Італієць популяризує творчість українського композитора Борткевича в Україні

Організатори проекту Темур Якубов та Євген Левкулич розповідають про долю та творчіть композитора.

Василь Шандро: Хто такий Сергій Борткевич? Чим він відомий у світі?

Темур Якубов: Це композитор з Харкова, емігрант, який через «червоний» режим був змушений залишити рідну землю. Більшу частину свого життя він був змушений прожити за кордоном. Переважно в Австрії, в Німеччині. Саме тому його в нас забули. З іншого боку, була свідома політична лінія. Через «залізну завісу» його твори просто не могли потрапити до нас.

Євген Левкулич: Оскільки його твори видавалися за кордоном, то зараз вони там уже відомі, їх там грають, записують, досліджують. До нас він тільки повертається.

Василь Шандро: В чому полягав його конфлікт з більшовицькою владою?

Темур Якубов: Він не вписувався в класову лінію більшовиків. Він був аристократичного походження. Його музику не могли сприймати добре.

Тетяна Трощинська: Яка його музика?

Темур Якубов: Красива.

Євген Левкулич: Його музика належить до романтизму. У 20 сторіччі ми можемо говорити про неоромантизм. Він себе сам зараховував до цього напряму. Його музика несе на собі відбиток послідовника Чайковського, Шопена, Ліста. Його вчителями були учні Ліста. Він навчався спочатку у Харкові, потім у Санкт-Петербурзі, після чого вирішив їхати до Лейпцига, де вчився в одного з кращих учнів Ліста.

Василь Шандро: Що ви вигадали? Що відбуватиметься найближчими днями?

Темур Якубов: Ідея полягала у тому, щоб відзначити 140-річчний ювілей з дня народження Борткевича. Спочатку ми планували провести декілька концертів, розказати про життя та творчість. Потім до нас долучилися музиканти, які зацікавилися музикою цього композитора. В результаті цей проект переріс у 5-денний марафон.

Євген Левкулич: Ми написали кільком музикантам, дослідникам творчості Борткевича. Альфонсо Сольдано приїде у неділю з Італії. Наступної середи він гратиме у малому залі Національної музичної академії України. 20 березня гратиме Надєжда Влаєва. Золтан Алмаші теж з ентузіазмом погодився.

Василь Шандро: Скільки днів триватиме фестиваль?

Темур Якубов: Він триватиме 5 днів, з 20 по 24 березня. Маємо концерти, майстер-класи Альфонсо Сольдано в консерваторії, творчу зустріч з ним у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського, на якій він презентуватиме власну книгу італійською мовою про Борткевича.

Василь Шандро: Італієць пропагуватиме творчість українського композитора в Україні?

Темур Якубов: Так. Він уже пропагує.

Тетяна Трощинська: До вас долучилося Міністерство культури.

Темур Якубов: В останній момент ми дізналися, що можна подати заявку на незалежну експертну комісію, яка буде розглядати проекти до фінансування. Ми доробляли документи в авральному режимі. Досить несподівано нас підтримали.

Василь Шандро: На яких майданчиках відбуватимуться концерти?

Темур Якубов: 20 березня буде концерт Надєжди Влаєвої з США у малому залі Національної музичної академії України. 21 березня ви матимете змогу послухати гру Золтана Алмаші, Євгена Левкулича та мою у Шоколадному будиночку.

Євген Левкулич: 22 березня у малому залі Національної музичної академії України буде концерт двох піаністів з України та Італії. Буде грати Альфонсо Сольдано та Павло Гінтов.

Наступного дня, 23 березня, буде концерт камерної та вокальної музики в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Я би радив всім прийти. Це унікальні цикли. Ноти нам прийшли з Голландії. Їх тут ще ніхто не виконував.

24 березня Оркестр Ансамблю класичної музики імені Бориса Лятошинського виконає світову прем’єру Танцювальної сюїти ор.57, яка вважалася втраченою. Вона була віднайдена кілька років тому. У Саксонському архіві нам її ексклюзивно вислали для виконання на нашому фестивалі.

Тетяна Трощинська: Як складалася доля Борткевича?

Темур Якубов: Він народився у багатій сім’ї, мав змогу отримувати хорошу освіту. Коли почалися негаразди, пов’язані з розрухою старого порядку, йому довелося скрутно. Він залишився з 20 доларами у кишені і купою манускриптів. Це все, що у нього було.

Євген Левкулич: Він мав тікати через Крим до Туреччини. Там він жив кілька років, відкрив консерваторію. Повернувшись до Відня, він продовжував творити. В Берліні він жив у злиднях, потім у Відні під час Другої світової війни. Він писав з Берліну: якби не його дружина, він покінчив би життя самогубством. У Відні він також пише, що жив у ванній кімнаті, бо її можна було обігріти масляною лампою.

Темур Якубов: Траплялися і щасливі випадки. Під час війни бомба відірвала від стіни 80-кілограмовий шматок каменю. Він пробив кілька перегородок і впав на рояль, але інструмент вцілів.

Василь Шандро: Наскільки великим є доробок Борткевича?

Євген Левкулич: Близько 75 опусів. Це багато. Це цикли, не просто маленькі п’єски.

Темур Якубов: Один опус може звучати годину.

Василь Шандро: За життя його виконували? Наприклад, коли він жив у Відні?

Темур Якубов: Про цей період є мало інформації. Його власні спогади фактично завершуються тим періодом, коли він переїхав до Відня.

Євген Левкулич: До Першої світової війни він був дуже популярний. Коли він приїхав до Туреччини, його там добре знали. Артур Нікіш, дуже відомий диригент того часу, сам рекомендував твори Борткевича до видання.

Темур Якубов: Віденський період доводиться відновлювати через листування, архівні документи. Борткевича рідко запрошували грати, тож він сам не мав змоги популяризувати свою музику.