Це другий вірш зі збірки Віршів на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного, передмову слухайте ТУТ, перший вірш — ТУТ.
Милость в серцю палаєт, як мовить Сенека,
Ведлуг времені праве каждого чловєка.
В потіхах з приятелем спольне ся радуєт,
А в противних зась речах споль з ним ляментуєт.
Тая по своїх милих тескнить, хоть не рада,
Утративши милого друга альбо брата.
Тая великого нас жалю наповнила,
Кгди през смерть того мужа од нас оддалила.
Которий своїм мензством слинув во всіх краях,
В татарських, турських, наветь і в повночних странах.
Не раз он громив орди татаров на шляхах
І загони їх разив в великих оршаках.
Дознав моці рицера того турчин сильний,
В том тогорочном бою, як то бив муж дільний.
Же в малом почті своїх турським многим полком
Менжне спирав, поганським роз’їдлим вовком,
За ойчизну менжне ся їм заставляючи,
Здоров’я свойого намній не охороняючи.
Волів сам, як Кодрус — кроль в Атенах в Греції,
Смерть поднять, би ойчизна только била вцілі.
Кгди ж лепій єст стратити живот за ойчизяу,
Ніжли неприятелю достать ся в коризну.
Кто бовім за ойчизну не хочет вмирати,
Тот по том з ойчизною мусить погибати.
Цний Сагайдачний волів сам рану подняти,
Ніжли би поганину християн видати.
Од которої рани ото умираєт,
Але слава і мензство його зоставаєт.
Так, як спартанського кроля Леонідеса,
Которий менжне кроля войовав Ксерксеса.
Шестьсот только з собою рицеров маючи,
Впав з ними, Ксерксово войсько рубаючи,
Которого по п’ять кроть сто тисячей било,
Леч од шестьох сот двадцять тисяч го убило.
Там же і тії шестьсот на пляцу зостали,
Але ся живо поймать нікому не дали.
Которих мензство будет так довго слинути,
Поки в своїх берегах Ніл будет плинути.
Таким способом рицер слави набиваєт,
Кгди ся з неприятелем менжне потикаєт.
Петро Созонович Балика
Джерело: litopys.org.ua
Адаптований переклад:
Каже добре Сенека: любов чоловіку
В серці завжди палає продовж його віку.
Із товаришем разом утіху він чує,
При незгодах житейських взаємно сумує,
Як по рідних і милих вража душу туга,
Коли брата утратиш чи доброго друга.
Так біда сьогочасна жалем напоїла —
Смерть такого героя від нас оддалила!
Через мужність у світі прославивсь навічно,
У татарськім, і туркськім краю, і північнім.
Бив нещадно він силу татарську велику,
На дорогах загони разивши без ліку.
Невимірну потугу пізнав турчин сильний
У бою тогорічнім — був воїн це дільний.
Товариства лиш трохи безстрашного — полку
Не одному впирались, поганському вовку,
За вітчизну потужно себе виставляли
І про власне здоров’я нітрохи не дбали.
Сам волів, наче Кодрус, той цар у Атенах,
Полягти, щоб вітчизна лишилась спасенна.
За вітчизну-бо краще і голову скласти,
Ніж піддатись ганебно, навколішки впасти.
Тож коли хто не хоче за край умирати,
Той з вітчизною згодом піде погибати.
Був це воїн шляхетний, волів рану взяти,
Християн поганину нізащо не дати.
Від такої причини і смерть напосілась,
Але слава про мужність його залишилась,
Як у того спартанця, у Леонідеса,
Котрий мужньо постав був на силу Ксерксеса:
Він шістсот із собою вояцтва поставив,
Хоч загинув, а Ксерксових воїв знеславив.
Ворогів аж сто тисяч тоді воювало,
Від шести сотень двадцять їх тисяч упало.
Хоч шістсот їх на плаці навіки лишились,
Та в полон ні одного при тім не схопили.
Їхній мужності доти судилося жити,
Доки Ніл буде хвилі широкі котити.
Славу вічну для себе отак набуває
Рицар, котрий сміливо свій край захищає.
Петро Созонович Балика
Переклад Валерія Шевчука, джерело: litopys.org.ua
«Сагайдачний: 4 століття військової слави» — проєкт Громадського радіо з озвучення текстів XVII століття за підтримки Українського культурного фонду
Повністю другий з Віршів на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного слухайте у доданому аудіофайлі