто контролюю і наставляю їх для подальшого проходження військової служби. Військовий ліцей — це фактично та сама армія. Ми живемо за статутами, у нас є ранкові шикування, дисципліна, офіцери — ті, хто наставляють і контролюють виконання правил.

— До 2019 року в ліцеї Богуна навчалися тільки хлопчики. Якого віку?

— На Печерську це 10 —11 клас і в навчально-оздоровчому комплексі в Боярці 8 — 9 клас.

— Як працюється тільки з хлопчиками? Чи ви також наполягали на тому, щоб дівчатка могли навчатися на рівні з хлопцями у військовому ліцеї?

— В зоні АТО я була командиром взводу, тому це не було проблемою переключитися на менших хлопців. В АТО я була командиром у дорослих чоловіків. Для мене це була не проблема, хоча були деякі переживання, тому що це підлітки й геть не та ситуація, що в зоні АТО. Як не дивно, вони мене дуже добре сприйняли.

З приводу дівчат я завжди відстоювала ту думку, що жінка може нести службу в армії на рівні з чоловіком. Дійсно мотивована жінка робить набагато більше в армії, ніж чоловік, тому що їй треба мати набагато більші знання, щоб її сприймали хоча б на рівні з чоловіком.

Я думаю, що це дуже хороша практика, що ми почнемо з такого віку готувати дівчат, по-перше, вони відчують, як це бути в армії, по-друге, ми дамо їм шанс спробувати, що б вони надалі не зробили помилку, бо в армії доводиться підписувати контракт, а тут без контракту вони можуть відчути, як бути в армії, зможуть зробити свідомий вибір.

— Перед тим, як ви стали командиркою взводу, чи відчували ви упереджене ставлення до себе?

— Я його відчувала навіть тоді, коли стала командиром взводу. Це був дуже довгий для мене процес становлення і завоювання авторитету, довіри. Коли я вже пішла з батальйону, багато залишилося моїх побратимів, які вважають, що я, можливо, була поганим командиром.

— Які аргументи лунають?

— Перш за все казали, що жінка емоційніша, що вона не здатна керувати боєм, приймати швидкі рішення, хоча насправді я бачила жінок, які набагато швидше і професійніше приймали рішення, ніж деякі чоловіки, які подекуди губилися.

Другим був аргумент, що я фізично слабша. Але коли треба було виконувати якусь задачу, я її виконувала.

— Є така думка, що жінці для того, щоб стати успішною військовослужбовицею, потрібно знати й володіти навичками більше, ніж чоловік.

— Це дійсно так. Коли я прийшла у війська, мені чоловік дуже сильно допомагав. Він уже мав бойовий досвід. Коли ми отримали зброю, він зі мною дуже сильно займався. Ми з ним виходили в поле, розбирали зброю, збирали, чистили на час. Коли я була на офіцерських курсах, я старалася вчити більше, більше готувалася до занять, вчила тактико-технічні характеристики всього озброєння і техніки, які стоїть в ЗСУ. Коли я була командиром взводу у військах в зоні АТО, я вже сама могла обслуговувати деякі види техніки. У мене була на озброєнні бойова розвідувальна машина, в деяких моментах я сама займалася її обслуговуванням.

Розмову слухайте у доданому звуковому файлі.